1686 рік, Московщина очима «брата-слов’янина» — чеха Іржи Давида.
Все те саме.
«Типографія в Москві одна, і в неї приймають книжки, які повинні мати дозволи царя або патріарха. Є ще одна знаменита друкарня, у Києві, де є руський та латинський шрифти. Але москвитяни не приймають жодної книги, надрукованої в Києві, через ненависть до киян. Їм здається підозрілим все, що походить з інших місць.
Ремесла у них в основному ті ж, що і в інших країнах, але вироби грубі і неотесані.
У московитів немає навчання, нема шкіл гуманітарних, філософських, ані теологічних, ані академій. Крім читання та письма місцевою мовою не навчаються нічому, і то навчається лише мізерна меншість.
За своєю природою московити дуже здатні до всяких наук, але безграмотні і темні через відсутність у них навчання і освіти. Осягають вони все не спокійно, а стрімко, жадібно, несамовито. Вони сприймають також оволодіння всілякими мистецтвами, як витонченими, так і механічними, але вироби їхні великі, грубі, неміцні.
У замовника за роботу просять вперед гроші, але роботу не віддають без великих труднощів і хитрощів. Рідко вони наймаються поденно, а частіше на всю роботу, за яку не приймаються, поки не укладено договір, але потім працюють з дивовижною поспішністю і, якщо уважно не стежити, закінчують абияк.
Москвитяни підступні надзвичайно, схильні до хитрощів і обману. Купці самі зізнаються, що вранці молять Бога, щоб він послав їм якомога більше покупців-іноземців, яких їм набагато легше обманювати».
