Юрий Касьянов
P.S.
Бійці Волинської бригади Сил територіальної оборони продемонстрували навички ведення бою в разі наступу ворожих військ з північного кордону з Білоруссю.
Нагадаємо, Лукашенко розпорядився створити оперативне командування збройних сил на кордоні з Україною.
За його словами, окрім фронтів з боку Литви та Польщі, відкрився новий напрямок – південний. Таке рішення він пояснив “загрозою з боку України”.
Из интервью главы фонда «Повернись живим» Тараса Чмута:
✔️З моменту ухвалення закону про національний опір у липні почалося досить неквапливе створення ТрО — її регіональних представництв, бригад, батальйонів тощо. Як відомо, процес трохи активізувався після прийняття змін до закону в січні. Але головне одне: розгортання ТрО для воєнного стану мало зайняти рік. Тобто фактично 24 лютого ми вступили у війну у стані «як є», а не так, як нам би хотілося.
✔️На 23 лютого в армії не було проблем із забезпеченням. А ось 24-го вони почалися, оскільки втричі збільшилася кількість людей. Нині сили ТрО налічують 110 тисяч, ЗСУ — 550 тисяч, інших силових структур — близько 200 тисяч. Але держава взагалі не готувалася до того, що треба буде одномоментно екіпірувати під мільйон бійців. А ще — закласти запас, враховуючи активні дії, із втратами в людях, озброєнні, екіпіруванні. Які треба буде компенсувати щодня.
✔️Зараз я скажу дуже непопулярну річ: для держави важливі не «броники» й каски, головне — вигравати бій. А для цього потрібна арта, боєприпаси, ППО і протитанкові засоби. Крапка. І це пріоритет. Ось держава і вкладає в пріоритет. Тому можна воювати і в джинсах, а не в офігенних берцях, коли тебе прикриває арта. Їхній арті байдуже, в якому ви «бронику».
✔️Люди завжди переживають за своїх. Міноборони переживає за все.
✔️Такі міські божевільні, як я, знали (що буде війна) й готувалися. Армія знала. Але суспільство і влада не хотіли бачити війну. Активна фаза закінчилася. Все! Не все. Суспільство ігнорувало очевидну загрозу й не формувало запиту до влади і політиків щодо цього. І як наслідок 24 числа отримало велике заслужене побиття. Тож ми оплачуємо рахунки. Якби ми озброювали армію, то вона стала б стримуючим чинником для росіян. Але ми цього не зробили, продовжували пускати голубів. Усе це — наслідок нашого вибору: будувати дороги і жити в ілюзіях. Можна копати й глибше. Але це зараз роблять компетентні органи. Ми не вкладалися в безпеку. І цю ціну ми як суспільство тепер платимо.
✔️Міноборони відпрацьовує вісім із десяти. ЗСУ — на міцну дев’ятку. Дуже багато робиться. Вся надія на ЗСУ і міжнародну допомогу. Ми самотужки не впораємося. Ніяк. Ми тримаємося як держава, доки нам дають зброю, техніку та боєприпаси. Вся держмашина має працювати на освоєння цього. Стосовно бюджету й екіпірування, думаю, вирівняємося до кінця літа. Якщо в нормальних обсягах закуповуватиме Міноборони, буде стабільна допомога Заходу і якусь частину закриють волонтери.
✔️Ми вже виграли цю війну. У нас зараз найкраща ситуація з можливого. У вересні в мене була розмова з Залужним, і він сказав, що в нас є дуже маленький шанс вистояти. Ми виграємо, якщо підніметься вся країна, якщо об’єднається весь народ. Самі ЗСУ нічого не зроблять. Ми — піднялися. І ми вже виграли битву за Київ, за північ. Не втратили військову вертикаль управління армією, зберегли авіацію, а головне — бойовий дух. Не піддалися паніці. За рахунок допомоги наших західних партнерів ми зрозуміли, що з ними можна воювати. Ми стоїмо й тримаємо удар. Росія нас недооцінила. Квітів їй тут не заготували.
✔️Десь у липні стане зрозуміло, куди ми вирулимо. Ми зараз локально наступаємо і знаємо, чого чекати в найближчі тижні від ворога, що активізується. І у нас є великі втрати.
✔️Прямо зараз силою й життями наших хлопців формується нова реальність. Як в Ізраїлі. Нам доведеться навчитися жити з автоматом у руках. Хочемо ми цього чи ні. Щоб тепер уже завжди бути готовими.
