Майданецьке – поселення трипільської культури (томашівська група) першої половини ІV тисячоліття до н.е.
Вперше відкрите та досліджене Б.П.Безвенглинським у 1927 році.
Перші ж комплексні наукові пошуки відбудуться майже на півстоліття пізніше.
І якщо за першими археолого-магнітометричними дослідженнями, які провів В.П.Дудкін, було складено план поселення і приблизно нараховано близько 1575 жител, розміщених у чотирьох еліптичних кільцевих зонах, що говорило про можливе населення в 6-10 тис. жителів. То відновлені дослідження 2011 року та геомагнітна зйомка плану поселення спільної українсько-німецької експедиції Німецького інституту археології (представник К.Расемани) та Інституту археології НАН України (представник М.Відейко) підтвердила загальний план поселення, але виявила більшу кількість жител — близько 3000 (а, відповідно, і ще чисельніше населення).
Це робить Майданецьке (і сусідні трипільські мегапоселення, про які я вже писав) одними з найбільших енеолітичних поселень Європи взагалі.
Цікаво, що прекрасний Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» (про який вже розповідав і ще буде пост) як раз в ці дні провів цікавий захід і святкував дві дуже важливі дати:
— 50 років від започаткування комплексного підходу до вивчення мегапоселень трипільської культури. Починали як раз у Майданецькому.
Отримані результати: точний план поселення на площі близько 180 га, підтвердження факту існування у мідному віці Європи величезних поселень-протоміст, що розміщувались на сучасній території України.
— 20 років як іноземний благодійним фонд «Search Foundation» допомагає фінансуванням Україні і дослідженням її прадавньої історії. Віце-президент Бертран Кост (громадянин Великобританії), що отримав відзнаку – “Гордість Черкащини”, а мав би отримати “Героя України”, зробив для української історії так багато, що, певно, всі українські олігархи і державний бюджет не зробили більше. Що стосується досліджень трипільської культури, так точно. Власне, вже 20 років вони фінансують те, що згодом увійде в підручники історії України, а можливо і не лише України. За словами пана Бертрана, він майже домовився з керівництвом Британського музею, щоб там представити та нарешті повноцінно відкрити світу Трипільську культуру, ці гіганти-поселення, унікальну і цікаву сторінку світової історії, яка вартує значно більшої уваги, ніж у нас їй приділяють зараз.
А я додам до двох дат, які виділив шановний директор заповідника пан Владислав Чабанюк, і третю красиву, символічну:
— 10 років від нового етапу досліджень, із застосуванням сучасних методів і техніки, спільної команди українських і іноземних (британських і німецьких) вчених. У серпні 2011 року спільна експедиція заповідника «Трипільська культура» та Римсько-Германської комісії Германського археологічного інституту за участі співробітників Інституту археології НАН України розпочала польові дослідження з метою уточнення меж поселень трипільської культури, які віднесено до відання заповідника. Вдалося досягти вагомих результатів у вивченні великих поселень. Основними напрямками досліджень стало складання їх планів за даними магнітної зйомки із використанням сучасного обладнання з наступною перевіркою результатів, а саме дослідження невідомих раніше об’єктів.
.
У Майданецькому за межами основної забудови було виявлено дві додаткові вулиці, які не потрапили у сітку зйомки 1971-1974 рр. Вдалося більш точно оконтурити рештки спалених будівель, як наслідок – число споруд такого типу значно зросло. Виокремлено невідомі раніше об’єкти: сліди палісадів-укріплень, ями різного призначення, громадські будівлі, гончарні горни. Таким чином відкрито існування таких важливих складових трипільських протоміст, як храми, громадські будівлі, укріплення, ремісничі комплекси, навколо можливості та вірогідності існування яких точилися дискусії упродовж майже трьох десятиліть.
Досліджено як залишки звичайних споруд, так і культових ям з обмазкою, а також гончарного багатоканального горна. Таким чином і тут виявлено ремісничий комплекс, яких, судячи з магнітної зйомки, існувало кілька десятків. При цьому горни ремонтували, перебудовували, вдалося прослідкувати історію діяльності на певних ділянках поселення впродовж тривалого часу. Це, знову таки, дало вченим можливість уточнити попердні уявлення про час життя на одному місці представників культури: вже говориться не про 50-70 років життя мегапоселення, а про в два-чотири рази триваліші терміни.
Мені здається, це дуже цікаво. Дивує, що про ці дослідження мало пишуть і інформація не доходить до широкої аудиторії, а залишається в колі науковців. А це ж стосується кожного з нас.
Подорожую, вивчаю, дивлюсь своїми очима і «очима» дрону, пробую розшарити і виправити цю несправедливість.