Зі святом, українці.
Цей День Соборності — зовсім інакший ніж будь-коли раніше.
Не такий веселий та сповнений надій і відчуття чогось небувалого раніше, як коли ми ставали живим ланцюгом від Львова до Харкова у далекому 1990-му.
Не оптимістично — протестний, як у 2011-му, коли ми виходили на міст Патона, і водночас виходили проти свіжообраного Януковича, передвіщаючи майбутній Майдан.
Не такий, як довгі вісім років «малої війни», коли соборність нарешті стала цінністю для більшості країни, і водночас здавалась практично недосяжною стосовно окупованих територій.
Він водночас як ніколи переможний, і як ніколи важкий.
Переможний, бо ми сьогодні соборні як ніколи до того в історії. Ця велика війна нарешті переплавила всю країну у моноліт, якій ніколи більше вже не розберуть на шматки та не розпиляють.
Це — одне з наших найбільших досягнень, і воно вже здобуте.
Радість зливається із болем від того, якою ціною оплачене це досягнення, і скільки чудових людей вже ніколи не візьмуться з нами за руки у майбутніх ланцюгах єднання. Тим дорожчою є ця здобута їхньою жертвою єдність нації, і тим більша відповідальність за її збереження після війни ляже на тих з нас, хто доживе до Перемоги.
А ще додається розуміння, що далеко не факт що перемогу ми святкуватимемо скоро. І цілком може бути, що і наступний День Соборності ще буде воєнним, а не мирним. А можливо і не один. І що до наступного свята ще багато кому доведеться одягнутися у піксель, і ще багато хто поповнить ряди нашої Небесної Армії.
Це усвідомлення важке, воно додає нашому святу гіркуватий присмак. Ми мусимо святкувати не із широкою радісною посмішкою, а зі зціпленими зубами та стиснутими кулаками.
Але менше з тим — це все одно свято. Свято всіх поколінь, які століттями боролись за Єдину Соборну Україну, боролись навіть тоді, коли це могло видатись абсолютно нездійсненною фантазією.
Порівняно з ними нам лишилось зовсім небагато — захистити її від останньої навали конаючої Імперії Зла. А далі це свято з кожним роком ставатиме все світлішим та веселішим.
Слава Україні, Соборній та неподільній.
Evgen Dykyj
Vsevolod Kozhemyako разом з Артемом Ссссстттттрррром і Ігором Оболєнським.
По дорозі на роботу заскочили в кав’ярню. Чомусь зачинено. Мабуть неділя вихідний.
