Ми просто ПРИНИЖЕНІ

Наголошую, що будь-яка робота є виправданою, бо саме зараз, наприклад, у нас війна. А коли треба годувати дітей, то взагалі нехай всі критики йдуть подалі. Ні, мова тут про те, що у нас так багато людей, які є освіченими, які можуть більше, але просто не знають ЯК знайти собі краще застосування — змушені роками братися за будь-яку роботу за кордоном. Знаю, що хтось перекрутить сенс допису, але краще перечитайте знову. Бо обгрунтую думку.

Тут постає купа питань, або ж нюансів:

1. Як можна було вважати нашу освіту (в більшості своїй радянську, яка простягнулася аж до реформи НУШ) найкращою, якщо людина потім не може знайти себе в світі? Бо як би це не звучало цинічно, але кожен фахівець мусить вміти себе «продати» як фахівця. А це вміння тісно пов’язане з адекватною самооцінкою, навичками плисти не за течією, а знаходити себе в різних умовах, за різних життєвих обставин.

2. Я тут, на Сході, звикла до розповідей, що поїздка до Москви на заробітки, або в Пітер до музеїв була якимось досягненням. Тоді як росіяни є нашими «викормишами», як я їх називаю — їх музеї заповнені викраденими з України експонатами, а Москва збережена від фашистів життями українців, або вижила завдяки зерну, що відібрали в нас же. Я не знаю, наскільки правдива остання новина про співробітника «Алмаз Антей», що наклав на себе руки, буцім-то ракета, до вироблення якої він мав причетність, вдарила по Харкову, по будинку, де жила його бабуся по мамі, та вбила її. Як би там не було, а відокремити від цього я хочу факт, що надто багато українців підняли економіку росіян. Працюють на серйозних підприємствах. Керують, розробляють, відповідають за якість. А тому тут постає наступне питання.

3. Ми, напевно, були досі не впевнені в собі, та не розправляли плечі від гордості за свою націю, бо не знаємо своєї історії. І споживали російський контент, де про мудрість, заслуги, інтелект українців — нуль згадок. Напевно, ми в цьому не настійльки винні, як нам можуть приписати — бо покажіть мені якусь країну, яку так само сильно давили по усіх напрямках, як нас давили росіяни. Ну, окрім Білорусі, бо там вже майже не ворушиться. Покажіть ту, яка така ж розумна, винахідлива, з таким географічним розташуванням, таку ж багату на ресурси, на поглинання якої росіяни виділяли би мільярди. Без якої Росія — не імперія.

Навіть наш президент свого часу висміював нас, наводячі приклад: «россіянє, как можно нє любіть нас, українцев? Вєдь єслі выйті на Кольцевую (чи Окружную, виправте мене, бо не орієнтуюсь), в Москвє, то там кромє нас і любіть нєкого… Бу-га-га…»

Коли тебе дерибанять на землі, мізки та результати твоєї праці, як спрут, охоплюють твої ринки, твій банківський сектор, саджають тебе на газову голку, нав’язують тобі російську культуру, проникають в Верховну Раду, силові структури — … Не кожна людина здатна вистояти. Люди піддаються пропаганді. Люди реагують на популізм. Це дуже слизька стежка, бо навіть американці голосують за Трампа. Тобто ми не гірші інших. Не менш розумні. Не менш винахідливі.

Ми просто ПРИНИЖЕНІ.

Багато років були принижені сторонніми силами.

А ось зараз маємо чи не єдиний шанс показати себе інших. Бо в Польщі кожен десятий підприємець, що відкрив бізнес за попередній рік — українець. Бо той, хто не чіплятиметься за умовне шасі літака (згадайте «армію» Афганістана, яку будували, готували, а вона здулася при першій нагоді, і афганці бігли за американськими літаками, що покидали країну) — українець. Бо той, хто шукає по всьому світу оснащення для власної армії, попри те, що нам не давали багато шансів — українець.

І навіть той, хто не зробив нічого для нас — має змогу притулитися десь в Монако до нової репутації українців.

Вибачте за лонгрід. Я все життя за гордість. За самоповагу. Мене дуже обурює кожна згадка про те, що десь нас вважають здатними лише на якесь прибирання, як ось російська актриса (х…р її знає, як її звуть) знає про Україну з розповідей українців, які прибирають її будинок та готують їй їжу — що Україна бідна та погана. Такі ж формують нашу репутацію в світі. Насправді уявіть, де ми могли би зараз бути, та з ким конкурувати, якби не окупація нас радянським союзом. Як чудово, що він розвалився. Шкода, що ось ця наша низька самооцінка, ця наша звичка не знати, не знаходити себе (не кожний, але багато хто з нас) на тій сходинці, на яку ми заслуговуємо — все це тягнеться десятиліттями. Воно в’їдається нам в мозок від наших батьків, до наших дітей, і тепер цей бруд доводиться чистити, одночасно й воювати.

А приберіть цю нав’язану нам репутацію бідних та тих, хто щось просить — згадаймо кожен момент в історії, проти кого ми вистояли. З ким, з якою страшною силою ми боролися й боремося. Як ми постраждали від голоду, війни. Чи кожна з тих країн, куди ми їдемо на заробітки, пройшла через те саме?

Вище голову.

Ще вище.