Україна втратила контроль над ще одним стратегічно важливим містом – Селидовим, а на Курахівському фронті зс РФ за 2 дні прорвалися вглиб на понад 8 км і створили загрозу обвалу фронту
Попри те, що кількість боєзіткнень упала на 10%, до 970 за тиждень, однак 60% із них відбуваються на Покровсько-Курахівській ділянці фронту, що однозначно вказує на пріоритети та завдання ворога. Попри зменшення кількості боїв, ЗСУ вже зараз установили новий рекорд знищення росіян. А до кінця жовтня очікується понад 40 тисяч «двохсотих» і «трьохсотих» окупантів за місяць і 700 тисяч із початку війни.
інфографіка, фото: Еспресо
На горизонті з’явилася перспектива втрати Курахового
Абсолютно несподіваним став прорив окупантів на півдні Курахівського фронту, де вони за два дні захопили відразу три ключові населені пункти, які могли якщо не місяцями, то точно тижнями стримувати навали рашистів. Зс РФ прорвалися по основних дорогах до Шахтарська, Новоукраїнки та Богоявленки й одразу окупували їх. Фронт провалився на ділянці довжиною понад 20 км. Таке стрімке просування вказує на те, що ні дороги, ні прилеглі території не були належним чином підготовлені до оборони. Найближчим часом прорив може ще більше поглибитися, бо росіяни не зупиняються для того, щоб закріпитися, а продовжують штурм та вже захопили наступне село – Ясну Поляну. Їхня мета – прорватися в тил Курахового й захопити перехрестя на трасі Покровськ – Велика Новосілка. Відповідно, наступною стратегічно важливою ділянкою, яку спробують втримати Сили оборони, буде перехрещення доріг і річок у районі сіл Андріївка та Костянтинопіль. За умови відсутності інженерних фортифікацій природною перешкодою стрімкому наступу росіян можуть стати річки Вовча та Сухі Яли.
інфографіка, фото: Еспресо
Завдяки прориву ворог не тільки зумів створити умови для оточення Курахового, а й забезпечив собі фланговий плацдарм для наступу на Велику Новосілку, яка є останнім великим укріпрайоном на південному заході Донеччини і яка довший період стримувала окупантів від наступу на Запоріжжя. У той час, коли публічно звітують про другу й третю лінію оборони на Запоріжжі, виявляється, що ключові населені пункти, які мають уже зараз стримувати ворога, не готові до захисту. Хоча про таку необхідність було відомо ще як мінімум 1,5 місяця тому.
До речі, приблизно в цей час низка військових аналітиків оголосили про неминучу втрату Вугледара, Селидового й Торецька. Попри те, що Торецьк ще тримається, до цього списку, здається, слід додати й Курахове.
Особливо це стало актуальним після втрати Селидового, адже тепер ворог зможе вивільнити ресурси й посилити наступ на Курахове не тільки з півдня, а й з півночі. Упродовж тижня росіяни зуміли окупувати Гірник, який розташований на найбільшій височині Донеччини. Прикметно, що надважливе для нашої оборони місто обороняв лише один батальйон ТрО, який був не в стані самостійно втримати навалу. Разом із тим майже захопленими стали Ізмайлівка, Олександропіль і Зоряне, і тільки в Курахівці Сили оборони стримують ворога. Очевидно, що після ще одного стрімкого падіння фронту на цій ділянці ЗСУ будуть змушені виходити з цих міст. Тим паче що рашисти намагаються створити ще один капкан, атакуючи Новодмитрівку й Новоселидівку, щоб вийти на північний берег Вовчанського водосховища й відрізати шляхи для відступу.
Фронтальний наступ на Курахове наразі відбувається не настільки швидко, як флангові. З боку окупованої Максимільянівки не було жодного просування, а тому ворог долучив ще один напрямок і пробивається по трасі Донецьк – Курахове, одночасно розширюючи зону свого контролю на захід від села Побєда.
За цих обставин створюється враження, що доля Курахового вже вирішена, адже до нього у швидкому темпі прориваються одночасно з трьох боків, а ЗСУ наразі не можуть знайти механізмів для стримування.
Чи втримаємо Покровськ до кінця року?
Від того, наскільки довго Сили оборони битимуться за Курахове та як багато росіян загине в цьому бою, залежить, коли саме окупанти підуть штурмом на Покровськ. Зважаючи на підсумки просування до Курахового в рамках останнього тижня, нас очікують невтішні перспективи. Тим більше, що зс РФ через місяць боїв таки зуміли зламати оборону Селидового, зайшовши у південний фланг нашим оборонцям і перекривши логістичний канал, що пролягав через Вишневе. За цих умов ЗСУ були змушені відходити в напрямку Покровська й зараз контролюють тільки північно-західні околиці міста.
Разом із тим росіяни продовжують спроби прорватися й закріпитися на півдні Мирнограда, який також не надто готовий до оборони. Сили оборони намагаються локально контратакувати й мали невеликий успіх на північних околицях Новогродівки, біля шахти. Наступи на Покровськ через Лисівку також поки що вдається відбивати.
Часів Яр відкриває шлях до Костянтинівки
Хоча росіяни не мали жодного нового просування в місті, однак і Сили оборони не зуміли ліквідувати жоден із трьох створених минулого тижня плацдармів. Особливо загрозливим виглядає 2,5-кілометрове вклинення вздовж траси в напрямку на Костянтинівку. Відсутність просування рашистів свідчить про їхнє виснаження, проте й у ЗСУ бракує ресурсів, щоб відрізати цей метастаз. Якщо в нас не вийде, то в найближчому майбутньому ми втратимо й Часів Яр, який понад рік стримував окупантів.
Куп’янський і Борівський фронт
Силам оборони вдалося стабілізувати фронт у напрямку на Терни, а також у Макіївці, де наші військові зберегли контроль над панівними висотами та не дозволили форсувати річку Жеребець. Тим часом ворог продовжив розширювати зону свого контролю між Піщаним плацдармом і трасою на Борову, зокрема зумів просунутися на 1,5 км на захід від Стельмахівки на ділянці завширшки 4 км. Тож Сили оборони були змушені відступити з території між Стельмахівкою та раніше окупованою Андріївкою, щоб не потрапити під перехресний вогонь.
На Куп’янському фронті за тиждень не відбулося жодних територіальних змін, хоча рашисти робили численні спроби наступати на Колісниківку, щоб розширити свій плацдарм на Осколі. Крім того, вони атакували вздовж траси на Куп’янськ і зуміли розширити сіру зону біля Кислівки. Наразі ця ділянка фронту доволі стабільна, однак росіяни накопичують ресурси, щоб продовжити наступ на північ і на південь від місця свого виходу до Осколу. Це для них украй важливо, адже є частиною пріоритетного плану наступу на Краматорськ і Слов’янськ, а без окупації зони між Осколом і Жеребцем зробити це неможливо.
Курський фронт стабілізувався
Сили оборони змогли повністю зупинити контрнаступ росіян і втриматися на закріплених позиціях. На західному фронті тільки село Зелений Шлях кілька разів упродовж тижня переходило з рук у руки. Хоча ЗСУ не зуміли повернути під контроль Новоіванівку, але відбили чотири запеклі атаки росіян на Товстий Луг і Покровський. Біля Любимівки наша 95-та бригада повністю знищила 155-ту десантну бригаду росіян і навіть дійшла до тилових кадировських загонів. На півночі та сході ситуація не зазнала територіальних змін.
Водночас тенденційним може стати відступ ЗСУ з плацдарму між Глушково та Веселим і відмова від наступу на Глушково. Ймовірно, за цим рішенням стоїть переоцінка власних сил і зміна завдань на більш пріоритетні.
Дані про втрати ворога. Дуже високі й реалістичні. Шкода, що через провальну (або умисно провалену) політику комунікації їх ніхто не розглядає, навіть в Україні. Приклад того, як бійці на передовій ідеально виконують роботу в мега-складних умовах, а владні покидьки й тилові щурі навіть нормально представити їхню роботу не спромоглися. Єдина цифра, яка в цих зведеннях зрозуміла й однозначна — це «підводний човен -1», усе решта невизначено й для експертів позбавлене сенсу. А дані про знищення сил ворога — це шикарний засіб мотивувати до допомоги.
Фронти. От, як сказав Дмитро Марченко й уже не соромляться це в себе публікувати навіть провладні експерти — планомірний і рукотворний розвал оборони через нестачу всього, відвід найбоєздатніших бригад на Курвщину, фатальні командні рішення, кадровий хаос… За один місяць втрачено більше, ніж будь-якого іншого місяця від квітня 2022 року — 470 кв.км. Але ж, увага, це ще станом на пару днів тому і без втрат територій на отій проклятій зеленій афері в Курській області. А там від максимального просування десь у 1200 чи 1400 кв.км. (це залежало, що дехто викурив) та 110 населених пунктів до менше ніж половини на сьогоднішній день. Більшість з утраченого — це також жовтень. ПОТУЖНЕНЬКО, курва!
Південь контрольованої Донеччини. Ворог продовжує просування й уже є загроза повної окупації території, оточення угруповання в Кураховому й Великій Новосілці. Раніше таке видавалося взагалі неймовірним. Ще позавчора заперечували можливість ворога закріпитися в Шахтарському, а зараз він уже за ним у Ясній Поляні. Взяття під вогневий контроль єдиної дороги в Костянтинополі (саме туди проривається ворог) — це вже виконання третини чиїхось обіцянок комусь про здачу усієї Донеччини.
Селидове практично втрачене через відсутність умов для оборони — фортифікації, цілісна лінія оборони, забезпечення, адекватність командування в тій «збірній солянці». А це плацдарм на Курахове з півночі й основна база для широкого наступу на Покровськ. До речі, що там з фортифікаціями? Ах, так, некоректно заглядати в гаманець Zеленського і його мародерів, особливо в криптогаманець… Маємо успішну атаку Азову в Торецьку. Не бачу поки її результатів на картах, але це добре. А те, що на владних ресурсах усі повідомлення зараз лише про Торецьк і ні про що більше — це вже дичина зелена! Жодної інформації про вороже просування південніше Часового Яру. Воно загрожує всій півночі області.
Ну й таке враження, що Куп’янськ комусь зовсім не потрібний. А пригадуєте, як його звільняли і як дехто бісивя, що його і «партньоров» Залужний обманув. До Куп’янська три кілометри. І це офіційно від влади. Ворог розсік наше угруповання на східному березі Осколу. Там усе було так дивно й незрозуміло, що чисто воєнними факторами це пояснити категорично неможливо. Втрачено один із стратегічних мостів на Осколі. Інший у Куп’янську вже в межах дії всіх засобів ураження ворога, є ще одна переправа в Куп’янську Вузловому, куди рветься ворог. Щось треба пояснювати? Це звично називають оперативним оточенням. Чи про мости на Сеймі на Курщині згадаємо? Нас ними два місяці годували. Славна локшина на вуха була.
Ситуація дійсно погана, але не безнадійна. Ворог випалює тут неймовірні сили й також виснажує угруповання. Оборона потребує вдалих командних рішень, підкріплення, забезпечення, продуманого кадрового потенціалу. І отут якраз починається те, про що мені навіть писати вже не хочеться. Зрештою, вже навіть провладні з цього приводу плачуться, що не можуть такого зрозуміти. А як на мене, то все більш, ніж ясно…
