Відкрив стрічку новин, люди далі сперечаються за промову.
Як на мене, тут взагалі нема предмету розмови, нема про що сперечатись.
Це була класична, типова промова Зеленського, яку ми чуємо вже 5-й раз. То ж саме кожного разу.
Ні, слова всюди були різні. Тільки от принципи одинакові: говорити про те що хочуть почути виходячи з соціологічних даних, акцентувати на «величезній ролі кожного, всі ми президенти», торгувати емоціями.
В 2018/2019 на каналі бені хотіли почути як знесуть цього Порошенка і жити стане краще, як закінчать війну просто переставши стріляти і поборять курупцію, який смішний той «термос» Порошенка. Він говорив це, з розстановкою, з емоцією, всі плакали. Наступного року всі плакали від того що «не важливо як називається уліца, в честь мотороли чи стрємоусова, головне, щоб була освітлена». Потім ще за щось плакали. Минулого року в рамках сильної промови плакали від живчика і тому що ніхто на нас не нападе, можна буде й на шашлики.
Те саме й зараз. Те що хотіли почути: про те які вони оху*єнні і як сильно допомагають державі «просто сидячи за комп’ютером», які вони всі президенти, про те як скоро переможемо і повернемося до «звичного життя».
Саме тому чергова промова в такий складний час, в який знову пересічного українця намагаються тр@хнути за стандартною схемою, оголивши його емоцію (при тому що цього разу в цій емоції — втрата, розлука, біль, горе) — виглядають ще більш цинічніше і фальшивіше ніж минулі 4 рази.
Саме тому, жодна з цих промов і побажань за минулі 4 роки й не збулась, від слова «зовсім». Бо вони зліплені і представляють собою клубочок інфантильних бажань телевізійної аудиторії і не мають жодного практичного втілення.
Не мають і цього разу, коли таким заявленим бажанням є перемога, відновлення територіальної цілісності і «повернення до звичного життя». Бо ці пафосні слова про перемогу стопаються тут же на позавчорашніх словах чинного міністра оборони про непотрібність мавіків в контексті заборони їх ввозу, на брудних схемах з дронами арахнідії, на минулому міністрі оборони, який за зірване оборонне замовлення сів не в тюрму, а в крісло посла, на пішовшому тихенько в ліс івані баканову ітд, ітд. В це тільки маленька частина з безпосередньо військового аспекту, що мав би обумовлювати перемогу, про яку так пафосно заявляється.
А ще й світоглядне нерозуміння, що будь-які росіяни нам не друзі, навіть тим, що щасраний ефір телемарафону, що проблема не в путіні, що відновлення кордонів — це не перемога, а відкладення війни, що, власне, ми зараз далі від тих кордонів що були рік тому на 100 км по кожному з напрямків і за це, й за смерті, за окупацію, за втрату майна, катування спричинені саботажем підготовки до війни, так ніхто й не відповів.
І, звісно, це все не має стосунку до промови. Промова — це не місце, щоб зводити стосунки (хоча в попередніх промовах це було місцем), але це про інфантильну пустоту мова, про фантазії без практичних дій для їх реалізації (а подекуди, як то у випадку з мавіками, з діями — проти), про продаж людям їхніх же емоцій…
… і про те, що судячи з цих промов, які повторюються навіть під час війни, Зеленському не потрібні громадяни, йому потрібні медузи з горизонтом планування і циклом оновлення оперативної пам’яті 3 дні (щоб за цей час забувати що ракет на обстріли знову залишилось на 2 рази), щоб тягати тупі демотиватори на тему «а ваш Парашенка в 849 році до нашої ери што чуччє бил?», щоб їх цілий рік тр@хати розпилами, узурпаціями, схемами, вкраденими гуманітарками, а потім раз на рік оголити і тр@хнути в емоцію.
Mason Lemberg
Кажуть, що учора було дуже сильне Новорічне привітання від Володимира Зеленського. Цілком вірю. Його команда завжди вміла грати в правильні речення, здобрені потрібною, на цей час, емоцією. Фах такий. До речі. Колись, та сама команда теж написала новорічний текст, але про «какая разница». Непогано вийшло тоді. Для своєї аудиторії було написано, відповідно і зайшло кожному. Радісно було. Грались тоді в таку гру, «какая разнитца».
Зараз трішки інші часи…
Чи вірю я в те, що він змінився? Ні… Може щось і почало проблискувати, але не більше. Почну прислуховуватись лише після слів, «Вибач Україно, що я та моя команда, своїм політичним безглуздям, призвели до цього», та й коли з дверей великої будівлі на Банковій почнуть викидати єрмаків з татаровами. А так, це лише текст. Безумовно дуже гарно написаний…
Олексій Петров
Апд. Люди пишуть, що Залужний у кадрі був. Менше секунди.
На мою думку, це іще гірше, ніж зовсім не було.
Новорічна промова Зеленського була технологічною.
Ось ці ретельно вивірені переліки підрозділів збройних сил, населених пунктів, професій… Щодо професій не впевнена, мені здається вони там були, але передивлятися не стану. Пишу на післясмаку.
Отже, переліки як основний стилістичний прийом. І для мене набагато важливіше не те, кого включили до списків, а кого старанно оминули, бо у цій промові не було жодного випадкового слова.
А оминули багатьох. Цього року Зеленський як ніколи самотній.
Поруч із ним немає дружини і дітей. Немає колег і соратників, у жодному кадрі. Немає Верховної Ради.
Здавалося б, рік боротьби, рік важливих рішень і голосувань, у тому числі щодо заявки на членство у ЄС — і жодної візуальної згадки, крім одного кадру біля трибуни.
Немає уряду, немає мерів міст — це я про картинку, самі міста згадувалися.
Немає Залужного.
Ось тут погано. Під час війни у 17-хвилинному зверненні до народу президент не знаходить кількох секунд, щоб показати військових командирів і головнокомандувача.
Це дуже погано.
Жодного слова про культурний та ідеологічний фронт, про дерусифікацію і декомунізацію, про винесення вперед ногами імперських символів.
Знову ж таки, а чому?
У нас такі ефектні кадри повалення пам’ятників, одна Катерина чого варта, чи там де голова «Івана» покотилася по бруківці від пам’ятника «дружби народів» у Києві.
І останнє, але далеко не за значенням.
Промова будується на замовчуванні минулого. Рік у нас почався з чистого аркуша 24 лютого.
Так от, я з цим не згодна. Початок вторгнення — це не молодильний колодязь, у який ти стрибнув і вискочив новою людиною, з чистою репутацією і послужним списком.
Ні, так це не працює, як би комусь не хотілося.
Про шашлики можна промовчати, але рано чи пізно про них згадають.
Помилки потрібно визнавати. І від слів «я не відмовляюся від своєї відповідальності за те, що сталося» корона не впала б, можливо.
Тамара Горіха Зерня
.
Думаю, сьогодні я мушу поставити крапку (свою особисту) в історії з промовою Зеленського й ставленням суспільства до неї.
Пані і панове «прослєзівшиєся»! Найтупішою помилкою з вашого боку буде вважати, що я тут намагаюся рекламувати Порошенка. Трагедією нашого суспільства є те, що немає (принаймні, я не знаю) ані в світі, ані в Україні жодного сучасного, демократично обраного політика, котрий би дозволив собі так жахливо і злочинно прої*бати підготовку до війни.
Навіть якщо:
— відкинути саме його обрання, котре дало сигнал Путіну, що серійний ухилянт і прихильник «домовлятися посредине» з агресором і вбивцею свого народу, може стати найпопулярнішим політиком України;
— забути, що три роки його влади попри триваючу війну були майже втрачені з точки зору підвищення обороноздатності,
не викликає сумніву, що будь-який інший політик (крім ОПЖЗ) — Порошенко чи Тимошенко, Ляшко чи Смешко, Турчинов чи Аваков — не ризикнув би ігнорувати 200-тисячну до зубів озброєну армію на своєму кордоні й численні попередження найавторитетніших розвідок світу про неминуче вторгнення.
Іншими словами, навіть найгірший із них не допустив би такого легкого й стрімкого проникнення російських колон на нашу територію, втрати таких величезних територій і густонаселених міст. З усіма трагічними наслідками, котрі з цього витікають.
І якщо ви вважаєте нормою, що цей факт проігнорований президентом у підведенні підсумків року, у вас реальний Стокгольмський синдром і ви приречені залишатися жертвою
