Останнім часом я уникаю теми ТЦК, з банально причини. Задовбало писати банальності. Є сувора реальність — добровольці закінчилися, далі громадянам нагадують про їхній обов’язок. Тобто — пртмушують до мобілізації.
Є й друга реальність. Чимало громадян мобілізуються і це ніяк не самі тільки інваліди і доходяги. Я — інструктор і періодично я проводжу заняття для мобілізованих що проходять БЗВП. Мене вони радують. Старанні, бадьорі хлопці і дівчата, ставляться до всього з цікавістю.
Є й третя реальність. Я категорично не розумію «плачу Ярославни» який розвели окремі військові. Що кажете? У перший рік війни військових всі любили, а тепер на соцмережах панують ухилянти? І що? Ви всерйоз чекали чогось іншого?
Певно, я мушу відкрити страшну таємницю. У перший рік після вторгнення до ЗСУ йшли переважно добровольці — ті хто й так був готовий воювати. Саме через те їх любили. Пересічний українець любив їх за те що воюють вони — а не він. Секрет любові — простий.
Я більше скажу. Якщо зараз військові заявлять щось типу: «Не треба призивати нікого, крім ти хто самі погодяться воювати — ми все зробимо самі! Так, дві третини нас загинуть, а з тих що залишаться 60% будуть інвалідами — але ви будете спати спокійно», якщо військові таке заявляють любов до них знову злетить до небес.
Але є реальність. Військові теж хочуть жити. Україна — республіка, а не козацька держава, тому воювати тут мусять всі військовозобов’язані, а не привілийований клас — козаки. До речі, ухилянти зараз своїми руками створюють цей таки привілийований клас. Але про це іншим разом.
Отже. Добровольці закінчилися, а армія потребує поповнення. Що із цим робити?
Для початку, треба збагнути — скільки б не обурювалися фронтовики на те що люди з тилу не хочуть і бояться іти на фронт, їхні слова ні на кого не вплинуть. Бо люди таки бояться і не хочуть іти на фронт. Бо, відкриття — на фронті страшно. Бо, друге відкриття — людина хоче жити. Бо, чорт забирай — пересічна цивільна особа собі життя планувала як завгодно, але не передбачала на кілька років залізти в окопи, повні калюж і мишей, де туалет це яма, а душ — мокрий рушник. Знаю, бував.
Люди не хочуть і бояться. Цим активно користується ворожа пропаганда, яка ганяє по соцмережах відповідні ролики. Додайте сюди — ефективність рекрутингу дуже низька, в першу чергу через те що рекрутованих дурять. Відправляють не туди, куди обіцяли. Це — реальність. Скаргами її не зміниш.
А що робити?
Я з цим не можу зробити нічого. Я можу навчати пілотів БПЛА — мої колеги і так це роблять дуже старанно. Думаю, і більшість тих хто обурюється, зробити не можуть нічого. Бо це не в їхній владі.
Бо очевидно. Посилити мобілізацію без примушення рівня російського — нереально. Але можна зробити таке. Можна розгорнути агітаційну компанію і створити сотні мотивуючих роликів які транслюватимуться через Ютуб та інші соцмережі.
І ще можна поліпшити навчання мобілізованих.
Так, я знаю що кажу. Якщо у вас якісна підготовка пілота БПЛА відбувається за умови, що інструктор зміг налагодити стосунки з виробниками та волонтерами, і вони його забезпечують розходниками і ремонтують техніку — у вас серйозні проблеми. Бо там де інструктор такого зробити не зміг (а таких більшість) — якісної підготовки не буде. Зрозуміли про що я? І це лише один приклад.
От з цього почати. Скільки набоїв відстрілює кожен мобілізований в процесі навчання? Скільки гранат кидає? Скільки пального виділяється на навчання? Тощо.
Зробити оці дві речі — і результат буде помічений дуже швидко. Але проблема в тому, що зробити все це може і мусить ДЕРЖАВА. Не з опозицією воювати — а мотивувати громадян захищати Україну. Не плакатися про ухилянтів, а забезпечити якісне навчання людей.
От про це треба говорити братам-військовим. Не ремствувати на «невідомих громадян» що бігають від мобілізації і не клясти ухилянтів. Вимагати створення умов, аби відсоток ухилянтів і СЗЧ звести до мінімуму.
Але — ми говоримо не про це.
І знаєте, що цікаво? Отаке в нашій історії повторюється дуже давно.
Згадаймо, як за Дорошенка маси невдоволених тікали від гетьмана до кошового Сірка. Результат — Сірко посмакував Сибіром, чимало його прибічників теж погано закінчили.
А скільки обурених було за гетьмана Мазепи? Варто Мазепі було укласти угоду зі шведами — обурені натовпами побігли до царя Петра. Коли потім Петро кидав полковників Полуботка, Апостола та інших до Петропавлівської фортеці — вони сильно лікті гризли. Але пізно було.
Петлюра свого часу валив гетьмана Скоропадського бо гетьман готувався до війни з «класово близькими до Петлюри» більшовиками. Потім сам Петлюра дурів від того, що тодішні ухилянти масово не бажали захищати Україну. За 15 років ті хто не бажали — у Голодомор жерли власних дітей.
Але пригадайте чи довго бикували ті хто перебіг до Москви проти царів Олексія та Петра, проти цариці Катерини ІІ чи проти більшовиків Леніна та Сталіна?
На що сподіваються? Що втекти встигнуть? Оці — не встигли.
=====
А прірва все ширшає