«Вывести войска Российской Федерации на компромиссные территории — а это все, что было до 24 февраля, до нападения… Поэтому я и говорю: это компромисс. Вернитесь туда, с чего все началось, и там мы попытаемся решить вопрос Донбасса, сложный вопрос Донбасса». Президент Зеленський, інтерв’ю російським журналістам. Мовою оригіналу.
Тобто, уявіть на мить. Москва відводить своїх горлорізів на території де ніякої війни не було. А ми отримуємо пошматовані Харків, Чернігів, Суми, Охтирку, Ізюм, Тростянець, околиці Києва, Волноваху та Маріуполь, зруйновані нафтобази та склади харчів. Ще тисячі убитих, сотні тисяч відкинутих в злидні і мільярди доларів збитків. І на цих позиціях ми будемо домовлятися на переговорах про долю Донбасу?
Тобто все повернеться у 23 лютого, тільки тепер ми побиті-порубані-скривавлені? Ми за це хлопців ховаємо?
Я вже бачу як реготатимуть російські горлорізи: «Хахли, учитєсь ваєвать – придьом праверім!» Навіть не сумнівайтеся – прийдуть. Тільки підготовані набагато краще. Чи буде нам тоді допомагати Захід, я сильно сумніваюся. Від таких крутіїв як наша влада, я б втомився ще після заяв оточення Зеленського штибу «НАТО нам не допомагає».
Оце все за Зеленським називається компромісом. Знаєте чого я зараз боюся найбільше? Що Путін візьме і погодиться.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
Уявляєте, що в 1941 Черчилль або Де Голль чи Сталін, дають інтерв’ю Das Reich (вважалася виданням із елементами ліберальності… в тоталітарному розумінні, ясна річ) чи Die Frankfurter Zeitung? Уявляєте, як Де Голль прагне переговорів із Гітлером і називає маріонеткову державку Петена «компромісними територіями»? Або, скажімо, Черчилль, такий: «ми готові до перемовин якщо Німеччина відведе війська на позиції 22 червня 1941…а як же Польща? Ну що ж, назвемо це компромісом». Уявили? Отож.
Віталій Гайдукевич
Я в цілях оспіваної єдності не буду писати про сутнісну сторону інтервью президента російським ЗМІ.
Скажу про форму.
Будь-яке інтервью російським ЗМІ, серед яких є журналіст «Комерсанту» (!!!), є не інтервью, а розвідопитуванням. Бо російські журналісти, навіть так звані ліберальні, давно носять відповідні погони. Просто проходять по різних конкуруючих відомствах.
Тому не треба давати ніяких інтервью російським ЗМІ. Бо ніякого впливу на російську аудиторію це не забезпечить. Зате займе роботою відповідні відділи ФСБ, ГРУ та СЗР РФ. Психосемантика, фізіогноміка, лінгвістичний та контекнт-аналіз — все буде використано для того, щоби знайти найболючіші точки для наступного удару!
Sergey Vysotsky
Поступитися територіями Зеленський теж погодився. Це останнє, що пудєляки били себе в груди «є для нас непорушним». Але згода на відвід рос військ на позиції 23 лютого це те, що вчинив Саакашвілі по плану Мєдвєдєва-Саркозі, після цього окупація «компромісних територій» Південної осетії і Абхазії стала забетонована.
Це до відмови від самостійної зовнішньої політики, визнання рос мови, гарантій з нашого боку не купувати і не виробляти озброєння, які вкаже Росія.
Коли мені в коменти приносять Кулебу, який «спростував Ердогана», я питаю: як там спростування Кулеби по розвідінформації США і Британії — буде чи не буде російський наступ?
Отож.
Я б з радістю повірив (і підтримав), що це маневр і його звична тактика «обіцяй всім усе і ніколи не виконуй», але більше виглядає, що єрмачок клієнта прогріває по завданню Центра. Тому клієнт необережно таке видає в ефір. Хоч і сам розуміє, що реалізувати всі ці поступки Путіну не має влади, сам це визнає і звалює відповідальність на вас, типу ідіть на референдум.
Ось тому я і кажу: Зеленський мав позбавитися старих кадрів. І вже місяць тому. Просто з логіки, що вони обісралися. Звалюєш на них свій провал і далі чістєнький, осознавший, нове обличчя, герой, ведеш країну до перемоги. А ми робимо вигляд, що віримо.
Попри дуже серйозний тиск групи депутатів, котрих я тоді вважав друзями, я не змінив у 2015 свого ставлення до Мінських угод і не виступив проти Порошенка, хоча з інших питань критикував його багато. Мотивів було два:
а) я розумів, що він має незрівняно більше інформації, ніж ми, і рішення приймає не на підставі диванної експертизи, а суворих воєнних і політичних реалій;
б) на відміну від популістичних горлопанів із опозиції, президент завжди несе реальну відповідальність. Він не може собі дозволити гратися в непорушні принципи й демонстративний патріотизм, коли завтра це коштуватиме життя тисячам його громадян, втрати додаткових територій чи навіть суверенітету. А те, що ми не мали тоді жодних шансів у війні з Росією, для притомної людини навряд чи вимагає пояснень.
Впевнений, що я був правий тоді. Як правий і сьогодні, коли прийняв рішення не заважати президентові Зеленському добиватися миру з фашистською Росією навіть ціною певних компромісів (навряд чи це може бути інакше). Точку зору на ці компроміси (як і багато іншого) я висловлю після війни.
Але на одну деталь мушу звернути вашу увагу вже зараз. Оце інтерв‘ю Зеленського, де він уже окреслив межі компромісу — велика помилка з точки зору самої методики ведення переговорів. Якими б не були позиції делегацій на очних перемовинах, доти, доки вони не підкріплені заявами першої особи, їх можна змінювати в будь-який бік. Відтепер — тільки в бік ослаблення;
б) після вчорашніх декларацій червоні лінії Зеленського стають уже зовсім не червоними, бо тепер компромісу доведеться шукати посередині між ними й жорсткою путінською позицією. Це абетка переговорної теорії. Мало того, Путін тепер буде змушений добиватися від нас додаткових поступок навіть якщо в наступні тижні (місяці) ми завдамо йому серйозних військових поразок. Бо інакше буде виглядати, що він поклав цих своїх людей марно, припустився помилки, а цього жоден диктатор собі дозволити не може.
Таке оприлюднення своєї позиції, як дозволив собі Зеленський, було б обґрунтоване, якби він апелював до громадської думки країни-противника. Але ж ви розумієте, наскільки анекдотично «громадська думка» звучить по відношенню до сучасної Росії.
Дилетантизм і самовпевненість Зеленського таки вилилися в серйозну проблему. Попри те, що загалом він показує себе значно вище сподівань
