Це був дивовижний день. Літак торкнувся злітно-посадкової смуги. Громадяни, які зустрічали українців що поверталися на Батьківщину з полону посіпак Москви, затамували дихання. Колишні полонені почали виходити з літака. Президент країни рушив їм на зустріч – всім 73 громадянам України…
Саме так, 73 громадянам. Я описую 27 грудня 2017 р. коли були звільнені з полону 73 українські громадяни. Тоді противники президента Порошенка той обмін зразу ж об’явили «зрадою», позаяк терористам ДиРи були передані 237 бойовиків Москви. Те що полонених зустрічав президент Порошенко було названо нікому не потрібним піаром. І позаяк пабліки шанувальників президента Зеленського нині уже голосять «Зеленський зробив те, що не вдалося Порошенку», гадаю варто порівняти той обмін з обміном який стався щойно.
По-перше, забудьте формулювання «обміняли 35 на 35». Це було «11 на 35». Справа в тому що 24 українські моряки мусили бути звільнені на вимогу Міжнародного морського трибуналу. Ба-більше 6 вересня Гаагський міжнародний суд мусив почати впроваджувати санкції проти Росії за невиконання його рішення щодо українських моряків. Можна звісно сказати, що інакше Путін би моряків повернув, і що життя наших громадян – понад усе. Але тоді давайте чесно визнаємо, що звільнення моряків було виключно забаганкою Путіна і Україна просто пристала на його вимоги. Підкажіть будь ласка, де тут заслуга діючого президента?
По-друге, і похідне від першого. Українських моряків Москва не просто звільнила – вона звільнила їх під особисте зобов’язання українського омбудсмена Людмили Денисової про те, що українські моряки будуть надалі брати участь у слідчих діях російських силових органів. Пояснюю. Це означає, що за першим свистком російського слідчого комітету українські моряки муситимуть їхати до Москви або до Криму – на допити. Це означає також, що держава Україна муситиме забезпечити приїзд моряків до РФ, банально тому, що їхній неприїзд запросто стане перепоною для звільнення інших наших полонених. Москва завжди дорікатиме нашим дипломам: «як, мовляв, вірити вашому слову?» Ті, ціну чиєму слову ми гарно знаємо після Іловайська… Яка гарантія тому, що в Росії наших моряків не затримають знову за постановою російської прокуратури – здогадайтеся самі.
Звільнення моряків під особисте зобов’язання українського омбудсмена означає також, що Україна по факту ВИЗНАЛА українських моряків злочинцями, які незаконно вдерлися на територію іншої держави – Росії. Це означає, що по-факту чинна влада визнала, що анексований у України Крим – російський. Ба-більше, Україна по-факту визнала свою провину за те що українські кораблі намагалися пройти Керченською протокою, яка за міжнародною угодою між Україною і РФ – зона спільного користування. Українським дипломатам доведеться ще не один десяток разів згризти лікті за те що було зроблено сьогодні, Москва всіма переліченими фактами скористається обов’язково.
По-третє. Україна відпустила Володимира Цемаха, так званого «офіцера сил ППО ДНР». Мушу нагадати, Цемах – громадянин України. Передали його не терористам ДиРи, тобто офіційно – таким самим громадянам України, передали його іншій державі, тим кричуще порушивши чинне законодавство. Крім того Цемах – злочинець. Ця людина свідомо взяла в руки зброю, аби воювати проти українців за інтереси держави-агресора. Цю людину ВІДПУСТИВ український суд, тим самим розтлумачивши ветеранам, що застрелити терориста ДиРи можна, а засудити – ні. Нарешті, Цемах – свідок по справі про збиття малазійського «Боїнга» MH-17, який міг би дати безцінні показання на суді у Нідерландах. Про те наскільки він цінний, свідчать слова президента Зеленського про те, що без Цемаха обмін міг зірватися взагалі, а також те що слідчі з Нідерландів його допитали до обміну і вже зараз Нідерланди вимагають у Росії видачі Цемаха. Про те, скільки людей ризикували життям, витягуючи Цемаха з окупованої території – геть і згадувати не кортить. До речі. Крім Цемаха звільнили ще й колишнього перекладача прем’єра Гройсмана – 100% зрадника і російського шпигуна. Щирий привіт українським спецпризначенцям, українським контррозвідникам, тай й усій ветеранській спільноті – також.
Визволяти полонених треба. Завжди треба. Безумовно треба. Але тут питання не про це, питання – про міру заслуги чинного президента. Всі перелічені обставини вказують, що влада просто прийняла умови, які висувала Москва. Віщую заперечення, що людське життя – понад усе. Безумовно. Але. Якщо чужа шкура – понад усе, яка ціна шкури власної? Хто був правий у 2014? Той хто пішов на фронт, гробити життя і здоров’я за свою країну – чи той хто всі п’ять років тікав від мобілізації і в такий спосіб втомився від війни? Бо його шкіра – понад усе…
Президент Порошенко в період своєї каденції звільнив 3244 полонених – не роблячи аж таких кричущих поступок Кремлю. Не виконуючи сліпо всіх його вимог. А нині… Я щиро радію тому що наші громадяни нарешті вдома. Але. Де у цьому заслуга президента Зеленського?
Порошенко за 5 років звільнив з російських тюрем і підвалів Донбасу 3244 полонених. Лінк в першому коменті.
Без здачі інтересів держави Україна.
Зеля звільнив міжнародного терориста під особисте зобовязання
Зеля звільнив путіна від відповідальності за війну в Україні, збитий Боінг і піратство.
Зелена гниль рже з повістки, яку йому прислали.
Ще й ці вояки поруч підсміюються. І ніхто за шкібарку не взяв і не спитав: а що це ти ржеш, хазанов? А ми служимо. І по повістці в тому числі.
Ні, стоять веселяться.
Довеселились.
Тепер наші полонені військові сидять, а він віддав всі козирі. За моряків, яких путін був зобов’язаний звільнити і так, і за 11 цивільних, серед яких троє поїхали в Рашку самі.
Сидіть, пацани. Може як путін лугандон в Україну впихне, через цю підлоту, вас «народна міліція» аж тоді випустить.
