Іван Огієнко у праці «Наука про рідномовні обов’язки» писав: «Через те, що рідна мова – найголовніший ґрунт, на якім духовно зростає й цвіте нація, рідномовна політика – це найважніша політика всякого народу». І це ще він писав, коли ми не мали держави.
А ось Ярослав Грицак в умовах існуючої української держави має іншу думку: «Я вважаю, що томос є дуже стратегічно важливим. Тому що томос нас виводить з «русского мира». А мова не виводить». На запитання: «Мова не виводить? А чому?» – відповідь звучить епохальна: «Тому, що є російськомовні українці».
Однак приклад балтійських країн і в останні роки — Казахстану, де вже рік як заборонено депутатам виступати російською мовою, а за погане знання казахської знімають з президентських перегонів, свідчить про інше.
Мовний закон викликав ще до свого затвердження в Раді безліч нападок, хоча він куди менш радикальний, ніж в інших європейських країнах. У Чехії знання мови є обов’язковим для тих, хто прагне отримати чеське громадянство.
У нас начебто теж. А насправді все відбувається абияк. Оскільки не існує мовної інспекції, згадку про неї з закону було викинуто, то іноземців, які хочуть отримати громадянство, екзаменують в університетах. А там часто дивляться на такого майбутнього українця крізь пальці: «Та він вже живе тут десять років, діти в українській школі вчаться…» І людина, яка розмовляє жахливою мовною сумішшю, навіть не суржиком, стає громадянином України.
Але що говорити про іноземців, якщо у нас цілі села на Закарпатті не володіють українською.
Коли ще тільки обговорювалися проекти мовних законів, найбільше нападок зазнали мовні інспектори. Була навіть передбачена посада уповноваженого із захисту державної мови та мовного інспектора в кожній з областей. Але одна з ініціаторок законопроекту Ірина Подоляк зауважила: «Хочемо прибрати з закону інститут мовних інспекторів. Тут російська пропаганда перемогла, і через маніпуляції ці інспектори стали, так би мовити, подразником для певних народних депутатів».
Але не тільки для депутатів. Мовними інспекторами були раптово нажахані не лише російськомовні посполиті, але й літератори, як-от Яна Дубінянська та Алєксандр Кабанов. Здавалося б, люди грамотні, начитані, а проте кинулися ширити маячню, що, мовляв, мовні інспектори будуть до них і в ліжко залізати.
Навіть цитований вже Грицак — теж проти мовних інспекторів, бо, мовляв, «буде створений інститут» і «бюрократія, яка з цього буде жити. Я майже впевнений, що хтось буде приходити і буде за це брати корупцію. Бо оскільки в державі все є корумповане, я не бачу, як ця інституція не буде корумпована».
Ще в 2018 р. російська преса лякала: «»Только на мове»: на Украине появилась «языковая полиция»…
Мовна інспекція або в інших варіантах мовна поліція – зовсім не дивина в світі, бо діє вона і в канадському Квебеку, і в Бельгії, і в балтійських країнах. У Литві мовна інспекція підпорядкована мовній комісії, якою опікується литовський парламент.
Наприклад, в Естонії мовні інспектори регулярно перевіряють учителів на знання естонської і навіть штрафують. Штрафи суто символічні, бо учителів, які володіють естонською бездоганно, лише третина від усієї кількості.
І що цікаво – мовну інспекцію збирається затвердити й Росія, а поки вона ще не існує, там уже штрафують за неправильні написи.
А за неграмотний напис турецькою мовою було оштрафовано крамаря… в Німеччині!
Противники мовного закону знайшли слабке місце, і ним виявилися якраз мовні інспектори, яких спритно перейменували на поліцію, щоб було ефектніше, й стали човпти дуже прицільно. «Хочеш говорити російською – роби це за ґратами», – кинулися вони фантазувати й розписувати неймовірні репресії, аж до ув’язнення носіїв російської мови на 10 років. Бо, мовляв, публічна неповага до держаної мови прирівнюється до наруги над державною символікою.
А між іншим, у Кримінальному Кодексі є відповідна стаття 338. Та чи когось уже покарали?
Після століть тотальної русифікації закон про українську мову мусить бути тільки радикальним і не поступливішим, аніж у Франції чи Польщі, хоча вони й близько не пережили того, що ми. Але страх росіян перед українізацією зрозумілий. Вони бояться, що ми будемо чинити з ними те, що вони чинили з нами, коли за українську мову висилали до Сибіру, а навіть розстрілювали на місці, як то робили банди Муравйова в Києві.
Мені, наприклад, подобаються пункти польського мовного закону, який покликаний охороняти мову і дбати про правильне її вживання, а ще, що дуже цікаво, повинен поширювати повагу «до регіоналізму і говірок, а також протидіяти їх атрофії». Тобто йдеться тут винятково про польські діалекти, хоча у Польщі також живуть меншини. В тому числі й українська.
Законом утворено Раду польської мови, яка затверджує всі нові терміни: «Виробник, імпортер, а також дистриб’ютор товару або послуги, для яких у польській мові бракує відповідної назви (!!!), може звернутися до Ради, щоб почути її думку щодо відповідної мовної форми для позначення цього товару або послуги».
Нічого подібного у нас ніколи не було. Кожен вживав такі терміни, які йому на душу лягали. Цей безлад призвів до того, що українці своє право на вживання рідної мови і отримання послуг цією мовою мусять виборювати у судах та скандалах. З’явилося чимало термінів, непритаманних українській мові («випічка» замість печиво, «молочка» замість набіл, «оладьї» замість оладки), а в супермаркетах можна натрапити взагалі на дивовижні покручі – наприклад, «жидке мило» в «Епіцентрі». Білборди на всіх дорогах вітають нас фразою «краща ціна» замість «найкраща», бо краща може бути лише в порівнянні.
У Польщі за таке штрафують: «той, хто на території ПР застосовує щодо споживачів винятково чужомовну ономастику товарів або послуг або складає винятково іноземною мовою пропозиції, застереження та інформацію для споживачів, інструкції з обслуги, інформацію про властивості товарів або послуг, умови гарантії, фактури, рахунки або квитанції, підлягає штрафу».
Отже до функцій мовної інспекції, крім приймання іспитів на право громадянства, мала б належати перевірка публічних написів, аж до стравопису (меню) і цінників включно, запровадження нових термінів та інші чисто філологічні обов’язки. Коли закон буде підписано, інспекторів варто повернути, інакше знущання з української мови не зупиниться.
