Не треба робити з українців націю вбивць!

Буквально дослівно: «Ніхто не хоче сказати: так, мій дід і мій батько разом вчинили геноцид, ми пов’язані з цим народом, який вбивав».

Послідовність подій була така:

У 1918 році Польща встала на шляху української незалежності.

У 1921 році Польща Пілсудського та Росія Леніна розділили між собою українські землі у Ризі. Решту шматків «українського пирога» дісталася Румунії та Чехословаччині.

Потім були десятиліття геноцидної політики Кремля стосовно українців, яка коштувала нам мільйонів життів. І два десятиліття польської асиміляційної політики, яка була спрямована на тотальне зачищення усього українського на підконтрольних землях заселених українцями Галичини та Волині.

І під нацистською окупацією стався вибух. Нікому в Україні не приходить в голову виправдовувати масові вбивства поляків. Але не треба робити з українців націю вбивць!

Українці є не більшими вбивцями, ніж поляки. У цій історії українські діти Сагриня чомусь не є жертвами геноцида.

Майже 30 тисяч українців убили поляки у цій кривавій історії. Але Сагринь — це не геноцид. А от українці — геноцидники.

Президент Дуда вимагає від українців спокути більшої, ніж від росіян. Ви не почуєте у польському пердвиборчому дискурсі про провини росіян, або нацистів: тільки про українців.

Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за свої гріхи перед поляками? Ні.

У Варшаві за пару днів у листопаді 1794 року російські війська перерізали за різними оцінками від 20 до 30 тисяч поляків. Чи ви колись чули у цій передвиборчій компанії, що треба визнати цю різанину геноцидом і вимагати від росіян спокутувати цей геноцид?

Протягом «Польської операції» НКВД 111 тисяч поляків було розстріляно. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за цей геноцид перед поляками? Ні.

Протягом кількох місяців навесні 1940 року були без суду розстріляні 22 тисячі польських військовополонених офіцерів. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за ці вбивства поляків? Ні.

Протягом кількох днів на початку серпня 1944 року у Варшаві в районі «Воля» нацисти знищили поляків більше, ніж загинуло поляків на всій Волині за весь час нацистської окупації. Чи польські політики вже проголосували за визнання геноцидом вбивств поляків нацистами у Варшаві і кожного року нагадує про цю подію семовими резолюціями? Ні.

Це аморально — спочатку встати на шляху незалежності української державності, а потім коли ця держава виборола цю незалежність та продовжує боротьбу за свою державність від ворогів, — пред’являти голові цієї держави моральні рахунки за наслідки власних помилок в минулому: якби Польща не окупувала українську Волинь у Галичину — тих жахливих подій просто не було б. Хронологічно перша причина цього конфлікту — це помилкові рішення Юзефа Пілсудського у 1918 році.

Абсолютна більшість причин польсько-українського конфлікту народилися у кордонах польської держави міжвоєнного часу. Але поляки не готові визнавати свої помилки на окупованих українських землях.

Тим більш абсурдно в цьому контексті звучать обвинувачення, що всі українці, виявляються, належать до нації вбивць! От який стосунок до польсько-українського конфлікту мали мешканці підрумунської в той час Буковини? Жодного. Може ужгородці у підугорському Закарпатті якось винуваті у польсько-українському конфлікті? Абсурд! Чи одесити, харківці або маріупольці винуваті у польсько-українському конфлікту? Ні, вони не мали до нього жодного стосунку. Може кияни були якось в ньому замішані? Теж ні. Але чому усі вони — одесити, ужгородці, чернівчани, харківці, кияни разом — є нацією вбивць?! Це абсурд.

Відведіть нарешті Дуду в Музей війни у Києві! Там зберігаються більше трьох мільйонів сповіщень про смерть мобілізованих з України. Три з половиною мільйони мобілізованих з України загинули у боротьбі не з поляками, а з нацистами! У Другій світовій війні із зброєю в руках загинуло 240 тисяч польських громадян. Українців у боротьбі з нацистами загинуло більше, ніж поляків у 15 разів!

700 тисяч мобілізованих в Україні загинуло, виганяючи нацистів з території сучасної Польщі. Сучасна польська земля рясно вмита українською кров’ю. Польща не змогла сама звільнитися від нацистів.

Кілька років тому до України приїхала пані сенатор Анна Марія Андерс, донька героїчного генерала Владислава Андерса. Попри те, що її мама — Ірена Яросевич — була українкою, вдома не звучала українська мова: це було табу. Пані сенатор приїхала поцікавитися після прийняття сеймової резолюції у липні 2016 року ставлення українських істориків до визнання геноцидом поляків українцями. Українські історики донесл до пані сенатор, що такі резолюції обурюють і розчаровують. І спробували донести згадані вищі факти про те, роль українців у історії Другої світової війни.

«Ale co mа piernik do wiatraka?!» — вступив у розмову помічник пані сенатор Аркадіюш Урбан. У польській мові цим виразом — що має пряник до вітряка — позначають іронічне ставлення, коли щось до чогось на перший погляд не пасує. Насправді вислів має подвійне значення: бо пряники печуть з борошна, які мелють млини.

Так от в Польщі існує нуль уявлень про роль українців у Другій світовій та вигнання нацистів з території Польщі. І 700 тисяч українських життів, які були на це покладені на цю справу, мають нуль цінності в очах поляків: адже їх багнетами з Польщі був вигнаний нацизм, але на цих багнетах у Польщі був принесений комуністичний тоталітарних режим.

І це так: і це є іще одним наслідком помилок Пілсудського у 1918-1921 роках: українці на підрадянській Україні перетворилися на мобілізаційний резерв для Сталіна.

Але. Попри все це можливості звільнитися від — спочатку — нацистського панування, а потім — від комуністичного —

у Польщі з’явилися саме завдяки українцям. Щодо нацистів я вже поясникв. Тепер — щодо другого.

16 травня 1953 року, через два місяці після смерті Сталіна Лаврентій Берія пише у доповідній запсиці В’ячеславу Молотову:

«3а період із 1944 по 1953 р. у західних областях України заарештовано, вбито та вислано до 500 тис. осіб, з них:

заарештовано за звинуваченням у приналежності до антирадянського націоналістичного підпілля – 103 003 чол. у тому числі було засуджено із утриманням у таборах та в’язницях – 82 930 чол.;

заарештовано за звинуваченням у шпигунстві, диверсіях, шкідництві, терористичних намірах, антирадянській агітації, пособництві та участі в каральних діях німецько-фашистських органів та військ під час окупації західних областей України – 31 464 особи; у тому числі було засуджено із утриманням у таборах та в’язницях – 26 787 чол.;

вбито, як учасників шпигунських терористичних груп націоналістичного підпілля – 153 259 чол».

Отже вбито 153 259 українців з українського антикомуністичного підпілля. Більшість — з ОУН та УПА.

Тобто комуністичний режим вбив більше українців з нацоналістичного антикомуністичного підпілля, ніж було в УПА. І більше, ніж польські політики приписують УПА польських жертв: це нонсенс, коли кількість жертв польсько-українського конфліту визначают політики голосуванням, а не історики дослідженнями!

А що стало з рештою українців, «заарештованих за звинуваченням у приналежності до антирадянського націоналістичного підпілля»? Вони підняли три великих ГУЛАГівських повстання: у Воркуті, Норильську та Кенгірі. Після цього радянський режим усвідомив, що не в стані контролювати ГУЛАГ.

Я вже писав про це раніше: «У 1956 році на Хрущова не осяяння зійшло – він мусив включити «Відлигу», бо система вже не могла контролювати навіть табори, Архіпелаг ГУЛАГ. Тоталітаризм не міг «лібералізуватися». Щойно «гайки відпустили» — система «разболталась» і почала руйнувати сама себе. Історія Кенгірського повстання – це урок того, якою потужною може бути «сила безсилих»: те, що спочатку видається безнадійною поразкою у довшій перспективі обертається на перемогу. Історія Кенгірського повстання спростовує міф про те, що Україні незалежність дісталася без зусиль і без крові. Кенгір – повстання Любові – був одним із тих історичних кроків, що врешті-решт привели до Незалежності. СРСР зруйнувала любов. Любов до Свободи».

Любов українців до свободи у довготерміновій перспективі створила можливості для поляків відновити свою суверенність у 1989 році.

Українці не є нацією вбиць, пане президенте Дудо! Ми просто любимо свободу. Українці боролися і будуть боротися за свою свободу. І ми вбиватимемо кожного, хто встає на шляху нашої свободи і незалежності.

Українці не є нацією вбивць. Українці є нацією борців.