Дивовижна новина прийшла з глибин Російської православної церкви. Експерти заговорили про те, що патріарх Кирилл готує оголошення Вселенського патріарха Варфоломія… єретиком. Просто аби було зрозуміло, крок цей завершить процес розколу, в якому РПЦ перебуває від моменту оголошення Автокефальної православної церкви України. Ідеться от про що.
16-17 вересня у Москві відбулася конференція «Світове православ’я: першість та соборність у світлі православного віро вивчення». Головним лейтмотивом конференції було засудження вселенського патріарха Варфоломія за надання Томосу автокефальній церкві України. Збіговисько «науковців та інтелектуалів» на всю притаманну їм потужність доводили що істин у світі існує лише дві – московська і неправильна.
По суті метою цієї конференції було обґрунтувати «помилковість» дій патріарха Варфоломія з метою подальшого його засудження. Експерти-релігіознавці розглядають цю конференцію, як один з етапів підготовки до архієрейського собору РПЦ, що мусить відбутися 15-22 листопада цього року. Патріарх Кирилл прозоро натякнув, що на цьому соборі Вселенського патріарха Варфоломія збираються «судити» за «спотворення ученні про першість у церкві». Результат цього «суду» може бути один. Патріарха Варфоломія оголосять єретиком.
Які наслідки це матиме, крім животів надірваних від сміху у Києві та на Фанарі – резиденції Вселенського патріарха у Стамбулі? А отут відкриваються просто грандіозні перспективи.
По-перше, Російська православна церква не є автокефалією – вона НІКОЛИ не мала Томосу Вселенського патріарха.
По-друге, Москва наполягає, ніби Київська митрополія була передана їй у 1686 р. Але правда така, що у 1686 р. Московській патріархії Фанаром була передана не повна юрисдикція над Київською митрополією, а лише право затверджувати Київського митрополита, обраного українськими ж ієрархами. У 2018 р. Вселенський патріарх скасував цю грамоту за численні її порушення РПЦ, повернув Київську митрополію собі і надав Томос про автокефалію ієрархам, що попросили його допустити їх до всеправославного спілкування. Шах і мат.
Москва наполягає, ніби у Православ’ї всі церкви повністю автономні і що Томос українській церкві видала сама Москва у жовтні 1990 р. (до речі – митрополиту Філарету). Але правда така, що це – бажалки Москви. За грецьким обрядом видавати Томос може лише Перший престол – тобто Фанар.
Простіше кажучи. Замість грати за правилами, РПЦ намагається створити власні правила, а коли весь світ її посилає, Москва включає скаженого. У 2018 р. Москва потрапила в пастку, в яку її загнали покоління предків, що за 400 р. (!!!) не додумалися поцікавитися де їхній Томос? Але. Замість виправляти ситуацію, РПЦ розірвала євхаристичне спілкування зі Вселенським патріархатом і оголосила патріарха Варфоломія розкольником. У цьому демарші РПЦ не підтримала ЖОДНА з православних церков у світі. Тобто реально в розкол пішла сама ж РПЦ.
Нині РПЦ готує оголошення єретиком патріарха Варфоломія (подейкують і про анафему). Очевидно, цим розкольницький статус РПЦ буде оформлений остаточно. Всім Православним церквам світу доведеться визначитися з ким вони? Які наслідки це матиме?
Та ті, що в Україні відтоді буде лише одна реально канонічна православна церква – Православна церква України. Бо РПЦ і її філія УПЦ-МП будуть церквами НЕ православними. Їхніх служителів можна буде цілком відверто називати попами-розкольниками, а самі ці утворення – Сектою Гундянствуючих. Або ще якось.
А далі – ще цікавіше. Справа в тому, що Київська митрополія на 1686 р. включала в себе землі не тільки України, а й Білорусі і навіть частково Росії – Смоленщина. Всі ці території перелічені у Томосі. Тобто, за умовами коли на тих територіях служитимуть якісь невідомі розкольники, ПЦУ матиме всі підстави організовувати туди місіонерські місії і створювати там свої приходи. І це – справа не такого вже й далекого майбутнього.
Поаплодуємо Москві.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
Я колись був переконаний, що Путін припустився з нами фатальної помилки, коли пішов на конфронтацію після Майдану. Бо стан економіки був настільки жахливий, а перспективи настільки безрадісні, що, якби він «обійняв» тоді український уряд, запропонував знижку на газ і ще пару «плюшок», жоден український політик не зміг би наважитися проводити політику «геть від Москви» й національне відродження не сталося б.
Я й згодом вважав, що грубою помилкою з його боку було після Криму полізти на Донбас і увійти в конфронтацію не лише з нами, а й з усім цивілізованим світом, що ця шкірка точно не вартувала вичинки, а шкода від санкцій сильно перекривала електоральний зиск від вкрай спірного в цьому випадку «собіранія русскіх зємєль».
Я й днями порядно зрадів, коли почув про наїзд РПЦ на патріарха Варфоломія, адже це автоматом забезпечує союзників Україні, а Кремль залишає в меншості проти переважної частини православного світу.
Але я помилявся. Бо оцінював факти з точки зору раціо й логіки загальноприйнятих, властивих нормальній людині, політиці чи країні. Якби ж московити буди людьми нормальними, а не агресивними шовіністами й загарбниками, то й політика, подібна нинішній, усі ці війни проти колишніх сателітів, пропагандистська істерія на рівні нацистського Рейху ніколи б не постали в них на порядок денний.
Відтак, дії їхні глибоко психологічно й політично детерміновані й не можуть бути інакшими.
Бо немає в них Бога, крім імперства, а Владімір Путін — пророк його
