2 вересня президент України провів зустріч із керівництвом Кабінету міністрів, Верховної Ради та правоохоронних органів і «нарізав» їм завдання, хоч чинна Конституція цього і не передбачає
Початок роботи Верховної Ради ІХ скликання та призначення нового уряду завершило формування в Україні владної вертикалі на чолі із Володимиром Зеленським. Перша публічна зустріч президента із новопризначеними «слугами народу» у Верховній Раді, Кабміні та центральних органах влади засвідчила: президент як гарант Конституції мав цю ж саму Конституцію, як то кажуть, «глибоко у носі». Перебравши на себе, не передбачені Основним законом повноваження, Володимир Зеленський опинився за крок до узурпації усієї влади у державі.
Чинна Конституція передбачає існування України як парламентсько-президентської республіки. Де-факто ж від 29 серпня 2019 року держава стала президентською. Монобільшість «Слуги народу» у Верховній Раді відкрила перед Володимиром Зеленським нові владні перспективи. Призначення у перший день нової Ради прем’єр-міністра, міністрів, Генпрокурора, голови СБУ перетворила парламент у один із підрозділів Офісу президента. 2 вересня зустріч керівників парламенту, уряду та правоохоронних органів це ще раз підтвердило.
Призначення Зеленським відповідальних і з Ради, і з уряду за розробку тих чи інших законопроектів (частина із яких справді є дуже важливими і необхідними – і щодо легалізації ігорного бізнесу, і щодо видобутку бурштину etc) продемонструвало: нинішній президент публічно ігнорує Конституцію, яка чітко визначає повноваження глави держави. За нинішніх умов і спікер парламенту Дмитро Разумков, і керівник уряду Олексій Гончарук, і Генпрокурор виявилися гвинтиками у владній конструкції Володимира Зеленського. А точніше, як висловився Володимир Олександрович, «відповідальними».
Хтось резонно скаже: чекайте, Зеленський отримав 72% підтримки виборців, його партія має монобільшість у Раді. Дайте, мовляв, їм працювати. Так, нехай працюють. Але в межах тих повноважень, які передбачені чинною Конституцією. Хтось, може, забув, як у вересні 2010 року через Конституційний суд четвертий президент України повернув країну до президентсько-парламентської республіки. Зеленському ж навіть не потрібно було чогось просити у Конституційного суду. Взяв і зробив. А захоче ще і парламент, порушуючи регламент, як «скажений принтер» буде ухвалювати необхідні закони. І прем’єр на самокаті – також завжди під рукою. Як і Генеральний прокурор.
Зрозуміло, що Зеленський, перебравши на себе не властиві йому конституційні повноваження, хоче продемонструвати всім, як він «робить усіх». Єдине питання – хто у нинішній ситуації зупинить президента, коли він буде ухвалювати помилкові рішення? Спікер і віце-спікер парламенту, голова уряду, Генпрокурор чи голова СБУ, яким він «нарізає» завдання? Чи парламентська опозиція, роль якої за нинішніх умов зведена до нуля? Ці питання – риторичні.
Велика довіра українців, яку отримали президент Зеленський і його команда це – не лише великі можливості, а й велика відповідальність. В тому числі – і за дотримання Конституції та законів. Україна – не Білорусь, не Росія і не країни Середньої Азії. Якщо хтось думає інакше, нехай згадає про три Майдани, якими упродовж останніх 29 років пройшла Україна. Бо там, де ігнорують опозицію та закони, зазвичай говорить вулиця. Двічі доведено Януковичем.
