Сьогодні президент Володимир Зеленський їде до США. Його має прийняти у Білому домі Джо Байден. Ця поїздка відбувається на тлі грандіозних зовнішніх проблем для України.
Виділення фінансової допомоги для нашої країни заблоковане у Конгресі. А ті гроші, які вже були виділені – закінчаться найближчими тижнями. Не краща ситуація і у Європі. Через кілька днів має відбутися саміт лідерів ЄС, на якому має бути ухвалене рішення про початок переговорів про вступ України до Євросоюзу і виділення мільярдів макрофінансової допомоги.
Всі українські питання там блокуються прем’єром Угорщини Віктором Орбаном. Впливові європейські медіа сьогодні написали, що принаймні рішення про переговори може бути відкладено на весну наступного року. З грошима ситуація незрозуміла.
Зустріч з Байденом у цих умовах, звісно, важлива. Україна критично залежить від допомоги стратегічних союзників, зокрема, військової. Однак не тільки. Не менш болісними є питання бюджетної підтримки.
Однак чи допоможе прийом у Білому домі вирішити ці проблеми? Є певні сумніви.
Впливова Financial Times опублікувала результати опитування, згідно з якими майже половина американців вважають, що США витрачають надто багато на допомогу Україні. 48% американців впевнені, що США витрачають занадто багато на військову та фінансову допомогу. 27% переконані, що США витрачають необхідні суми. І лише 11% думають, що допомога недостатня.
Звісно, найбільше невдоволення витрати на Україну викликають у виборців республіканців, популярність яких невпинно зростає. Ба більше, до США чомусь вирішила виїхати ціла делегація від згаданого вище Орбана, щоб зустрітися з ультраправими трампістами і вмовити їх заблокувати допомогу Україні остаточно.
Поки що фінансування від Штатів для нас та для Ізраїлю стало розмінною монетою у внутрішньополітичних торгах у Вашингтоні про нелегальну міграцію. Але може статися так, що республіканці просто будуватимуть на цих настроях свою подальшу політичну кампанію. І справа закінчиться тим, чим вона вже закінчилася у Словаччині та Нідерландах.
У цьому сенсі, звісно, стратегія російських загарбників із затяжною війною з провокацією нових військових конфліктів, наприклад, на Близькому Сході, принаймні частково – спрацювала. Але це лише частина проблеми.
Складається враження, що посилення антиукраїнських настроїв є й результатом роботи української дипломатії. Повчальний, менторський тон, з яким вище керівництво України виступало перед світовою спільнотою, явно не покращив ситуацію. Тон, який часом межував з відвертим хамством.
Колишній міністр оборони Великої Британії Бен Уоллес зі своєю знаменитою сентенцією “ми не Амазон, і Україна має бути вдячною” ще на саміті НАТО влітку далекоглядно попереджав. Це не була немотивована образа з боку британського політика. Це було попередження розумної людини – змінюйте платівку, бо буде горе.
Але влада монобільшості з висоти свого “месіанства” не те, що не прислухалася, а нахамила у відповідь. І потім, не моргаючи, дивилася спочатку на братиславський град, потім на амстердамський палац, а тепер на будівлю Конгресу США. А коли їй вдається відвести погляд, то в око постійно впадають газетні розкладки з яким-небудь свіжим номером The Economist.
Є й ще одна складова, про яку ми не втомлюємося писати. “Офіс найпростіших рішень” радо прийняв концепцію “Україні дадуть грошей, бо винні”. І, вочевидь, у мозок найпростіших не вкладалося питання, а що буде, якщо не дадуть?
Нічим іншим пояснити повну відсутність економічної стратегії, яка передбачала б принаймні часткове самостійне життя, неможливо. Якщо, звісно, не вважати за таку ідею тупо обібрати таксистів, манікюрниць і онліфанщиць, а великий і середній бізнес – тупо знищити як клас руками Данили Гетманцева.
Тепер, вочевидь, ми будемо сподіватися на те, добрий дідусь Джо щось придумає. І будемо дуже просити його щось придумати. Бо інакше ніяк. Але проблема полягає в тому, що Джо Байден – лідер демократичного світу. І якщо половина його громадян будуть проти – він може нічого й не придумати.
Якщо його виборці не захочуть підтримувати Україну далі – йому буде фантастично важко провести щось через Конгрес. Тому що так працює демократія. А чому так сталося – читайте вище.
