Вся стрічка в підсумках року. А які підсумки у мене?
Головний мій підсумок року, це бригада Чорних Запорожців. Вісім місяців я служу в 72-й ОМБР. Деталей розповідати не буду, їх багато. Але з гарантією, свою службу у Чорній бригаді я не забуду ніколи.
Взагалі у 2022 р. світ розділився на до і після. На до і після 24 лютого. До — поїздка до родичів у Запоріжжя на Новий рік. Поїздка у Карпати — рівно за тиждень до вторгнення. До вторгнення були ефіри на телебаченні, де я був частим гостем. До вторгнення були акції коли Петра Порошенка не пускали до України. А потім коли Порошенка тягали по судах. Інколи думаю собі — Мати Божа! До вторгення лишалося менше місяця. Зеленського попередив вже навіть керівник ЦРУ особисто. Якби ми тоді їздили будувати під Києвом укріплення для ЗСУ. Якби Зеленський звернувся до своїх прибічників з промовою «Держава в небезпеці!» і попросив Порошенка зробити те саме! Якби…
Натомість нам розповідали казочки про травневі шашлики, а лідера опозиції гнобили судами. А на завтра була війна.
Буквально напередодні війни пішов у друк мій новий роман. Який я не зміг поширити. Бо редактор, видавець і автор пішли в армію.
Нині я не ходжу на ефіри. Не маю такої можливості. Я не поширюю книжки, а пишу уривками — на смартфоні. Коли маю час та натхнення. Мій простір нині — спальник і коремат. Чимало попередніх навичок стали не потрібні. Натомість дуже потрібною стала профессія опанована мною під час АТО. Хто мене знає особисто, той в курсі.
Так от я і мандрую по фронту, з сучасною електронікою і з тазиком аби прати шкарпетки і білизну. Коли вода лише з криниці.
Київщина, Слобожанщина, Бахмут, Вугдедар. Я був там скрізь. Це не секрет, бойовий шлях Чорних Запорожців висвітлює преса. Я там був. Я там виконував задачі. Не так гарно як хотілося б. Не так погано, як здавалося. Назвати це досягненням? Не знаю. Воював там де наказували. Один з Чорних Запорожців.
З навичок які здобув, мабуть головна — навчився канючити допомогу у волонтерів. Раніше не вмів, було ніяково. Сам звик допомагати як волонтер, важко було переступити через себе і попросити. Важко, але потрібно. Переступив. Попрохав. Отримав. А що робити? Треба.
Знаю людей які їздять по вухах зразу 4-5 волонтерським організаціям і ледве встигають їздити на Нову пошту за посилками. Нахабність — таки друге щастя. На війні — так точно. Проте.
«Справа громад», АрміяСОС, Вікторія Хамаза, Микита Соловйов, Олександр Шульман — щиро-щиро вам всім дякую. Ваша допомога була дуже потрібна.
Ще з досягнень… Слухайте, а ви помітили, що українці зуміли зупинити вороже вторгнення і відбити частину територій, включаючи єдиний втрачений обласний центр? Україна нині для Росії, як мінімум, конкурент за лідерство на пострадянському просторі. Це змінить наше майбутнє назавжди. Навіть не сумнівайтеся.
Це зробили ми. Всі ми. З вами.
Такий от видався рік. Певно, можна було б викласти все те саме у вигляді панегерика самому собі. Але якось не хочеться. Надто цей рік мене втомив. Надто багато вражень було, і гірких, і приємних. Ми втомлені, заморені, виснажені, але ми йдемо до перемоги. І ми переможемо. Не сумніваюся.
Але це вже буде тема для підсумків наступного року.
