Заява голови ОБСЄ Мирослава Лайчака про те, що Україні варто виконувати «план Штайнмаєра», насправді – дуже лиховісний сигнал для нашої країни.
Відбувається саме те про що всі п’ять років казали прибічники президента Порошенка, до «розведення сил», «формул» і «планів» керівництво України підштовхує Захід. Повторюю – Захід. Руками ОБСЄ. Прибічники президента Зеленського нині повторюють ті самі доводи, які ще рік тому категорично не хотіли чути від прибічників президента Порошенка. А президент Зеленський і міністр іноземних справ Пристайко повторюють ті самі тези на яких наполягав Порошенко – ніяких «особливих статусів» і «вибори лише після виведення НЗФ та російських «відпускників», плюс – передача Україні кордону. Ще раз повторюється твердження, у зовнішній політиці Україна може діяти або як за президента Порошенка, або – набагато гірше.
Справедливості задля треба відзначити (і це підтвердив екс-міністр МЗС Клімкін) план Штайнмаєра свого часу стосувався лише одного пункту мінських угод – про надання окупованим районам Донбасу так званого «особливого статусу». Формула стосувалася одного-єдиного пункту – коли саме мусив бути наданий оцей самий особливий статус? План Штайнмаєра передбачав лише одну деталь – особливий статус мусить бути наданий після проведення на територіях ОРДЛО виборів, які ОБСЄ взнає чесними, прозорими і демократичними. Але. План Штаайнмаєра не передбачав ані того яким мусить бути цей «особливий статус», ані того за яких умов мусять бути проведені вибори в ОРДЛО.
Позиція України всі п’ять років президентства Порошенка була чітка – спершу виведення НЗВ і «відпускників made in Russia» та передача кордону під контроль України, потім – вибори. Натомість Москва висунула свої ідеї – вибори за наявних умов, а особливий статус мусить передбачати закріплення статусу російської мови, легалізацію банд терористів так званих «корпусів Новоросії» як «народної міліції» та амністію російським найманцям. Ідея Москви була зразу ж підхоплена політичними противниками президента Порошенка і лояльними до них ЗМІ – і так, саме московський варіант «плану Штайнмаєра» став тим «планом Штайнмаєра» який зараз існує в свідомості громадян, і який викликав бурю невдоволення після згадки його президентом Зеленським. Бо по-факту такий «план» — це повноцінна капітуляція України на російських умовах – ОРДЛО Україна не контролюватиме. Реакція така – небезпідставна. Те що було «планом Штайнмаєра» від початку трактувати можна було і так, і навпаки.
Президент Порошенко цією невизначеністю користувався для користі України. Вся його політика – це використання дірок у Мінських угодах, аби по-факту їх не виконувати, і аби глибше й глибше занурювати Москву у прірву санаційного тиску. Проте. Президента Зеленський ішов до влади під гаслом «війна триває тому, що на ній наживаються» і не двозмістовно обіцяв війну завершити, чим дуже обрадував ту частину населення України, яка «втомилася від війни», читайте – втомилася тремтіти від перспективи опинитися в окопі і потрапити під мобілізацію. Справжньої війни такі громадяни, як правило, не бачили й близько.
Зеленський нині зв’язаний попередніми обіцянками. Затягування переговорів з Москвою означатиме одне – війна триватиме, а Москва тягнутиме час. Кремль гарно знає, що розчарування Зеленським в самій Україні помалу сильнішатиме, й відтак – Зеленському категорично будуть потрібні «перемоги». Але й це ще не все.
Погодившись на обмін українських полонених на угодах Москви, Зеленський сам загнав себе ще й у другу пастку і сам подарував Москві важіль впливу на себе. Справа в тому що 24 моряки, захоплені Москвою біля Керченської протоки, були звільнені не на вимогу Морського трибуналу, і не в порядку обміну – вони були звільнені під особисте зобов’язання українського омбудсмена Людмили Денисової про те, що моряки прибудуть до Росії для проведення слідчих дій на вимогу Москви. І Москва залюбки почне їх викликати. Всіх, по черзі, в шаховому порядку… Знову й знову… Ба-більше, російській прокуратурі НІЧОГО не завадить от цих моряків знову заарештувати… Як виглядатиме «обмін Зеленського» після цього – уявити не важко.
І не відправити моряків до Росії Банкова не зможе – інакше подальші переговори з Москвою припиняться, а потрібні вони зараз більше ЗЕкоманді, а не Кремлю. Нарешті, Москва завжди може використати козир – піти на загострення на Донбасі, яке всі плани «припинити війну до січня» поховає назавжди.
Москві наразі ніщо не заважає повільно і наполегливо примусити Зеленського пристати на «план Штайнмаєра» у російському його варіанті. Зеленський потрапив у пастку, з якої хороших виходів немає. Або – йому доведеться пояснювати своїм виборцям чому на Донбасі війна і хто наживається на ній тепер. Або – пояснювати всій Україні чому їй треба змиритися з грандіозним національним приниженням. Ну, сам винуватий. Як то кажуть «слово пташкою летить – волом повертається».
P.S.
Коли вони розганяють парламент, ЦВК чи ВККС, коли скорочують Верховний суд (щоб перенабрати його під наглядом Портнова) — це незаконні, але зрозумілі рухи з узурпації влади. А от коли вони озвучують переїзди в новий «офіс» чи перенесення столиці, риття каналу між морями чи «приватні суди» — що це:
— нестерпний адміністративний зуд дилетантів?
— запаморочення від несподіваного кар‘єрного злету і відчуття всемогутності в закомплексованих учорашніх рядових клерків?
— бажання чим яскравіше випендритися?
— банальна тупість?
