Головне, що слід розуміти про будь-які надходження важкої техніки в Україну – на чільному місці тут завжди логістика та постачання.
Усі ці вольфрамові «ломи», матриці до тепловізорів, запасні двигуни, набори ЗІП, фільтри, евакуаційні машини, виїзні бригади, які здійснюють хоча б технічне обслуговування, як не бойовий ремонт, і коштують чимало, і не випікаються як гарячі пиріжки.
Те, що танк є на зберіганні або значиться у штаті, не означає, що він боєготовий – 2014-й це добре показав.
І що броню доставили в країну й навчили екіпажі, не означає, що вона довго працюватиме як годинник.
Іракські три танкові батальйони на «абрамсах» за лічені місяці перетворилися на два, а потім на один, здебільшого через небойові причини.
.
Ланцюжок «броньована ремонтно-евакуаційна машина, збірні пункти аварійних машин, ремонт різного ступеня складності, капітальний ремонт» ох як непросто збудувати.
Утім ми й самі намагалися до вторгнення створити танкобати у ДШВ на Т-80, і були проблеми – довелося тасувати організаційно-штатну структуру, робити роти, довго переучувати персонал, з мехводами були проблеми.
Це не танки в дюймовій системі і з зовсім незнайомими дизельними двигунами, КПП, а те, що стояло на озброєнні, просто не в ДШВ.
Та й взагалі, про те, що Захід нам збирається передати якось мало танків, можна говорити, поки не буде поставлено зустрічне питання: «А скільки «булатів» зробила країна розмірів Франції, яка мала три танкові заводи?»
.
Але й у країнах-партнерах можна багато послухати про розвал кооперації, про відтік людей з промисловості, інші нудні вузькі місця та про недалекоглядних політиків.
Звичайно, в Німеччині та Британії нічого цього не було після розпаду совка – ні скорочення армії, ні урізання бюджетів, ні купівлі надлишків один в одного.
Фінляндія, Польща та інші недарма підштовхують один одного ліктями і кивають на Німеччину: мовляв, ми готові до відвантаження основних бойових танків в Україну, але потрібне схвалення Берліна.
У свою чергу з Берліна дивляться на Вашингтон навіть не тому, щоб знову не сприймали гарні танки з хрестами на броні на сході Європи через призму Другої світової.
Leopard 2A5 — основний бойовий танк армії Німеччини
.
А тому, що все це висітиме на бюджеті та потужностях Німеччини – і будівництво танків для східного флангу НАТО за віддані в Україну Т-72, і переозброєння Бундесверу, а в перспективі і ЗСУ.
Наші партнери вирішують не лише політичні моменти, а й більш приземлені – хто платитиме за цей бенкет і як довго гратиме музика.
Саме про це говорять, коли озвучують «обговорюється механізм передачі».
Швидкість постачання модернізованих, а не нових, з конвеєра «Leopard 2 А7» до Бундесверу ми знаємо – 101 машина з 2020 до 2026 року.
При цьому частину бронетехніки реекспортували з наявності Швеції та Нідерландів.
Он як – легше і дешевше купити в партнерів, ніж знову городити виробництво.
І в Бундесверу буде 6 батальйонів А7 плюс ще один на зберіганні в А6. Десь у році 2027 року будуть оперативно готові.
Ще є наочний приклад Туреччини – влізли до сирійського Курдистану, і права людини в них стали не тієї системи.
І попри те, що промисловість у турків потужна, витрачають мільярди доларів на ВПК, модернізувати «Leopard 2» без схвалення Берліна виявилося не так просто.
Поставляти нам «Лео-2» будуть фіни, іспанці, шведи та поляки, а ЗІПи, модернізацію та ремонт їм робитимуть німецькі концерни KMW і «Rheinmetall» у кооперації з купою заводів по всій Європі.
.
Тому настільки важливим є новий британський пакет допомоги, де чітко і ясно озвучено: дають ескадрон (роту) танків «Challenger 2» – це означає, що Лондон тягтиме логістику, БРЕМ, різні технічні моменти.
І заразом укол для ЄС після Брекзиту – поки ви думаєте, ми робимо.
І заразом застовпити за собою повоєнне переозброєння ЗСУ з усякими смачними контрактами та обслуговуванням – утримувати цей зоопарк буде ще тим завданням, не все нам піде безкоштовно, доведеться й розщедрюватися.
Усі пам’ятають слова Шольца про те, що відновлення України – завдання на покоління. Усі хочуть.
Існують практичні нюанси.
«Вага Challenger 2» – 72 тонни з додатковими захисними модулями (Т-72б3, наприклад, важить 46 тонн), не кожен трал підійде, як і не кожен міст його витримає.
Танк Challenger 2
.
У британця нарізна 120 мм зброя L30A1, снаряди до неї не уніфіковані з НАТО, а використовуються строго із запасів Сполученого Королівства. Тому що лінії їхнього виробництва на острові законсервовані.
Потиху вони переходитимуть на гладкоствол, але це аж до року 2030-го – тому зараз лише королівські арсенали.
Перед розгортанням на театрі воєнних дій кожен танк отримує пакет оновлення — протикумулятивні грати, керамічну композитну броню, накладки на борти та лоб, станції придушення СВП і придорожніх фугасів.
Історично британці тяжіють до пасивного багатошарового захисту, але є і бортовий динамічний захист, є різні пакети на кшталт «Вуличного бійця», щоб краще протистояти сучасним гранатометам.
Це ми ще не дійшли до фільтрів, запасних двигунів та інших ЗІП, а в нас зовсім не безліміт боєприпасів, і ізраїльські технології в пасивній та активній броні.
А так загалом активні 227 машин, з яких 1 ескадрон на поступовій модернізації до «Challenger 3», а три ескадрони розгорнуто у країнах Балтії та в Польщі. Не так і багато.
.
Загалом, якщо ви уявляли собі Європу таким собі танковим раєм, де стоять тисячі машин в ідеальному стані і лише чекають на «політичне рішення» про постачання в Україну, то це не так.
Дві тисячі «леопардів» по всій Європі нібито є, але всі вони в плані обслуговування залежать від кількох заводів у Німеччині, від спільного підприємства з BAE Systems, і є ще локалізація для шведів.
При цьому танки в різному стані, вбиту машину й пів року відновлювати можуть.
І все.
Угорщина, Польща, Фінляндії й усі інші висять на німецьких потужностях, а німці самі віддають перевагу реекспорту всередині ЄС замість виробництва. А втім, як і англійці у двотисячних. «Challenger 2» припинили виробляти, а почали тільки модернізувати.
Ласкаво просимо до справжнього 2023-го, а не до вигаданого медіа, де Захід обіцяє, але навмисно зволікає.
Дають вони і за номенклатурою, і за кількістю дуже багато.
У новому пакеті від Лондона 100 тисяч снарядів, під 200 гусеничних БТР та колісних МРАП, 8-гарматна батарея AS-90 (чудова САУ, про неї випустимо окрему статтю), ракети до ППО, включаючи дефіцитні AMRAAM.
Та ще й рота «Challenger 2».
До речі, не факт, що в лоб по башті його проб’є навіть Т-72Б3 з його «Свинцем-2», не кажучи вже про масові снаряди спішно піднятих зі зберігання радянських ОБТ (основних бойових танків).
У британця нічний канал у навідника, командира, мехвода і навіть невелика камера заднього виду з тепловізором. Лазерні далекоміри в командира та навідника.
Це важка машина, яка в перші хвилини бою може видати більше пострілів, ніж російські ОБТ за рахунок ручного заряджання, снаряди зі збідненим ураном пробивають більшу частину однокласників у лоб.
У найближчому майбутньому ЗСУ можуть отримати десятки західних танків – 80-120 штук, процес пішов.
.
Це на тлі постачання 120 словацьких Т-72, які модернізують Німеччина з Нідерландами, та польських постачань танка «PT-91 Twardy».
350+ машин.
Це дуже багато, на жодній війні після Другої світової не розгортали десяток танкових батальйонів за рік, забезпечуючи їм логістику, модернізацію та забезпечуючи всім – від снарядів та акумуляторів до мастил, гумок і прокладок.
Захід вигріб ринок пострадянського озброєння і техніки майже під нуль, і тепер підуть запаси найбільших економік планети.
