Не жити в ілюзіях

Я прекрасно розумію владу, яка хоче якнайшвидше закінчити цю жахливу війну. Я прекрасно розумію кожного політика, який хоче зберегти свої перспективи на майбутнє. Я прекрасно розумію кожного українця, який хоче повернутися до мирного життя. Хоче, щоб його діти повернулися до мирного життя.

Але я не представник влади, не політик, який замислюється про перспективи, я навіть не етнічний українець. Тому мені доводиться говорити про реальність.

Під час Другої Світової війни євреї також думали, як вижити під Гітлером. Це природньо. Хтось сподівався, що гітлерівці просто переселять його з сім’єю у інше місце — і забудуть. Хтось думав, що він взагалі не єврей, бо навіть його батьки вже були не юдеями, а християнами — який він єврей! А хтось навіть сподівався, що від смерті його врятує співробітництво із вбивцями, що якщо він сам стане учасником знищення власних співвітчизників, його не чіпатимуть.

Ну і згоріли всі. Всі, до кого фюрер міг дотягнутися. Бо коли ухвалюється рішення про остаточне вирішення питання, вбивають кожного — і того, хто опирається, і того, хто співробітничає, і того, хто ходить до синагоги, і того, хто відвідує церкву. Навіть тих, кому подобається сама ідеологія фюрера — вбивають також. Може, наостанок, але вбивають.

Зараз українці абсолютно в такій самій ситуації — хоча багато хто тут і у світі цього не усвідомлює, не бажає усвідомлювати, як не бажали усвідомлювати в темні роки Голокосту. Мова йде про остаточне вирішення українського питання. Знищать усіх, до кого дотягнуться. Мені не допоможе те, що я єврей — того, що я пишу ці рядки українською мовою і визнаю сам факт існування української нації, достатньо для того, щоб я перестав існувати. Ніякому «російськомовному українцю» не допоможе те, що він хоче й надалі розмовляли однією мовою з Путіним — самого факту того, що він вважає себе українцем й визнає право інших спілкуватися українською, вже достатньо. Помітьте: мобілізованих з окупованого Донбасу зараз женуть перед російською солдатнею, використовують, як гарматне м’ясо для полегшення бойових задач «справжніх арійців». Й нікого не цікавить, чи хотіли ці люди жити в Україні, чи сподівалися, що Путін забере Донбас. А українські громадяни в Росії — ті, хто свідомо обрав життя в Росії вже після нападу у 2014 році й думав, що їх за це вважатимуть своїми? Чого їх зараз заарештовують, підозрюють, доводять до самогубства?

У часи остаточного вирішення ніякі тактики порятунку не спрацьовують. Останнім загине навіть не Медведчук. Останньою загине Валя Матвієнко із своїм дурним перманентом — бо Путін таки згадає, що вона з Шепетівки.

Так що ж робити? Ви вже знаєте. Не жити в ілюзіях. Ніяких домовленостей з Путіним не буде, а які будуть — будуть тимчасовими. Євреїв врятував від Гітлера не пошук домовленостей. Євреїв врятував від Гітлера крах Рейху і загибель фюрера. Тільки тому я маю фізичну можливість вам це пояснювати. Тільки тому. Але перед цим загинула половина моєї сім’ї, що спить у страшних урвищах по всій Україні і на полях битв. Це ціна за те, що я можу це писати, за те, що я можу просто дихати.

Українців врятує від нового Гітлера тільки крах нового Рейху і смерть фюрера. Українці вже зробили для цього більше, ніж могли. І нас підтримує світ. Ми не домовимось, ми не проголосуємо на референдумі за невідомо що. Ми просто переможемо, хоча й гіркою ціною. Солоною ціною. Переможемо разом.

Ось чому я так ціную подвижництво кожного, хто сьогодні боронить Україну на фронті і у тилу. Хто дозволяє мені говорити вам цю необхідну правду. Подвижництво солдата, тероборонівця, волонтера. Подвижництво кожної матері, що рятує свою малечу. Подвижництво кожного сина, кожної доньки, що рятує своїх батьків. І Україну — це найважливіше.

Борітеся — поборете, вам Бог помагає. І бережіть українських дітей.