Пів місяця війни для багатьох українців стало гнітючим водорозділом – було чітке «до» і з’явилося невизначене, непередбачуване «після». Наразі Україна досить вдало протистоїть воєнній машині агресора, яка в кілька разів потужніша – за кількістю та технологічністю. При цьому «друга армія світу» (за визначенням деяких рейтингових структур) вже отримала свій струс мозку.
Після трьох днів війни (26 лютого) автор цієї статті висловився, що Путін війну програв, тому що бліцкриг не вдався. Але відстань від справедливо зафіксованого програшу Путіна до остаточної перемоги України може виявитися задовгою, бо залежить далеко не тільки від стійкості самої України. А значною мірою від послідовності «колективного Заходу», здатності російської еліти до критичного мислення, а російського населення – здатності до мислення взагалі та, відповідно, до активних дій. Якщо до української стійкості питань немає, то решта факторів не завжди на користь України. Хоча перемога вже неминуча.
Загалом на ситуацію впливає чимало чинників, і вони постійно та стрімко змінюються, тому однозначні оцінки робити зарано. Але ми точно можемо констатувати, що російська армія вже захлинулася. Якщо нам вистачить витримки, а Заходу здорового глузду, то є всі передумови для перемоги над Росією Путіна, який сьогодні намагається приміряти військовий кітель Сталіна та помпезні обладунки Гітлера, діючи всіма можливими підлими і злочинними способами.
Досягнення й втрати сторін і як це впливає на наступні етапи війни
Невоєнні важелі. Більшість фахівців кажуть про перемогу України – принаймні у площині моралі, духу, сприйняття буття та оцінки перспектив. Справді, злочинний режим Путіна, вирощений на ґрунті мовчазної бездіяльності сильних гравців світової арени, має впасти. Механізми запущені, щоправда, терміни цього падіння невідомі й можуть потягнути у прірву тисячі українців. Саме українців, бо на українській землі розгорнулася ключова баталія між відродженою «імперією зла» та світовою демократією.
На міжнародній арені путінський Кремль залишився майже наодинці – з прислужливим Лукашенком і досить далеким другом по нещастю КНДР. Китай – за дужками перформансу; навіть більше – Пекін зацікавлений в ослабленні РФ і планує скупити зараз чи в перспективі частки великих російських компаній, зокрема Газпрому. Хоча певну підтримку агресору Піднебесна дає, і це може пригальмувати затягування зашморгу на вже тонкій шиї російської економіки. Водночас показовий приклад подвійної гри – відмова Китаю постачати російським авіакомпаніям запчастини після того, як Boeing, Airbus та Embraer пішли з ринку РФ.
Так, ще є Туреччина, яка не вводила санкцій і продовжує філігранно балансувати між Сходом і Заходом. Але Анкара, як і Пекін, у першу чергу має на меті реалізувати власні інтереси, а зовсім не підтримувати набридлого всьому цивілізованому світу Путіна.
Санкції впливають, але повільно. Наприклад, США оголосили про відмову від російських енергоносіїв, але питома вага російської нафти в США низька, а європейці не поспішають йти слідом. З іншого боку, санкційне кільце таки стискається, компанії масово йдуть з Росії. І якщо закриття McDonald’s є радше символічною втратою, то відмова високотехнологічних компаній від роботи в РФ і з РФ дуже скоро стане проблемою. При цьому вирішити її росіяни не зможуть: експортні обмеження, які наклали на Росію США, змушені виконувати і Китай, і Туреччина, і будь-яка інша держава.
Загалом невійськові механізми починають повільно діяти: Росії до кінця квітня обіцяють дефолт.
На цьому тлі пізно ввечері 9 березня Палата представників Конгресу США проголосувала пакет допомоги для України та європейських союзників на суму 13,6 мільярда доларів.
Звісно, невоєнні важелі важливі для перемоги над кремлівським режимом. Але вони не виключають подальшого надлюдського напруження для сил оборони України. Тож більш вагомим виявляється саме військовий розріз ситуації.
Військове протистояння. Станом на 15 день війни Україна впевнено перемагає – стійкістю та відчайдушністю. Правильним є висновок Генерального штабу ЗСУ про те, що війська Російської Федерації на деяких напрямках втратили боєздатність і вводять в операцію резерви. Падіння морально-бойового духу більшості військ спричинене браком мотивації та відвертим нерозумінням філософії й кінцевої мети цієї війни.
На цьому тлі можна впевнено фіксувати недолугість воєначальників ЗС РФ і недосконалість їхньої воєнної майстерності, що вони компенсували різким збільшенням злочинних уражень мирного населення, бомбардуваннями, артилерійськими (танковими) обстрілами. На жаль, розстріли цивільних стали нормою путінської війни. Ба більше, усе частіше з’являється інформація про мародерство та відверте знущання російських вояків над цивільними українцями.
Путін, наслідуючи Гітлера, свідомо випустив у світ деструктивне – ті, хто за умов нормального життя не мав жодного шансу на самореалізацію, варварськими актами компенсують свою нездатність до нормального життя та насолоджуються можливостями анонімного прояву деструктивної влади, аж до вбивства безневинних людей.
При цьому війна довела важливість і дієвість територіальної оборони як однієї з переваг України. Від забезпечення разом з поліцією евакуації цивільного населення до охорони об’єктів і магістральних шляхів, та й відстрілу й захоплення диверсійно-розвідувальних груп. Типова ілюстрація від 9 березня: старший лейтенант ЗС РФ, командир розвідувального взводу Роман Ніконоров, потрапивши у полон українських захисників, свідчив, що кілька днів тинялися лісами, поки їх не схопили «мисливці з тероборони». Таких епізодів десятки, разом з історіями успіху знищення колон російської техніки вони створюють яскраву панораму активності вітчизняних сил оборони.
Цікавою є й ракетна статистика: російські війська з моменту масштабного вторгнення в Україну випустили більш ніж 710 ракет, які майже всі були націлені на об’єкти в Східній Україні. Це з заяви речника Пентагону Джона Кірбі. А от якщо говорити про результати цих ракетних атак, то вони завдали шкоди переважно цивільному населенню. Від безсилля розвинути воєнний успіх російські війська атакували навіть лікарні та пологовий будинок – діяльність російської армії в Україні вже затьмарила злочини нацистської Німеччини під час Другої світової війни. І при цьому Москва посилає на війну з Україною строковиків (але визнала це лише після полону молодих солдатів), що свідчить і про дефіцит кадрів, і про дуже небезпечний для Путіна початок розколу між суспільством і кремлівською верхівкою.
Водночас в Україні недооцінювали слабкість західної системи безпеки. Відмова постачати Україні літаки радянського виробництва та зволікання з постачанням засобів ППО дорого коштуватимуть Україні.
Але ще більше обурює відвертий ядерний шантаж Кремля, перед яким схиляють голови в західних столицях. Там, напевно, не очікували, що безкарний протягом 20 років Путін уже «виріс» до Гітлера і готовий підірвати весь світ заради задоволення власних амбіцій. Нагадаємо, Путін шокував атакою Запорізької АЕС (яка у 6 разів потужніша за Чорнобильську), втратою МАГАТЕ контролю над Чорнобильською АЕС, а ще жагою заволодіти доступом до небезпечних об’єктів, наприклад, дамбою Кременчуцького моря. Цілком очевидно, що шантаж він видаватиме за козир. Тож слабкість «колективного Заходу» дозволила Путіну грати на випередження, але, звісно, це поки що позиційна гра.
Суспільний розріз. Після перших ознак прокидання РФ залякує населення за поширення правди про участь російських військ у війні проти України. 10 березня «Российская газета» оприлюднила два закони, які вводять покарання для тих, хто хоче «оббрехати та дискредитувати дії російських солдатів». Віднині в РФ каратимуть навіть за заклики до мітингів проти «спеціальної військової операції». У Кремлі сподіваються, що репресивна машина, об’єднавши зусилля із пропагандистською, унеможливить бунти незадоволених. Однак там, здається, недооцінюють, що незадоволення зростає й на високих поверхах чиновницької будівлі, ба навіть у колах військово-політичного керівництва.
Серединні перемовини. Від зустрічі Кулеби з Лавровим очікували не так уже й багато. Однак варто звернути увагу на два моменти: ініціатором виступив Кремль, і його риторика стала не такою агресивною, як у перші дні війни. Перемовини очікувано нічого не прояснили. Окрім одного – Москва просто тестувала поточний стан Києва. «Сьогодні я почув, що припинення вогню пов’язане Російською Федерацією з виконанням вимог, висунутих Путіним на адресу України. Ми готові до дипломатичних рішень, але поки їх немає, будемо самовіддано захищати нашу землю від російської агресії», – заявив за підсумками розмови з Лавровим глава МЗС України Дмитро Кулеба. Тож Москві продемонстрували: стан країни нормальний, бойовий. Тим більш цікавим у цьому контексті стало «прозріння» президента Зеленського – щодо ймовірності вступу до України в НАТО. Нагадаємо, в інтерв’ю американському телеканалу ABC News він зазначив наступне: «Щодо НАТО, я до цього питання давно охолов після того, як ми зрозуміли, що НАТО не приймає Україну. Альянс боїться суперечливих речей та конфронтації з РФ. Ми не будемо країною, яка щось випрошує навколішки. І я не буду таким президентом». Синхронно з’явилася заява заступника керівника Офісу президента України Ігоря Жовкви в ефірі програми Tagesschau німецького телеканалу ARD – про готовність обговорювати нейтральний статус України. Отже, сторони зробили перші пристрільні кроки на майбутнє, хоча сценарії дипломатичних рішень виглядають невиразно, майже фантастично.
Тож попереду очікувана нова атака та оборона Києва. Українці переконані, що вдасться відкинути російську армію, яка видихається. Між іншим, загальний баланс військових сил станом на перші пів місяця війни фахівці оцінюють 50 на 50. Росія отримала від сил оборони України перший, доволі потужний удар. Однак масштабність воєнної машини РФ така, що вона може й оговтатися.
Чого очікувати далі?
ЗС РФ мають відчутні логістичні проблеми, незадовільну комунікацію та низький моральний дух. Але російські сили здатні реорганізуватися і рухаються, щоб спробувати відібрати територію України.
Саме тому один з найбільш вірогідних сценаріїв – перехід до затяжної війни. Росія має намір перейти до облоги ключових міст – вона вже це демонструє. Однак навіть за умов захоплення значної території України РФ не здатна утримати її. Кремль може отримати у відповідь ефективну та організовану підривну війну. При цьому затяжна війна далеко не на користь Путіну, який насправді не знає, що робити та куди йти. Небезпеки для очільника Кремля зростатимуть з кожним днем, аж поки не завершаться крахом режиму, а може, й розпадом самої Росії.
Чимало буде залежати від подій на міжнародній геополітичній сцені. Як стрімко США та ЄС знищуватимуть російську економіку, наскільки вагомою буде їхня допомога Україні. Адже досі Україна отримує як військово-технічну допомогу виключно тактичні озброєння, а потребує системи озброєнь, які можуть впливати на пересування та застосування російських сучасних систем на значних відстанях. Наприклад, не зайвими були б постачання в рамках військової допомоги таких засобів ППО, як ЗРК SLAMRAAM. А також ЗРК малої та середньої дальності від компанії Ratheon із зенітними керованими ракетами RIM-162, SM-2 Medium Range та інші.
