Проблема підрахунків в окупації
Однією з головних проблем побудови політики України стосовно ОРДЛО є відсутність будь-яких цифр, які б адекватно відображали ситуацію в окупації. Ця проблема є об’єктивною і зумовлена як відсутністю на території ОРДЛО політично неангажованих фахівців, так і специфікою встановленого там режиму.
Специфіка ця полягає у повній відсутності свободи думки в окупаційних інформаційних ресурсах, тобто класичній тоталітарній системі, яка зневажає будь-яку критику та кидає «на підвал» місцевих мешканців просто за «лайки» у соціальних мережах, на кшталт групи «Донецк – это Украина». Звичайно, сподіватись на відверту відповідь респондента на вулицях Донецька у разі запитань «Чи чекаєте ви на повернення під контроль української влади?», або «Громадянином якої держави ви себе вважаєте?» – не доводиться.
Атмосфера страху, встановлена так званим «МГБ», не дозволяє об’єктивно опитувати мешканців ОРДЛО і на виїзді до підконтрольної території, скажімо, просто на блокпостах. Адже в цьому випадку психологія респондента знову буде повертатись до сформованої за 7 років окупації максими «хто господар – той і правий», тож будь-яка відповідь на користь України теж була б сумнівною. Лише симпатії у бік Росії – на підконтрольній території, або ж у бік України – в окупації могли б вважатись щирими, адже давалися б всупереч навколишньому політичному середовищу.
Адаптивна соціологія: скільки людей в ОРДЛО
За таких обставин на більш-менш об’єктивну картину думок населення в ОРДЛО можна розраховувати, залучаючи лише адаптивну соціологію: тобто сухі цифри певних верст населення, які самі по собі вже «роблять вибір» на користь тієї чи іншої сторони.
Різниця між українськими даними та підрахунками окупантів – у 2,2 мільйона, а між цифрами окупантів та ООН – у 900 тисяч
Перше запитання, яке постає, це загальна кількість людей в окупації на Донбасі. І вже на нього майже неможливо дати об’єктивної відповіді, бо цифри неймовірно різняться. Так, за словами віцепрем’єра Олексія Резнікова, на травень 2020 року в ОРДЛО мешкало близько 1,6 мільйона людей. При цьому в листопаді 2019 року угруповання «ЛДНР» провели перепис місцевого населення із результатами: 2 мільйни 270 тисяч у ОРДО та 1,5 мільйона людей в ОРЛО. Є дані й приблизних підрахунків ООН на 2019 рік з огляду на кількість споживання питної води на той самий 2019 рік – 2,8 мільйона осіб.
Як можна побачити, різниця між українськими даними та підрахунками окупантів – у 2,2 мільйона, а між цифрами окупантів та ООН – у 900 тисяч. Треба зазначити, що Україні як державі більш вигідна саме соціологія окупантів чи ООН, а не власна, бо чим більше населення в ОРДЛО, тим менша частка в цій цифрі бойовиків так званих «корпусів», або ж людей із російським громадянством, а отже – і з проросійськими поглядами. Але саме ці цифри найбільш невтішні для нашої держави навіть за оптимістичними підрахунками.
Силовий блок окупантів: цифри
Так, щодо чисельності так званих «1 та 2 Армійських корпусів» (Донецьк та Луганськ відповідно), то за даними керівника Головного управління міжнародного співробітництва та верифікації ЗСУ генерал-лейтенанта Леоніда Голопатюка, на липень 2020 року обидва «корпуси» нараховували 35 тисяч людей. Ці дані збігаються з даними українських спецслужб, які протягом всієї війни фіксують від 30 до 35 тисяч бойовиків «1 та 2 АК», залежно від року війни.
Бойовиків «1 та 2 АК». 35 тисяч людей однозначно можна вважати щонайменше нелояльними, а скоріше – відкритими ворогами України
Треба зазначити, що 35 тисяч людей – це певна константа тих, кого однозначно можна вважати щонайменше нелояльними, а скоріше – відкритими ворогами України, враховуючи структури, які ці люди наповнюють. Згідно з адаптивним підходом, цифру 35 тисяч можна помножувати щонайменше на 3-4 члени родини кожного з тих, хто наповнює «корпус», адже здебільшого, залишаючись на тій території, матері, батьки, дружини чи діти членів окупаційних військ підтримують своїх близьких.
Та ж сама логіка діє і стосовно інших структур колаборантів – так званих «МГБ», «МВС», «МЧС», чий чисельний склад точно не відомий. Так, ще у 2015 році так зване «МВС ДНР» публічно відзвітувало про чисельність особового складу на рівні 8 тисяч людей. Але навіть якщо взяти цю цифру за константу та умовно прирівняти до неї й «МГБ» та «МЧС», то виходить ще понад 20 тисяч колаборантів в ОРДО, тоді як в ОРЛО цифри традиційно дещо нижчі.
Суто силові окупаційні структури дорівнюють 60-70 тисячам бойовиків та так званих «службовців» на всі ОРДЛО
Хоча автоматичне дорівнювання всіх цих структур за чисельністю й дуже умовне (наприклад, так зване «МГБ» може виявитись більш чисельним, ніж «МЧС ДНР», адже має на балансі воєнізовані структури на кшталт «ССО МГБ» із важкою технікою та озброєнням). Але навіть без урахувань політичного окупаційного складу – не силових так званих «міністерств», «адміністрацій» всіх рівнів, тощо – суто силові окупаційні структури дорівнюють 60-70 тисячам бойовиків та так званих «службовців» на всі ОРДЛО, чию цифру також можна помножувати на 3-4 члени родини кожного з колаборантів, які – з огляду на «місце роботи» – сповідують відверті антиукраїнські погляди.
Скільки втрачаємо молоді
Ще одна частина соціології, хоч і відносно невелика, стосується молодого покоління ОРДЛО, а саме – студентів із дипломами російського зразка. І хоча такий диплом не може бути автоматичним доказом проросійських поглядів (навчання в ОРДЛО може бути вибором «з найменшим супротивом»), але все ж вказує на втрачену можливість інтегрувати таких випускників – які в майбутньому виїжджають до Росії – в український соціум.
До недавнього часу частка таких студентів була відносно невелика: за 2015 та 2020 роки в ОРДО (по ОРЛО даних немає) дипломи російського зразка отримали 2000 випускників на кожен рік відповідно. Ці цифри цілком можуть відповідати дійсності й однозначно будуть збільшуватись у майбутньому, адже тільки цього року РФ визнала дипломи ще одного з найбільших вишів в окупації – «ДонНТУ», вже п’ятого за рахунком.
Втрачені назавжди: сім’ї вбитих бойовиків
Вагомою частиною адаптивної соціології по ОРДЛО є кількість загиблих місцевих бойовиків. Як і у випадку членів родин тих, хто наповнює «корпуси», рідні загиблих – однозначно втрачені в ідеологічному сенсі для України люди, які вже ніколи не повернуться у ментальне поле нашої держави.
Щодо конкретних цифр, то в цьому випадку вони однозначно будуть занижені, як і в будь-якій війні, особливо – з урахуванням інформаційної подачі в ОРДЛО. Але навіть за мінімальними підрахунками ООН, з боку місцевих бойовиків за 6 років війни (на липень 2020-го) втрати склали 5650 людей. Помножуючи цю цифру на 3-4 члени родини загиблого, отримуємо щонайменше 20 тисяч місцевого населення (хоча реальна цифра буде значно більшою), яке цілком зрозуміло може не просто мати проросійські погляди, а й ненавидіти Україну.
Зрештою, тільки у 2015 році в одному зі своїх виступів Олександр Захарченко визнав 7 тисяч втрат серед бойовиків угруповання «ДНР» (без урахування ОРЛО), що зі зрозумілої причини не увійшло в офіційні звіти ні ООН, ні в підрахунки в Росії.
«Потрійні громадяни»
Нарешті, найбільш репрезентативною у сенсі проросійських поглядів буде та частина статистики, яка демонструє кількість місцевого населення, що отримало російське громадянство. Ця статистика є офіційною і ведеться міграційними службами у РФ, причому містить у собі і громадян України, які отримали таке громадянство з підконтрольної нам території Донецької та Луганської областей.
І якщо паспортизацію так званими «республіканськими» паспортами дійсно можна назвати примусовою, то російське громадянство до недавнього часу було справою добровільною – тільки нещодавно бойовики заговорили про урізання у правах тих, хто в майбутньому буде мати лише український паспорт. По факту ж вагома частина населення в окупації має вже по три паспорти: український, так званий «республіканський» та російський.
То ж за офіційною статистикою, тільки за 2020 рік загальна кількість російських паспортів, виданих громадянам України, склала 409 549. За даними керівника ГУ МВС РФ у Ростовській області Олега Агаркова, загальна кількість мешканців ОРДЛО з російськими паспортами становить 639 тисяч осіб на лютий 2021 року. Тоді як ще у січні цього року називалася цифра у 400 тисяч осіб, яка є більш реальною та корелюється із попередніми розрахунками особового складу так званих «корпусів», «міністерств», «рад» різних рівнів, політичної окупаційної кон’юктури та членів їхніх родин та родин загиблих бойовиків.
Таким чином, підбиваючи підсумки адаптивної соціології по ОРДЛО, можна виокремити наступні групи:
- Структури колаборантів із явно антиукраїнськими поглядами («корпуси», «міністерства», політичний блок) – 60-70 тисяч осіб. З урахуванням членів їхніх родин – від 200 до 300 тисяч людей.
- Молодь ОРДЛО, яка щорічно отримує дипломи російського зразка та інтегрується у російську соціальну систему – 2 тисячі осіб тільки по ОРДО (по ОРЛО точних даних немає).
- Офіційна кількість загиблих місцевих бойовиків за звітом ООН на середину 2020 року – 5650 людей. Помножуючи цю цифру на 3-4 члени родини, маємо щонайменше 20 тисяч місцевого населення з радикально антиукраїнськими поглядами.
- Кількість населення ОРДЛО, які отримали російське громадянство – за різними підрахунками від 400 тисяч осіб, що сумарно приблизно корелюється з наведеними даними у перших трьох пунктах.
Безперечно, ці цифри не складають точну соціологію поглядів у ОРДЛО – хоча б тому, що не враховують більшу частину населення, яка не увійшла до означених груп і не належить до структур колаборантів чи так званого «державного» сектору. Але навіть 400 тисяч українських громадян із російськими паспортами – вже самі по собі складають щонайменше проблему для державної безпеки країни в майбутньому.
P.S.
