Констатування реальності не робить мене пригніченим

Багато хто закриває очі на негатив. Знаходяться навіть поїхавші, які розказують, що озвучувати факти з рeальності — це російське ІПСО, наводячи як доказ скріни що хтось там з Кремля теж щось сказав про українську корупцію.

Що тут сказати в цій ситуації.

Є така формула, ну як формула…, означення в середовищі людей, робота яких пов’язана з плануванням.

H = R/E

де H — happiness (щастя)

R — reality (реальність)

E — expectations (очікування)

Суть цього рівняння полягає в тому що рівень отриманого щастя, задоволення від результату залежить від того наскільки реальність перевищує твої очікування.

Ти мав низькі очікування, отримав хороший результат — ти красавчік і ти щасливий.. Ти мав високі очікування, а отримав малороса — це твої проблеми і проблеми твоїх очікувань, це проблеми твого прогнозування. Але це зовсім не означає, що треба завищувати реальність, викривляти її щоб погасити свою палаючу сраку від нестиковки твоїх очікувань з реальністю. І це зовсім не означає що ти маєш почати зневірюватися і переставати жити, робити щось тому що ти завищив свої очікування.

Реперною точкою моїх очікувань є Майдан 2014 року. Який, власне, і став поворотним моментом, тригером. Тобто, напад росії був неминучий, але він прискорився через Майдан.

І тоді, після перемоги Майдану, коли тисячі людей ламанулись дивитися на Межигір’я незважаючи ні на що, російська армія почала захоплювати Крим, тоді ми у вузькому колі людей обговорювали як добре б було, якщо б вдалося втримати хоча Полтавщину, Кіровоградщину, Херсон і Миколаїв. Може Запоріжжя.

А потім ці пєтухи, які не знайшли нічого кращого ніж екскурсії на Межигіря в цих обставинах, 10 років розказували як Турчинов (чи навіть Порошенко) здав Крим. Кококо.

Але не про це мова.

Хоча дивлячись на ці очікування з висоти сьогоднішнього дня, мушу визнати що і вони були завищені. Бо якщо б янукович і оці всі татарови з захарченками і портновими залишились тоді, то російські танки були б в Тернополі і у Львові і в них би точно вийшло «Львів за 3 дня», а ми б були закатованими тихо, зі зв’язаними руками і ніхто б ніколи не дізнався про ці злочини як в Бучі чи Ізюмі. І повірте, солодкоголосих зрадників у вишиванках у Львові чи Тернополі знайшлось би достатньо щоб закатувати вас, навіть якщо ви у нічому участі не брали.

Ось це і ж реперна точка моїх очікувань, тому порівнюючи і сьогоднішню ситуацію — так, я знаю що ми на правильному шляху і я радий цьому і я не бачу жодних причин для зневіри.

Але ж зрадники, влада, бардак, реальність…?

Так це так само проблема очікувань. Просто відвяжіться (реально, а не формально) від цього гундосного піз*дєжа, ротом істоти, яка в своєму житті напевне ніколи правду і не говорила.

Припиніть вірити у все що воно розказує, припиніть очікувати від нього хоч на щось добре і корисне і все стане на свої місця.

І ви побачите дійсно героїчний український народ. Не якихось 25%, не якихось 73%, а дійсно героїчний народ, який зумів втримати ворога, дає йому пи*зди регулярно, звільняє свої землі.

Тому мені особисто пох що там несе гундосна шмата, нав’язуючи мені свої хворі фантазії і свої хворі очікування.

Я на них дивлюся, я їх підтримую, підтримую свій народ. Бо саме мій народ, ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ йде до Перемоги.

Тому я не розчарований і не зневірений.

Тому констатування реальності не робить мене пригніченим.

Так, це буде брехнею, коли я скажу що я не переживаю що нароблять ці уй*обки. Переживаю. Переживаю, бо розглядаю їх як сифіліс. А сифіліс теж смертельна хвороба, яка роз’їдає організм зсередини. І я переживаю, щоб організм і ті хто замовчує синдроми, хто намагається лікувати сифіліс подорожником, не запустив цю хворобу до небезпечної стадії.

Але що це з точки зору історії і майбутнього моєї Прекрасної Україні. Це ніщо.

Як і однозначним є констатування того факту, що ніяких перспектив у сифілісу немає, в будь-якому з випадків.

Але я вірю, що буде саме той, Переможний наслідок для України в цій війні. Як вірив в ці всі моменти, коли ми були на грані.

І це, мабуть, єдине в що я вірю і закликаю до цього вас.