Радянський фундамент, саме російський контекст, саме ностальгія за світськими сімейними посиденьками гуртують згадані мільйони
«Вдячний всім, хто допомагає нам будувати електронну демократію», — так очільник Мінцифри Михайло Федорів подякував українцям за участь в опитуванні щодо 8 березня в додатку Дія. Зі слів пана Федоріва, кольором календаря в цей день перейнялася рекордна для Дії кількість дорослих громадян – понад 2 мільйони. Більшість учасників, причому – з подвійним відривом (61.9 % проти 32.8 %) виявила волю залишити 8 березня державним вихідним.
Далі мова піде не про підміну понять, яким цей день наділила російська радянська влада від 1966 року, проголосивши його вихідним спеціальним Указом Президії Верховної Ради СРСР роком раніше. Про це в Україні небайдужі писали, пишуть і писатимуть ще довго. Так само нікуди не зникнуть захисники радянської версії 8 березня. Це коли працює слоган «дайте хоч раз на рік відчути себе жінкою» і тост «вип`ємо за милих дам, кращу половину людства». Адже поки в згаданий день є державне свято, придумане російською радянською пропагандою, воююча і повоєнна Україна лишаться в питомо російському контексті.
Важливо розуміти інше: саме ці результати опитування в цифровому додатку вперше за всю історію подібних опитувань будуть враховані чинною владою. У Верховній Раді вже, на диво оперативно, зареєстровано законопроєкт, яким пропонується з огляду на волевиявлення більшості громадян залишити 8 березня вихідним днем – але перейменувати його з Міжнародного жіночого дня (російсько-радянська версія) на Міжнародний день захисту прав жінок (тю, це ж його автентична назва).
Складається враження: для очільників влади та провладних політиків дата 8 березня стала такою ж сакральною, як для Путіна і росіян – 9 травня. Інакше не пояснити рухів та процесів, призначених будь-що, за будь-яку ціну, за допомогою будь-яких маніпуляцій зберегти так званий «жіночий день» хоч тушкою, хоч опудалком. Приклад тому – депутатська ініціатива від 13 лютого, коли було зареєстровано законопроєкт щодо зміни державних свят. Пропонувалося – цікаво, чи пропонується досі й чи документ не відкликали, — зробити буднім днем 8 березня, але перенести цей вихідний на 25 лютого. Відзначивши в такий спосіб день народження Лесі Українки й започаткувавши з цієї нагоди День Української Жінки. Тобто, залишивши формат «вип`ємо за прекрасних дам», але вже формально не за російсько-радянською, а незалежною українською традицією.
Ініціатива має безліч недоліків, по суті своїй має намір щось поміняти, не міняючи нічого. Але все одно виглядала приблизно таким самим компромісом, як перейменування Кіровограда в Кропивницький замість пропонованого активними містянами Інгульська, а Дніпропетровська – в Дніпро
Ініціатива має безліч недоліків, по суті своїй має намір щось поміняти, не міняючи нічого. Але все одно виглядала приблизно таким самим компромісом, як перейменування Кіровограда в Кропивницький замість пропонованого активними містянами Інгульська, а Дніпропетровська – в Дніпро. Важливо забрати з українського календаря вхідний день саме на 8 березня, наголошуючи на первісній суті цієї історичної дати й поступово перетворюючи її з гламурного свята та важливу історичну подію. Яку варто відзначати, а не святкувати.
Чесно кажучи, після демонтажу пам`ятника генералові російської окупаційної армії Михайлові Ватутіну склалося враження: рішення про зміну вихідних і впорядкування календаря в частині 8 березня владою вже прийняте. Є політична воля. Тож до запущеного через Дію опитування чимало активних та свідомих громадян поставилися просто як до допоміжної акції. Результати непозбувно збентежили й оживили тривожні дзвіночки: з демократією в воюючій Україні дуже великі проблеми.
Поверховий аналіз винесених на голосування питань дав чітку відповідь: має місце факт маніпуляції свідомістю втомлених, погано освічених мас
Поверховий аналіз винесених на голосування питань дав чітку відповідь: має місце факт маніпуляції свідомістю втомлених, погано освічених мас. Пропонувалося відповісти на просте питання – ви хочете на 8 березня мати вихідний чи робочий день. Ну це як Льоля, героїня Фаїни Раневської з радянської комедії «Підкидень» запитувала дівчинку: «Ти хочеш, аби тобі відірвали голову – чи поїхати на дачу?» Мільйон триста тисяч наших співгромадян висловилися за вихідний день. Якби їх запитали, хочете два вихідних чи все ж таки один, відповідь прогнозована: звісно два. Або ось варіант: ви хочете платити за їжу і їсти тричі на день – чи безплатно, але лише двічі? Вгадайте, за що проголосують потенційно малозабезпечені люди.
Усе б ще нічого, коли б не згадався один історичний факт, котрий передував проголошенню Незалежності. У березні 1991 року радянські очільники провели водночас всесоюзний та республіканські референдуми щодо подальшої долі СРСР. Учасникам пропонувалося визначитися, чи треба зберігати Союз як оновлену федерацію – чи кожна республіка (в нашому випадку – Українська РСР) має лишатися в складі СРСР як суверенна держава. По обох питання набралася більшість голосів. Вийшло щось шизофренічне: будь-яка відповідь означала згоду лишитися в Союзі та відмову від Незалежності.
Перенесення вихідного не допоможе. Саме радянський фундамент, саме російський контекст, саме ностальгія за світськими сімейними посиденьками гуртують згадані мільйони
З опитуванням щодо 8 березня вийшло те саме. І є підозра – це зробили свідомо. Адже забрати вихідний саме в цей день означає налаштувати проти себе реально мільйони, коли не десятки мільйонів дорослих та навіть дітей. Перенесення вихідного не допоможе. Саме радянський фундамент, саме російський контекст, саме ностальгія за світськими сімейними посиденьками гуртують згадані мільйони. Згідно зі свіжим опитуванням КМІС популярність 8 березня як свята в Україні під час повномасштабної війни знизилося до 25% проти 50% десять років тому. Але переважна більшість серед тих, хто досі любить «свято жінки» — жінки. Наголошую: люблять через вихідний.
І звідси – про головне. Маніпулятивне опитування з м`яким підведенням до правильного результату дозволило владі легітимізувати, узаконити неправильний, небажаний, шкідливий для розвитку України порядок денний. «Казус 8 березня» — лише тестовий варіант, пробна куля давно вже обіцяних зручних виборів у смартфоні.
1994 року під час президентських виборів Дмитро Табачник, керівник виборчої кампанії кандидата Кучми, вдався до медійних маніпуляцій на користь свого патрона. 2004 року під час вибрів ЦВК під контролем її тодішнього голови Сергія Ківалова довелося вмикати брутальний режим прямих підтасувань голосів уже на сервері виборчої комісії. Двома роками пізніше згаданий вже Табачник під час телепроєкту «Великі українці» організував у фіналі масове вкидання голосів за Ярослава Мудрого проти Степана Бандери. Нині ж жодного стороннього втручання й підтасувань: громадяни завдяки маніпуляціям самі проголосують, як треба владі. Якщо це приклад демократії, що ним слід пишатися – тоді це демократія, змодельована Джорджем Орвеллом у «Колгоспі тварин».
