Візит в США: 277 мільярдів обіцянок і що з цим робити
Візит Володимира Зеленського в Вашингтон можна охарактеризувати однією фразою: Відсутність видимого результату, як би це парадоксально не звучало, – також результат.
Якщо коротко підбити головні підсумки візиту, то їх можна звести до трьох пунктів:
1. США чітко показали, що розмова переходить в виключно прагматичне русло: окреслюється коло інтересів в економіці та в безпекових факторах і нам пропонуються величезні можливі кредити під американські товари (нічого нового – так виходила з кризи Європа та Японія після Другої світової, а американці на цьому заробили, тому я б утримався від аж надто категоричних криків про зраду – все залежить від уміння переговорників розставляти акценти і уміння відстоювати свою еліту).
2. США окремо виділяє НАБУ і САП, як ключовий для себе орган. Ефективність не важлива – важлива «так звана незалеженість», але виключно від Офісу Президента (зрештою, нічого нового тут немає – ГНАБУ і САП – це контроль на елітами)
3. Байден у своєму вступному слові, не очікуючи запрошення Зеленського окремо наголосив на тому, що хоче приїхати в Київ. В перекладі з дипломатичної, він дав посил проамериканським елітам у нас та істеблішменту в США, що він не збирається кидати Україну і просто так, приймати рішення про «вихід з України» не буде (це, насправді посил направлений перш за все всередину еліт США, що за Північним потоком не послідують наступні поступки Кремлю).
А тепер давайте по всім цим пунктам пройдемося більш детально. Почати говорити про підсумки візиту потрібно зі статусу візиту: це був просто робочий візит. США свідомо опустили рівень цього візиту до найнижчого можливого: під час таких поїздок не відбувається проривів і не підписують вікопомні документи. Тому з самого початку нам показали, що це візит-знайомство, де відбудеться чітке розставляння крапок над «І», що і сталося за закритими дверима на зустрічі Байден-Зеленський тет-а-тет (читай три пункти про результати візиту).
Окремо треба також зупинитися на доволі слабкій підготовці української сторони до цього візиту. Можна, звичайно говорити про те, чи потрібно було зустрітися з керівником МВФ чи ще з кимось, але я хотів би окремо сказати про інше: проект презентації українських інвестпроектів на 277 млрд доларів виявився провальним. Презентувати подібні речі в аудиторії, де немає жодного серйозного представника бізнесу – це не просто абсурд, це відлякування потенційного інвестора. А, по-друге, презентувати інвестпроекти, не маючи спеціально створеного не те, що сайту, а навіть відкритої сторінки на сайті Кабміну – це голос в нікуди. Якщо ми погуглимо ці інвестпроекти, то не знайдемо жодного посилання.
Тепер, щодо тих посилів, які дали нам США, підписавши меморандумів на кілька десятків мільярдів доларів. Нам простою і доступною мовою сказали: ось гроші на які ви можете закупити американські товари. Далі в наших широтах почнеться дискусія на тему «це перетворення України в колонію США, бо додана вартість залишиться за океаном, а контроль над країною зосередиться в проамериканському НАБУ» або ж про те, «як це здорово, що нам дадуть товари для енергетики та оборони і у нас буде щастя на віки». Правда, як і завжди, лежить посередині і залежить від цілого ряду факторів, включно з умінням наших переговорників.
Простий приклад: п’ять нових атомних реакторів на 25 млрд доларів. Чи цей контракт потрібен нам? Безумовно так. Але чи цей контракт є один з найкращих шансів для Westinghouse уникнути фінансового краху? Це також правда, адже компанія знаходиться в кризовій фінансовій ситуації. І по кожному з підписаних меморандумів, ми можемо знайти такі амбівалентності.
Одним словом, нам сказали в Вашингтоні: у вас є вікно можливостей. Ні, ви не отримаєте нічого на шару, ми проконтролюємо кожну копійку, але це дасть вам можливість модернізувати певні галузі під дуже низькі проценти. У нас є два варіанти: сказати, що ми так дешево не продаємося і продовжувати жити, як живемо. Або ж зібрати ключових політичних гравців країни, провести розумну дискусію в суспільстві і визначити чи хочемо ми такої модернізації. Паралельно можна було б почати міняти правила гри на більш прийнятні і не такі страшні для інвестора.
Насправді, досі, за всю історію україно-американських стосунків, США не робили нам такої пропозиції. Головне питання, чи зможемо ми правильно її оцінити. Потім вирішити, під що потрібні нам кредити (під які неіснуючі у нас технології) і потім правильно провести переговори. Це довгий процес – не менше кількох років до того моменту, коли ми побачимо якісь перші мізерні результати. Або, якщо перекласти це на мову виборів – вже після виборів 2024 року. І це є головною перешкодою на сьогодні. В цій історії просто не існує швидких рішень win-win.
