У підручниках з історії пишуть, що революції народжуються тоді, коли низи більше не можуть жити по-старому. У сучасній Україні революції народжуються тоді, коли ІТ-мільярдери, політтехнологи та відсторонені чиновники хочуть монополізувати державні бюджети.
Те, що сьогодні вже 10-й день згодовують українському суспільству через екрани смартфонів під виглядом «картонкового Майдану» — не щира демонстрація втомленої нації. Це цинічний, жорстко прорахований, щедро профінансований бізнес-стартап із поглинання влади. І головним аватаром, корпоративним обличчям цього захоплення влади призначено Михайла Федорова.
Електоральні хом’ячки та венчурні інвестиції в натовп не помічають того, що кулуарно обговорюється місяцями: навколо цього «картонкового» перформансу ліпиться новий соціально-політичний рух. База для цього стартапу ідеально вивчена фокус-групами: молодь, хіпстери, столичний середній клас і та вічна категорія політичних сиріт — колишні виборці «Самопомочі» та «Голосу». Це ідеальна, найзручніша аудиторія для маніпуляцій. Вони люблять англійські терміни, каву на альтернативному молоці, модні презентації та слово «інновації». Вони ненавидять класичний «совок», але абсолютно сліпі до того, як їх самих перетворюють на звичайний трафік, який політтехнологи конвертують у владні повноваження.
«Картонковий Майдан» — керована операція, у якої є свої архітектори: політтехнологи Дмитро Царенко та Віктор Березенко. Їхнє завдання тривіальне, як методичка з чорного піару: трансформувати віртуальні лайки «міністра дронів» у довгострокові вуличні маніфестації. Вони використовують протест не як інструмент діалогу з владою, а як таран для захоплення цієї влади. Кожен день стояння з картонками штучно накачує капіталізацію політичного бренду «Федоров», готуючи його до ролі безальтернативного кандидата у президенти на руїнах старої команди.
Чому силовики «не помічають» протестів?
Це найважливіший маркер. В умовах воєнного стану та жорсткої централізації влади справжня, неконтрольована спроба хитати режим придушується миттєво й нещадно.
Якби Федоров та його фінансові партнери (Конотопський, IT-бізнес) дійсно вийшли з-під контролю і готували реальне повалення влади:
РНБО вже наступного дня ввела б санкції проти Ajax Systems чи пов’язаних структур за «фінансування дій, спрямованих на повалення конституційного ладу».
Податкова та БЕБ миттєво заблокували б рахунки ключових компаній спонсорів.
ДБР та СБУ відкрили б кримінальні провадження за фактом організації масових безпорядків під час війни.
«Єдиний марафон» та підконтрольні медіа знищили б репутацію Федорова за 48 годин, звинувативши його в «роботі на ворога в тилу».
Але цього немає. Ми бачимо абсолютно стерильний коридор: медіа роздмухують тему, картонки стоять, силовики ввічливо спостерігають, а IT-бізнес спокійно працює. Така пасивність репресивного апарату можлива лише в одному випадку — якщо на цей протест є пряма санкція та зелене світло з Офісу Президента. Це контрольований випуск пари у безпечний «картонковий» формат. Міф про те, що IT-бізнес (Ajax, KSE, стартапи) «опонує Банковій», розсипається при першому аналізі їхніх балансів.
IT-сектор і «нові технократи» — це не опозиція. Вони є головними економічними партнерами цієї влади протягом останніх 6 років. Вони отримали пільгові податкові режими («Дія Сіті»), доступ до мільярдних державних замовлень у сфері MilTech, міжнародні гранти та бронь від мобілізації для своїх працівників.
Мілованов і KSE давно не виглядають просто нейтральною школою. Це середовище, де з 2019 року прошивали новий політичний клас “слуг”, де влада навчалася працювати як “команда”, де урядовці, реформатори, донори, менеджери й молодь перетинаються в закритому просторі майбутнього кадрового відтворення. Коли поруч із цим виникають Свириденко, Федоров, медійні активатори й “навчання молоді”, виникає логічне питання: це освіта для державників чи підготовка нового покоління керованих менеджерів для будь-якої влади?
Конотопському, Мілованову та іншим не потрібен демонтаж системи чи реальна революція — хаос знищить їхні власні прибутки. Їм потрібне розширення свого впливу всередині системи. І Федоров для них — це їхній лобіст на посаді вищого рівня, який повністю узгоджений із Банковою.
Зеленський і Федоров — це дві руки одного тіла. Одна рука тримає владу через адміністративний апарат, інша рука тримає незадоволену молодь через цифрові ілюзії. Це класична гра у «доброго та злого поліцейського», де кінцевий бенефіціар обох «президентів» — той самий. І це не український народ.
