Перед великою війною росіяни любили наварювати на дах решітки для захисту від західних ПТРК.
Хто хоча б трохи розумів їх принцип, лише хитро посміхався і крутив пальцем біля скроні.
Бо вони мають фізично зруйнувати підривник, не дати йому сформувати кумулятивну вирву, щоб зменшити проникнення в товщу броні.
Але в нових американських TOW-2B підривник стоїть магнітний – реагує на тонни металу та спрацьовує за пів метра, коли ракета пролітає по лінії над ціллю.
Нема чого руйнувати – тандемний заряд збиває динамічний захист або розбиває саму решітку і входить у дах.
У «джавелінів» підривник теж дворежимний, і під час атаки зверху спрацьовує спочатку передзаряд для ініціації динамічного захисту, а потім уже входить вкладка з проникальною частиною з молібдену.
Немає точки докладання, немає тієї бойової частини, яка фізично змінюватиметься, вдаряючись об решітку.
Підсумок очевидний – наварені в заводських умовах «ліжка» почали зникати після перших місяців жахливих втрат серед російських бронетанкових підрозділів.
Бо незручно, заважає залишати машину, заважає перезаряджати снаряди чи вести польовий ремонт, а натомість ні від чого не рятує.
Правда, в ЗМІ РФ регулярно виходили статті, як російський, найкращий у світі танк пережив влучення керованої ракети (тільки фарбу подряпала) і як на навчаннях «джавелін» промахнувся кілька разів поспіль.
Тим часом Захід планомірно насичував ЗСУ протитанковим озброєнням – практично в кожному пакеті йшла відповідна специфікація.
Не лише третього покоління «вистрілив і забув», хоча їх передали величезну кількість, а й другого плюс, коли на цілі необхідно тримати прицільну марку.
Вони все ще не застаріли, і навіть модифікації 80-х років минулого століття пробивають майже всі російські танки.
Військовослужбовець ЗСУ Ярослав Галас біля знищеного штурмовиками 128 бригади пострілом із ПТРК танка Т-90 «Владимир».
Нещодавно, до речі, було перше зафіксоване на відео застосування українського BGM-71 TOW по бліндажу в насадженні.
Важка установка працює з броньованого «хамві», як і замислювалося в мануалах – піхота спішується з «дротиками», у цей час по жорстких цілях б’ють спеціальні протитанкові машини.
У ракети фугасна бойова частина, а пускова з нових, керованих не проводами, а спеціальною радіокомандною системою.
Тобто з 1500 поставлених Україні ракет далеко не все глибоке зберігання: TOW-2B RF – це свіжак, 2010 року модифікація.
Завдяки тому, що бойові дії йдуть не в сирійській напівпустелі, а часто в щільній забудові, де все гаразд з інтернетом, камерами, «старлінками» та дронами, ми самі легко можемо перевірити історії росіян, як західні протитанкові засоби нічого не можуть і регулярно летять повз ціль.
Що ми спостерігаємо на відео? Противник атакує бронегрупою на північ від Водяного.
Збирається в руїнах села і намагається прорватися в лоб до розв’язки між насадженням і ставком.
Мета очевидна – зайняти перехрестя і спробувати вийти глибше, оминувши Авдіївку, до Сєверного і Тоненького.
Але вдень, не створивши задимлення, без хоча б короткої артпідготовки, в момент розгортання в бойові порядки, не придушивши українські дрони, не застосовуючи груп вогневого придушення у зруйнованих будинках?
Тактика щонайменше самовбивча навіть окремо, а тут ціле бінго.
Тому атакуючи в лоб опорний пункт 36 бригади морської піхоти, ворог наривається на наші ПТРК-команди та гранатометників. Буквально два розрахунки морпіхів перетворюють атаку на чемпіонат з метання башти танка.
Один танк пережив влучення (чи навіть наїзд на міну) без детонації, але із задимленням – це означає пробиття, що все одно може вивести з ладу екіпаж.
Мінімум три Т-80БВ (це, до речі, теж модифікація 1985 року, просто додали “Контакт”) і модернізований БМП-2 уражені.
Замість того, щоб висадити десант і придушити наші вогневі точки, ворог намагається врятуватися, маневруючи в голому полі.
Ось саме так, зокрема, досягнуто величезної цифри втрачених по фото і відео російських танків у 1900 штук. І ще бозна-скільки пошкоджених, затоплених на переправах, з убитими двигунами і баштами, які просто не потрапили на камеру.
Західні ПТРК працюють саме так, як їх спроєктували проти тисяч радянських машин.
Щоб у легкої піхоти з’явилася довга рука, не потрібно було тримати марку на цілі, ризикуючи отримати уламок, а «м’який пуск» дозволяв стріляти зі щілин, окопів і будівель.
І проти них не допомагають свічки, ікони та наварені на башти курники.
Противник понад рік б’ється головою об Авдіївку, перейшовши від лобових штурмів до спроб оточити і розрізати оборону в полях.
Україна, як і раніше, не має третього покоління ПТРК у кожній лісосмузі та в кожному відділенні. Але навіть те, що є, дозволяє завдавати ворогові важких втрат.
