Подивився два відео, від яких дибки волосся: допит СБУ затриманого шаріївця з Хмельницького, який повністю зашкварений ро-сосіянською пропагандою, не бачить нічого поганого в анексіях територій, порушення цілісності України та війні, а також спів в рпц мп переробленої пісні на «Батько наш онуфрій, упц — нам мати».
Навіть не знаю, скільки ще нам треба чистити країну від внутрішніх моральних виродків, окупантів, колаборантів і зрадників, але це неодмінно треба зробити до останнього покруча, бо тоді Україна не відбудеться.
Дмитро Биков
Батько наш — Онуфрій, УПЦ — нам Мати
P.S. Вперше за 1000 років послухав годинне інтерв’ю, яке давав військовослужбовець Мадяр.
І не пожалкував. Хоч спати мені залишиться менше 3 годин.
Бо позиція цієї людини дивним чином зрезонувала саме з тим, про що я недавно обдумував, для себе, в своїх непублічних думках.
А думав я про те, що як же зручно заховатися за новий відлік «з початку війни», рахувати дні від «початку війни», лік яких чомусь йде на третю сотню, а не на третю тисячу (як би мало бути, як є, насправді).
Як зручно, залишити беззмінним те все лайно, яке творилося в період різниці днів між третьою тисячою і третьою сотнею, і ротами медведчуковсько-коломойських шлав розказувати про «нову добу», «Україну 2.0», «не важно што било до войни», «заслужили індульгенцію» ітд.
… і при цьому НІХРЕНА НЕ УСВІДОМИТИ, НЕ ЗРОБИТИ ЖОДНИХ ВИСНОВКІВ, І НІЯК НЕ ЗМІНИТИСЬ.
І це стосується не тільки влади, а й пересічного населення.
Але влади це стосується гостріше. Бо функція влади, в першу чергу президента, його Конституційний обов’язок — захистити країну. Тому на фоні ігнорування виконання прямих Конституційних обов’язків перед вторгенням, виття про «не має значення що було до війни» виглядає мерзотно і злочинно.
Але я не про це хотів сказати.
Війна, нове вторгення, Перемога (Дасть Бог і ЗСУ — хто в що вірить) — це дійсно може стати новою точкою відліку, для нового суспільства, нової політики, нової країни.
Але тільки і виключно в тому випадку коли ПРИЙДЕ УСВІДОМЛЕННЯ своїх дій, визнання своїх помилок, коли точка відліку початку війни і кількість днів перевалить за 3000. Бо, власне, в цьому і є усвідомлення своїх помилок.
Ми помилялися з приводу росії, ми помилялися з приводу цілей росії, з приводу тих хто стояв і захищав, незважаючи на все, ми помилялися «бо путін нападе, хахаххахах», і про мир в очах путіна, і про «просто перестати стріляти», і про Томос, і про мову, і про «корупція головний ворог» і про багато чого іншого, вже забутого і зовсім не важливого.
І головне має прийти усвідомлення того, що з лютого 2014 хтось за тебе проливав свою кров, хтось беріг твою домівку і захищав тебе від Бучі і Ізюму. Хтось дав тобі шанс. І твоїй країні.
І що нічого тобі «не прощається» без цього усвідомлення і щирого визнання твоїх помилок, а дуже часто твоєї деструктивної роботи на користь ворогу.
І без того, що ти змінишся, перестанеш бути легковажним довбойо*бом по відношенню до своєї країни.
Я сьогодні тричі в цьому інтерв’ю, вперше почув саме це. Людина щиро вибачалась, що війна до 24 лютого її не хвилювала, що він не усвідомлював і не цікавився. Тричі про це казав, хоч його про це не питали.
Мадяр, судячи з публічної біографії, людина зовсім не проста. Але, власне, такі переродження з усвідомленням і висновками, зміною життєвих пріоритетів й мають стати індикатором створення нової країни, якісно іншої, кращої. Тої в якій захочеться жити дітям тих, хто зараз проливає кров за Україну.
