Дві колишні співробітниці Національного музею Голодомору-геноциду підтвердили, що керівництво музею займалося фальсифікаціями дослідження кількості людських втрат через геноцид.
Про це у Фейсбуку написали Ірина Батирєва і Тетяна Швидченко.
Колишня співробітниця музею, кураторка проєкту «Книги для 100 університетів та бібліотек» (в наступні роки він реалізовувався під назвою «Боротьба за свідомість») Ірина Батирєва зазначила, що експертизи, які музей наводить на доказах того, що людські втрати через Голодомор склали 10,5 млн осіб, була здійснена з порушенням та без залучення фахівців. Також вона підтвердила, що цю роботу фактично курував офіцер СБУ Микола Герасименко:
«Тоді я познайомилася з Миколою Герасименком, якого гендиректорка представила як співорганізатора проєкту. Він привозив книги, разом із музейними виданнями ми формували комплекти, які розсилали, розвозили і презентували по освітніх закладах та бібліотеках України. «Генерала», як його називали в музеї, ми бачили ледве не щодня. За два місяці ми фактично завершили роботу, нових музейних видань поки не було, але Герасименко продовжував ходити у музей, як на роботу, щоразу повторюючи нам, що «нада єщьо какой-та праект вмєстє сдєлать». Цей чоловік все частіше бував у музеї і про щось годинами розмовляв з гендиректоркою.
Восени 2019-го стало відомо, що у відповідь на лист музею, СБУ розпочало кримінальне провадження щодо встановлення виконавців Голодомору-геноциду 1932-1933 років, а філіал Музею Голодомору «Інститут дослідження Голодомору» призначений для проведення комплексної судової історико-криміналістичної експертизи…
З часом у мене виникало безліч питань:
— чому інформацію про саму експертизу приховували від співробітників інституту, які й повинні її готувати;
— чому саме Герасименко вирішував, про що писати, а про що ні;
— чому спочатку підготовку експертизи доручили лише одній людині(!), яка до того часу вже побувала на багатьох посадах у музеї, і тепер була в.о. директора Інституту, навіть не маючи наукового ступеню;
— чому підготовлену нею історичну частину експертизи не обговорювали фахівці інституту, а головним поціновувачем роботи став знову-таки Герасименко: «всьо нє то, надо пєрєпісивать»;
— чому після цього гендиректорка дала завдання вдвічі скоротити текст експертизи першому заступнику, тобто мені, хоча це не входило в коло моїх посадових обов’язків, та й з темою Голодомору я працювала віднедавна (того разу мені таки вдалося відбитися від виконання цього завдання);
— чому після того, як історичну частину експертизи переробив відомий дослідник історії державного терору радянської доби, гендиректорка знову її показала лише Герасименку (!!), який оцінив роботу несподівано для мене: «будєм пісать самі, наши історікі історіі нє знают».
Згодом Батирєву призначили в присутності Герасименка відповідальною за підготовку експертизи.
«Я остовпіла: «Олесю, я ніколи не брала участі у підготовці судових експертиз, я не історик, а етнолог, ти ж знаєш, що до роботи у музеї я не займалася темою Голодомору!». І не могла повірити у те, що почула: «Микола Михайлович знає, як готувати експертизи, будеш працювати разом з ним!».
У мене ніяк не складалися пазли, я не могла зрозуміти, що відбувається, я відчувала лиш одне – це повна підстава! Це вже був не перший, але дуже серйозний привід, думати про компетентність людини, яка займає посаду очільника музею, а також про своє звільнення. Але… переконувала себе, що треба зачекати, адже завдання дуже важливе, а значить гендиректорка має підключити фахівців, і я просто буду працювати в команді…
У мене почалася внутрішня істерика – в експертизі з’являлися цілі шматки невідомого походження, без посилань або з посиланнями на інтернет-видання. Призначили ще одну експертизу – історико-джерелознавчу, задля якої почали жертвувати текстом з історико-криміналістичної. Все писалося у музеї, хоча для виконання цієї експертизи була призначена інша наукова установа. Потім Герасименко порадив Стасюк підсилити статистично-криміналістичну експертизу матеріалами про Кубань. Текст шматували без мене, з однієї експертизи перекинули в іншу, поламали структуру, погубили речення і посилання… А ще надумали проаналізувати чисельність знищених українців за дослідженнями очевидців, дипломатів, демографів й науковців і «вивєсті красивоє чісло». Цинізм зашкалював. Я протестувала, пояснювала Герасименку і Стасюк, що не можна порівнювати дані, отримані різними методами, їх результати неспіврозмірні! Відверто говорила гендиректорці, що експертиза стає щодень гіршою, що я більше не писатиму і відмовляюся працювати з Герасименком. Герасименко нервував, бо піджимали терміни. Гендиректорка запевнила, що скоро все закінчиться», — написала вона», — додала вона.
Після цього Батирєву перевели на іншу посаду, і вона спостерігала за роботою над експертизою збоку, що також переконало її у нефаховості цієї роботи на штучному накручуванні цифри 10,5 млн.
Раніше, 25 грудня, колишня заступниця директора Інституту дослідження Голодомору, що діє при музеї, історик Тетяна Швидченко також підтвердила здогадки у фальсифікація та репресіях щодо працівників, які не погоджувалися з цим:
«Час від часу я перетиналася з Миколою Герасименком, але на щастя не часто, бо в основному він сидів у приміщенні музею. Але завжди, коли він мене бачив, заводив дивні розмови і постійно повторював, що історики не знають історії, але він нас «научіт». У багатьох питаннях я з ним не погоджувалася і намагалася сперечатися. І бачила, що ця людина фактично керує музеєм, адже всі важливі розмови проводив він, а не директорка музею. А вже з листопада й до кінця грудня почалися події, які змінили мене назавжди. Адже саме тоді я не з книг чи архівних джерел зрозуміла, що таке атмосфера сталінського терору. Тільки уявіть собі на хвилиночку — в музеї Голодомору, у сакральному місці всіх українців, функціонує система психологічного шантажу, наклепів, залякування та інших дико неприємних речей. З доносами, страхом щось сказати чи зробити, «колективною порукою» і оманою тих, хто не має цього помітити. За відповіддю на депутатський запит, який оприлюднив Марко Мельник, з 2015 року до сьогодні з музею Голодомору було звільнено 86 (!) осіб. Але насправді це не повна цифра, якби в музеї дійсно відбулися чесні перевірки, ця цифра була б в рази більшою. Велика частина цих людей були звільнені примусово, перед тим зазнавши жорсткого тиску. Я не стала винятком, звільнятися з музею довелося за допомогою адвоката. Про це розповім згодом детальніше.
Очевидно, що лише в умовах, описаних вище, стало можливо організувати штучно збільшену кількість жертв Голодомору до 10.5 млн жертв. Фальсифікації навколо цієї надважливої тематики є частиною стратегічних завдань Росії в ході гібридної інформаційної війни. Підробки наукових досліджень для штучного збільшення кількості жертв Голодомору та медіакампанія, спрямована на дискредитацію українських науковців — це бомба сповільненої дії проти міжнародного іміджу України. Тому українське суспільство зобов’язане бути консолідованим і не допускати ніяких маніпуляцій, що могли б дискредитувати тематику.
У вересні 2021 року з подачі керівництва музею Голодомору вийшла заява про 10,5 млн жертв Голодомору в 1932-1933 роках. Ці цифри спираються на нібито якісне наукове дослідження на основі комплексної судової історико-криміналістичної експертизи.
Що є насправді?
— дві книги, видані на замовлення керівництва музею, в яких міститься результат експертизи. Вони видані під одним ISBN і під однією датою, але з різним змістом. Ця історія містить складний мікс різних порушень і справді жахаючих фактів, в тому числі й не без участі колишнього співробітника КГБ.
— фаховий аналіз науковців тексту цих двох книг, де чітко доведено, що результати експертизи сфальшовані. Цих науковців пробують цькувати й звинувачують їх у «співпраці з Росією» (посилання у коментарях 1-7).
— фільм 10.5 в якому залучені співробітники музею. Фільм знімали люди, які швидше за все були введені в оману, як і дуже багато інших, на жаль. Але ця медіакампанія вже набирає серйозних обертів, в неї залучають українські посольства і навіть церкву. Написаний посібник для вчителів шкіл по цій темі з цифрою 10.5 млн та вже презентований з метою масової розсилки по школах.
У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору (2010 рік) вказано число жертв Голодомору — 3,9 млн. Цифри надані Українським інститутом демографії. Це близько 13% населення тогочасної України. Після цього масштабного та професійного перерахунку, кількості жертв Голодомору не проводилося. І, як бачимо, експертиза 2020 року виявилася фальсифікатом».
Нагадаємо, раніше ряд науковців заявили про фальсифікацію у виданні, здійсненому під егідою Музею Голодомору. Вони вказують на цілу низку явних фальсифікацій даних і вважають, що трикратне завищення реальної кількості померлих через Голодомор підважує доказовість самого факту геноциду. Факти фальсифікацій підтвердив видавець книги та колишні співробітники Музею.
1 грудня понад сотню відомих істориків, науковців, журналістів та громадських діячів звернулися з листом до влади із закликликом не допустити свідомі фальсифікації, які здійснює Музей Голодомору. Зокрема свій підпис поставили професор Українського Католицького Університету Ярослав Грицак, професор історії та славістики в Університеті Вікторії (Канада) Сергій Єкельчик, один з чільних дослідників Голодомору Станіслав Кульчицький, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору Людмила Гриневич.
У свою чергу Національний музей Голодомору-геноциду оприлюднив звернення, в якому відкинув звинувачення у фальсифікаціях. Листа зокрема підписали директорка Музею Олеся Стасюк, професори Володимир Сергійчук та Василь Марочко, радянський дисидент Семен Глузман. Зокема звернення підпсиали десятки громадських діячів, близько половини яких представляють «Національний корпус». Д
