Том Купер сьогодні запропонував новий огляд — кращий та оптимістичніший, ніж вчорашній. Важке озброєння вже в Україні — росіяни його поцілити не можуть. Натомість, воно, вочевидь добре поцілятиме у відповідь.
Оригінал тут : https://medium.com/…/ukraine-war-19-20-april-2022…
За допомогу в перекладі дякую Yaroslav Kliashtornyi та Микола Ковальчук
ВІЙНА В УКРАЇНІ, 19-20 КВІТНЯ 2022
Доброго ранку всім! [Опубліковано 21 квітня 2022 р. о 10.30 за Києвом].
Ось мій звіт найважливіших подій війни в Україні за 19 та 20 квітня 2022 року.
СТРАТЕГІЯ
Цими днями НАТО вливає в Україну маси важкого озброєння. Кількість зброї, що вже передана або якраз у дорозі, може видатися «малою» : наприклад, США надсилає 18 гаубиць М777 [155-мм, дальність до 25 км.]; але на цей ранок відомо, що надійдуть ще важчі речі на кшталт системи залпового вогню M142 HIMARS [характеристики переважають російські «гради» і «торнадо»]. Канада, Франція та Велика Британія також передають важку артилерію, БМП і автомашини з протимінним захистом, додаткові ручні протитанкові ракети й навіть протикорабельні комплекси.
Норвегія вже передала 100 французьких ПЗРК «Містраль» (це буде щойно друга війна для цих зенітних комплексів після Конго 1998-2003 рр.). І все ж у когось може скластися враження, що переданого замало. Втім, варто пам’ятати (а) скільки всього вже надійшло від початку війни, (б) що комбінація вогневої потужності й точності цих озброєнь, вже не кажучи про їхню мобільність, здатні цілковито змінити баланс сил на полі бою – незалежно від того, яку мобілізацію готується провести путін в росії, чи повну, чи часткову.
Чому так?
Знаєте, я моніторю – часом аж мені серце стає – коментарі всіляких західних оглядачів цієї війни, що, як правило, ілюстровані картами з отакими довгими стрілками від, наприклад, Ізюма до Дніпра та Слов’янська; від Горлівки до Краматорська, від Василівки до Запоріжжя… так наче армія рф уже діє глибоко в Україні. Але тут проблема: манера командування російського генштабу та особисто дворнікова, як видно з подій останнього тижня, така ортодоксальна, така передбачувана, їм так очевидно бракує не лише відповідної управлінської інфраструктури, але особливо живої сили та озброєння, що я не бачу можливості для росіян організувати навіть незначний наступ на оперативному рівні.
Відтак, усі дискусії, чи може дворніков забезпечити новий стиль командування, відмінний від продемонстрованого ним в управлінні південним військовим округом, чи здатен втілити задум «великого наступу» – однозначно безглузді: армія рф не має ні досвіду, ні можливостей ведення таких операцій, яких від неї все ще чекають багато хто на Заході (чи здатен такі операції провадити український Генштаб – про це можна сперечатися). Врешті, попри всі підкріплення, які отримали російські 1-ша танкова, 20-та і 35-та загальновійськові армії лише в районі Ізюма (див. мій попередній звіт), вони знову мусять відправити кілька своїх підрозділів у росію для «відновлення боєздатності». Але давайте проговоримо події крок за кроком.
ПОВІТРЯ
За інформацією «людей-яким-треба-на-свіже-повітря» [Пентагон – ред.] США надали Україні «додаткові літаки». Це одразу викликало хвилю домислів багатьох іноземних спостерігачів, деякі з яких почали обговорювати поставки румунських МіГ-21 та польських/словацьких/болгарських МіГ-29. Проте вчора в другій половині дня командування ВПС України спростувало ці повідомлення: підтвердили лише отримання запчастин. Відтак, видається, що лише частина заяви Кірбі (прес-секретаря Пентагону) щодо запчастин, які б дозволяли українцям збільшити кількість своїх боєздатних літаків була коректною.
Що ж ми можемо наразі розповісти про повітряні сили росії? Вже очевидно, що маса їх бойової авіації була перенесена з Білорусі на бази на південному заході рф. Ці літаки зараз здійснюють близько 200 бойових вильотів на день. А шо ж так мало? А, бо росіяни зіткнулися з поліпшеними системами української ППО, що змушує їх набагато ретельніше планувати свої дії; групувати винищувачі-бомбардувальники в «ударні групи», включно з літаками радіоелектронної боротьби для кращого взаємного захисту. Основна маса таких формувань активна вночі. Вдень здійснюються лише невідкладні авіаудари та операції з близького авіазабезпечення (останні виконують Су-25 і бойові гелікоптери).
Удари вглиб України наносять виключно крилатими ракетами, випущеними з бомбардувальників Ту-95 і Ту-160 або військовими кораблями ВМС Росії в Чорному морі, або з наземних ракетних комплексів типу «Іскандер» чи «Точка». Час від часу росіяни використовують свою тактичну авіацію (борти Су-35, іноді Су-34) для запуску ракет Х-59 «Овод» та її модифікації Х-59М. Однак, незважаючи на жорстокість окремих ударів, їх загальна кількість постійно зменшується, адже у ВКС були лише мінімальні запаси подібної зброї, а російська промисловість має вкрай обмежені можливості для її заміни : надто багато вже витрачено і війна триває набагато довше, ніж було заплановано (настільки, що росіяни вже змушені розгортати на суші свої протикорабельні ракетні комплекси).
Підвищення ефективності протиповітряної оборони України було добре продемонстровано 19 квітня. Спершу українці виявили активність стратегічних бомбардувальників ВКС аж над Каспійським морем, а близько 22:00 збили обидві крилаті ракети, що летіли в бік Івано-Франківська. Вранці 20 квітня Україна заявила про знищення ще одної крилатої ракети та одного винищувача-бомбардувальника ВКС, але місцезнаходження не повідомлялось.
Стає очевидним, що паніка Заходу стосовно безпеки транспортування зброї до України була марною, адже росіянам не вдался вразити жодної (!) з цих партій.
Це й не дивно, адже у росіян немає засобів, щоб їх відстежити, а тим більше атакувати. Ось чому вони намагаються вдарити по можливих місцях зберігання та основних залізничних сполученнях в Західній Україні. Поки ефект від цих спроб настільки мінімальний, що Збройні Сили України, схоже, не страждають навіть від нестачі палива, хоча його досить поволі доставляють із Польщі та Румунії.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Попри заяви про «успіх» у «зупиненні» давно анонсованого наступу російської армії вздовж 480-кілометрової лінії фронту на сході України, насправді «хороших новин» небагато.
Для початку, українська контратака на схід від Харкова [автор написав про Київ, але схоже, помилився — перекл.] вранці 19 квітня було зупинена наростаючим спротивом росіян. Два дні тому повідомлялося, що посилена 92-а механізована бригада просунулася на південний схід від Чугуєва в напрямку Купʼянська — а отже, глибоко в західний тил групування російської армії під Ізюмом. Жодних сумнівів, операція розпочалася дуже вдало, було звільнено багато сіл уздовж траси P07, зокрема Лебʼяже і Базаліївку. А 18 квітня 92-а звільнила Шевченкове, всього за 35 км від Купʼянська.
Проте Купʼянськ має для російської армії дуже велике значення в цій частині України. Тут не тільки розташовано штаби 35-ї та 20-ї загальновійськових армій; це місто розташоване на трасі P79 (єдиній, що веде із півночі на південь на східному березі річки Оскіл); тут знаходиться найбільший міст через Оскіл, а також вузлова залізнична станція. Не дивно, що дворніков не міг ігнорувати цієї загрози. Проблема стала настільки нагальною, що він сповільнив наступ на південь від Ізюма, відвів кілька батальйонно-тактичних груп і кинув їх на шляху наступу українців: тож 92-а механізована бригада зупинилася під час спроби просунутися від Шевченкового до Михайлівки та Борівського.
Разом з тим, ця контратака досягнула бажаного результату, оскільки зупинила діяльність росіян: навіть якщо інших результатів не буде, захисники на південному заході, півдні та південному сході від Ізюма отримали принаймні два-три дні (чи й більше), щоб посилити оборону, а Київ має більше часу, щоб надіслати в цей район підкріплення.
Насамперед, ця українська контратака вкотре показала не тільки критичну нестачу військ у російській армії, але й невігластво путіна та московського генштабу. Щоб уможливити прорив, дворніков зосередив понад 20+ батальйонно-тактичних груп на південь від Ізюма, але залишив тільки благеньку лінію оборони із кількох пошарпаних БТГр 144-ї мотострілецької дивізії, щоб захищати свій західний фланг. Щойно українці вдарили по ньому, почалася криза, і підрозділи, що наступали в південному напрямку, довелося перевести в оборону. Це також може означати, що російська армія просто не має достатньо сил для обох завдань: пробиватися крізь українські лінії оборони та просуватися углиб центральних областей України — тобто не може оточити українські сили, задіяні вздовж лінії розмежування.
А проте, не варто припускатися помилки і думати, що російська армія не може воювати: жодних сумнівів, вона може проводити невеликі наступи та завдавати українцям інших клопотів.
Наприклад:
— Вчора російські ВКС спробували завдати ударів по передових командних пунктах у Гусарівці та Андріївці (село й селище неподалік від Балаклії) і заявили про знищення українського зенітного ракетного комплексу «Оса».
— На південь від Ізюма росіяни захопили Дібровне, триває наступ на Довгеньке.
— Українцям довелося відступити з Пісків-Радьківських до Лозового, росіяни збили український гвинтокрил Мі-8 біля села Коровій Яр.
— Далі на схід, жодних сумнівів, росіяни захопили Кремінну (на північний захід від Сєверодонецька). Здається, вони також зайняли Зарічне і просуваються в напрямку Лимана і Миколаївки.
— Попри те, що там задіяно 4-у бригаду оперативного призначення Національної Гвардії та Грузинський національний легіон, схоже, українці втратили більшу частину Рубіжного, ключової позиції на північний захід від Сєверодонецька.
— росіяни наступають на Попасну, намагаючись витіснити захисників, що досі зостаються в поруйнованому місті.
— Українці стверджують, що відбили всі напади в районі між Торецьком та Авдіївкою (обидва на захід від Горлівки), і немає жодних сумнівів, що росіяни та сепаратисти зазнали там великих втрат, але хто знає, як довго українські війська там протримаються.
— Насамкінець, увечері 19 квітня росіяни і сепаратисти розпочали контратаку на Марʼїнку: про результати наразі нічого не відомо.
Тож великий російський наступ не було «зупинено», він у самому розпалі.
Єдина «добра» новина, яку маю сьогодні, це чутки про жалюгідні результати мобілізації в росії, «лнр» та «днр». В останніх двох буквально «закінчилися» чоловіки, спроможні воювати. Натомість москва, схоже, дедалі більше намагається компенусвати втрати за рахунок ПВК «вагнера». Кажуть, «вагнерівці» працюють над тим, аби створити «щонайменше» 10 зʼєднань розміром батальйонно-тактичної групи.
[На фото унизу]
Російський Т-72Б3, підбитий у районі Красногорівки, на північ від Марʼїнки, 3-4 дні тому.
МАРІУПОЛЬ
Одну деталь я випустив у попередніх звітах : 14 квітня 1-ий батальйон полку «Азов» з’єднався з 36-ою бригадою морської піхоти [це сталося 13 квітня : морпіхи з боєм прорвалися до позицій «Азова» – перекл.]. Відтоді командує цим об’єднаним підрозділом майор Сергій Волинський / «Волина» із 36-ої бригади.
Поруч із виходом з оточення на південь від річки Кальміус, об’єднаний підрозділ зумів евакуювати з порту 500 вояків нацгвардійців та прикордонників і закріпитися на території заводу «Азовсталь», де тепер бійці всіх цих частин тримають оборону.
Російська «влада» (читайте : донецькі сепаратисти) вчора, 20 квітня, оголосила про припинення вогню та евакуацію цивільних; вони також запропонували «евакуюватися» захисникам Маріуполя : звісно, і як завжди, нічого з цього не було втілено. Натомість, у місто увійшов днрівський батальйон «Сомалі». [Вже цього ранку з’явилася інформація, що путін наказав шойгу втримуватися від штурму «Азовсталі» й заблокувати завод : вочевидь, сподівається на капітуляцію захисників. А ми будемо сподіватися на деблокаду заводу й визволення міста – перекл.].
Том Купер — австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.
P.S.»Мазепинці» розгромили колонну ворожих Т-72Б3 біля Мар’їнки
У відкритому доступі з’явилось відео, як бійці 54-ої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи Збройних Сил України за допомогою артилерії ефектно розгромили колонну ворожих танків Т-72Б3, що за підтримки машин розмінування УР-77 «Змій Горинич» йшли до наших позицій в районі Мар’їнки.
Вогонь нашої артилерії коригувався за допомогою безпілотника (апаратура якого власне і записала це відео). Окремо можемо дозволити собі подив від факту, що в окупантів досі залишились оснащені «мангалами» танки.
Якщо уважно простежимо за діями ворожих військ, відображеними на цьому ролику, то побачимо – схоже, в цьому епізоді орки намагались врахувати помилки своїх «братів по зброї», допущені в попередніх боях. Тобто – для пересування бронетанкової колони обрали одразу два паралельні напрямки, польову дорогу та насип залізничної колії. Машини УР-77 рашисти тягнули, ймовірно, для того, щоб «накрити» засідку, в якій могли б сидіти наші бійці з ПТРК Javelin та NLAW.
Але бійці-«мазепинці» вирішили не давати ворогу ніяких шансів. Тому ворожу бронетехніку просто «посікли» на дальніх підступах до позицій за допомогою нашої артилерії.
Заодно можемо підмітити цікавий момент. Ми уже звикли, що зазвичай знищення рашистських танків закінчується традиційним «баштометанням» та вигорянням буквально дотла. Але на цьому відео ми можемо спостерігати інший ефект –коли уламки продірявили ствол гармати, далі воювати все рівно неможливо. Ворожі танки були виведені з ладу «хірургічно».
