Коли русскоміровське дно все нижче і нижче

Вже більше року я не читала художньої літератури на русском язикє (далі тільки так буду писати: русскій язик, а не мова). Читала тільки українських авторів або закорднонних в українському перекладі. Професійну літературу, статті, матеріали читала англійською. Робила це настільки природньо, що тільки зараз зрозуміла, що справді не читала на русском нічого вже давно.

І ось днями не змогла прочитати вірша. Тобто, звичайно, я можу його прочитати, я розумію слова і сенси, але я більше не відчуваю цього язика. Я більше не відчуваю цим язиком.

Я можу ще говорити на язикє, говорю з близькими, з якими звикла говорити так з дитинства. І це моя погана звичка, я знаю про неї.

Але читати (насамперед художні тексти) більше не можу. Намагаючись прочитати того вірша і насолодитись ним, як колись, я не відчула нічого, крім огиди та болю. Наче, мене примусили дивитися на фотографії близької людини, яка на тих фотографіях зґвалтована і мертва.

Я вже знаю історії та бачу, як людям за кордоном соромно говорити в публічних місцях на русском язикє, щоб не подумали, що вони русскіє. Бо саме МОВА відрізняє нас від окупантів, коли іноземці нас чують. І повірте, вони прекрасно розрізняють, коли чують саме язик, а не мову.

В той же час я бачу нову хвилю, якою зі страшною силою несеться рашистська пропаганда щодо мови, і як на цю пропаганду ведуться борці за русскій язик в Україні. Знаючи дуже добре історію знищення української мови московітами сторіччями, я чудово бачу всі ці гебешні наративи, розумію дуже добре, як вони працюють (бо сама була жертвою). Отже, хочу показати, що це за наративи і відповісти на них.

1. «Русскій язик — нє собствєнность путіна»

— Так, русскій язик, справді, не власність путіна, але колективнй путін і не претендує на володіння ним, навпаки: він «захищає» своїх саатєчєствєнніков (вже на законному для них рівні), які говорять на русскам язикє. І чим більше людей в Україні говорять на язикє, тим більше бажання та приводів їх «захистити» та «звільнити».

Час дивитися не тільки на сьогодення і путіна, а вчити історію України.

— У 1720 Петр I видає указ про заборону друку українською мовою та захоплення українських церковних книжок.

— У 1763 Катерина II заборонила викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії, а вже наступного року наказала русифікацію України.

— У 1863 виходить Валуєвський циркуляр — таємний указ, який забороняв цензорам дозволяти видання української духовної та популярної навчальної літератури.

— У 1876 Олександр II видає Емський указ про заборону української мови у багатьох сферах життя (церква, музика, театр, книгодрукування) і обмежував її лише побутовим вжитком; забороняв публічні виступи українською мовою.

— У 1888 Олександр ІІІ забороняє використання української мови в офіційних установах.

І це тільки декілька фактів (їх в десятки разів більше) знищення понад 350 років московією української мови та культури в України. Це до більшовиків, до путіна, і до часу, коли форму знищення української мови та кульутри було змінено із заборони української мови на «защіту русского язика».

Подобається бути защітніками русского язика в контексті знищення української мови? А інших контекстів не існує.

2. «Я с дєтства гаварю на русскам, ета мой радной язик, я із Адесси, ета русскаязичний город»

— Поняття «рускаязичний город» — дуже хибне і небезпечне, яке нав’язувалося нам рашистською пропагандою сторіччями, а особливо — після проголошення новітньої незалежності України. Російське телебачення, культура, музика тримали нас з дитинства в русскаязичному середовищі, щоб ми вважали цей язик рідним, а росіян відповідно — брацкім народом.

Жодне українське місто не є русскаязичним, а ті міста, де українці переважно говорять на язикє, насправді — ЗРОСІЙЩЕНІ (як в тій самій пісні про русифіковані міста).

Зросійщення України сторіччями проводила державна політика рашистських режимів — спочатку царського, а згодом совєтського й сучасного неоімперського. Здійснювалося воно за допомогою різноманих заходів, переважно таких, як навчання в російських школах, мішані подружжя, ідейна, політична й культурна індоктринація, перебування в русскаязичному середовищі (армія, установи, підприємства, будівництва тощо), переміщування населення, відривання людей від національної групи чи середовища і від національної мови й культури, позбавлення етнічної та національної свідомості, накидання русского язика як мови «зв’язку й порозуміння», а також «великої руської культури/літератури» (про літературу напишу окремо).

За приклад можна взяти села в Донецькій або Одеській області, де люди з дитинства переважно говорили українською (або суржиком, що ближче до української), а коли їхали до міста, русифікувалися, бо українською було говорити «западло», не модно, тощо. Це результат багатовікової роботи рашистів по знищенню української мови.

Сьогодні вже очевидно: вживати здебільшого язик, надавати перевагу русскаязичному контенту, культурі, інформації = підкріплювати зросійщення, посилювати колонізацію.

Задайте собі просте питання, чи хочете ви і надалі бути жертвою та частиною політики зросійщення в Україні?

3. «Я нє счітаю сєбя жертвой, я люблю русскій язик, ето язик пушкіна, я хачу, чтоби моі дєті чіталі булгакова в орігіналє!»

— Здається, вже точно час українціям усвідомити, що слідом за російськими віршиками і пісеньками рано чи пізно приходять російські танки. Про це більше 100 років тому (ще навіть до більшовиків!) говорив Микола Міхновський — головний ідеолог українського самостійництва, під час яскравої промови у Харкові.

«Чим менше рідної мови — тим більше російських танків — Незмінна імперська формула знищення України.» — це писала я до 30-ччя Незалежності України. За півроку до масованого вторгнення російських танків та бомбування всієї України. Сьогодні, на 40-й день повномаштабної війни росії проти України, найбільш зруйновані та знищені міста в Україні — ті самі зросійщені.

Перше, що робить російский окупант в окупованому їм українському місті — вмикає русскоє тб-радіо-мовлення. Друге — знищує українські книжки та переводить освіту на язик: більше пушкіних і булгакових. Жодного Стуса і Міхновського.

Сьогодні Україна платить надвисоку ціну за свободу, ідентичність, за українську історію, культуру, мову. Русскій язик сьогодні (як і завжди) — це зброя окупанта, яка є прямою загрозою українській національній ідентичності.

Саме час це зрозуміти й тим, хто не вважає себе жертвою. Якщо не хочуть, щоб жертвами стали їхні діти.

4. «Срєді украінскіх салдат, каторие сейчас родіну защіщают, есть многа русскагаварящіх, поетому как ти смєєш такое гаваріть?»

— Це правда, відсоток зросійщених людей серед українських військових такий самий, як і серед людей будь-якої іншої професії. Я не засуджую людей, які говорять на язикє (я і сама поки ще на ньому говорю, як я вище писала), але говорити на язикє НЕ означає надавати перевагу русскаязичному контенту, культурі, інформації, а також створювати русскоязичний контент, тобто підкріплювати зросійщення. Я знаю багато людей, яки перейшли на українську спочатку в публічному просторі, потім, поступово, і в побуті. Особливо важливо це робити людям, що працюють для України на інформаційному фронті. Солдати мають брати з них приклад, як і ми беремо приклад з мужності та відданості солдат.

Та й головне вже навіть не те, як говоримо в побуті ми, а те, якою мовою говорять та будуть говорити наші діти.

5. «Украіна — многанацианальная страна. Почему нельзя сделать нескалька язиков, как в Швєйцаріі, Канадє?»

— На це питання можна відповідати дуже довго та розгорнуто, пірнаючи в історію як найточнішу з наук. Але я відповім коротко та зрозуміло кожному.

По-перше, не існує швейцарської та канадської мов.

По-друге, у цих країн немає більше 300 років в сусідах дикої орди, для яких знищення сусідів та їхньої мови є національною ідеєю.

В Україні є дійсно багато національних спільнот, і це чудово. Вони мають змогу розвивати свою культуру та мову, ніхто і ніколи не заважав їм цього робити. Але ніякого другого державного, регіонального, срального русского язика бути не може. В Україні прямо зараз здійснюється геноцид нації. Геноцид, який проводиться на русском язикє.

Вам точно не болить говорити на язикє, на якому ґвалтують українських жінок, вбивають українських дітей та знищують українські міста?

6. «Та відчепіться вже від тих російськомовних, це тільки роз’єднує Україну».

— Не відчепимося.

__________________

Якщо в мене колись буде дитина, я не хочу, щоб вона взагалі розуміла русскій язик. Бо соромитися говорити на ньому будуть цілі покоління. Бо діти, на очах яких ґвалтували матерів на русском язике будуть до кінця життя жахатися цього язика. Бо, врешті, в світі так багато чудових, різнобарвних мов, на яких та прикриваючись захистом яких, не приходять знищувати твою націю.