Що з себе уявляють ракетні катери від BAE Systems Surface Ships та хто й коли купував подібні кораблі
Під час візиту Президента України до Великобританії, 7 жовтня ц.р., на військово-морській базі «Портсмут» Міністр оборони України Андрій Таран та Державний секретар з питань оборони Великої Британії та Північної Ірландії Бен Уоллес підписали Меморандум про посилення співпраці між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії у військовій і військово-технічній сферах.
Згідно з цим документом, дві країни домовилися про постачання сучасних зразків військової техніки та новітнього високоточного озброєння, налагодження виробництва окремих видів військової продукції в Україні, а також будівництво об’єктів базування ВМС ЗС України.
Серед іншого, відзначалася пропозиція зі започаткування спільного українсько-британського проекту зі створення сучасного ракетного катера за стандартами НАТО, у якому було б враховано побажання українських військових, зокрема, озброєння цього корабля ракетним озброєнням вітчизняного виробництва.
Фінансування будівництва катерів та баз ВМС має відбуватися за рахунок британського кредиту у £1,25 млрд (близько $1,6 млрд), який Україна може отримати під відсоток 2,5% у євро та 3,5% – у фунтах стерлінгів.
Загалом передбачено виготовлення серії з восьми британських ракетних катерів (з рівнем локалізації британської частки виробництва – 20%, тобто два катери будуть побудовані у Британії).
Вся історія проекту від BAE Systems Surface Ships
22 жовтня ц.р. інформаційне агентство Міністерства оборони України АрміяINFORM повідомило, що за британський кредит ВМСУ отримає ракетні катери Vita (типу Barzan) розроблені британською компанією BAE Systems Surface Ships (точніше на той час проект належав Vosper Thornycroft).
Цей проект загалом має досить довгу історію і є проміжною ланкою у серії ракетних катерів, основа яких була створена ще наприкінці 70-х років минулого сторіччя.
Подібні катери будувалися для флотів Кенії, Оману, Катару і Греції. Проте для свого флоту Великобританія їх ніколи не будувала.
Ракетні катери класу Province (Dhofar та Nyayo)
Розпочалася довга історія проекту ракетних катерів від BAE Systems Surface Ships з постачання чотирьох РК на потреби військово-морських сил Оману.
Будівництво почалося на британський верфі Vosper Thornycroft у 1980 році й тривало до 1988. Головний РК В 10 Dhofar ВМС Оману отримало у 1982 році. Надалі було поставлено ще три катери класу Province — B11 Al Sharquiyah (1983), B12 Al Bat’nah (1984) та B14 Mussandam (1989).
Практично повною копією оманських катерів є замовлені у вересні 1984 на Vosper Thornycroft два РК для військово-морських сил Кенії.
Вони були спущені на воду в 1986 та 1987 роках, а в серпні 1988 року обидва катери — P3126 KNS Nyayo та P3127 KNS Umoja — прибули з Великобританії до Момбаси (головний порт Кенії й друге за величиною місто в країні).
Ракетні катери типу Barzan (проект Vita)
У 1992 році Катар замовив чотири швидкі ударні кораблі класу Barzan (Vita) для ВМС Катару на британський верфі Vosper Thornycroft у Саутгемптоні.
Перші два кораблі Q04 QENS Barzan і Q05 Huwar були відправлені замовнику в 1996 році, а друга пара катерів Q06 QENS Al Udeid та Q07 QENS Al Deebel були доставлені в 1998 році.
Конструкційно вони є подальшим розвитком РК класу Province, побудованих для Оману та Кенії, з переробленим внутрішнім розташуванням та надбудовою для забезпечення другої палуби.
Модифікації включали збільшення площі надводного борту та збільшення ширини корпусу. Також була проведена робота зі зменшення радіолокаційної помітності катеру. Для більшого комфорту в умовах відкритого моря були додані активні стабілізатори з плавним демпфуванням крену.
Також було оновлено озброєння – додано зенітно-ракетний комплекс ближньої дії.
Грецький варіант — Super Vita (Roussen)
На початку цього сторіччя на Vosper Thornycroft розробили більшу за розмірами версію ракетного катера Super Vita. Конструкційно та за можливостями бойових систем він є подальшим розвитком минулих проектів, без кардинальних змін.
На відміну від замовників з Оману, Кенії та Катару, грецький флот віршів будувати всі катери на власній корабельні Elefsis, а компанія Vosper Thornycroft (BAE Systems Surface Ships) надала проєкт, логістичну підтримку та обладнання для кораблів.
Контракт на будівництво ракетних катерів був підписаний у січні 2000 року і перші п’ять одиниць будувалися за планом — P67 Roussen (2002), P68 Daniolos (2005), P68 Krystallidis (2004), P69 Grigoropoulos (2005) та P70 Ritsos (2006).
У 2008 році було підписано контракт вартістю €299 мільйонів ($440 млн за курсом 2008 року, тобто €220 млн за один катер) на будівництво двох останніх суден класу, P-71 та P-72.
А що отримає Україна?
Попри багато заяв від вітчизняних експертів про отримання сучасних технологій та досвіду в кораблебудуванні, таки тези, з огляду на проект ракетних катерів від BAE Systems Surface Ships, виглядають досить суперечливими.
Сам корпус катера, починаючи від першої версії – Province і закінчуючи Super Vita – мало змінювався й створений на основі технологій 70-х років (сталевий корпус та надбудова з алюмінію).
Ніяких наднових рішень (наприклад використання при будівництві технологій «стелс») там просто немає.
З проектуванням такого корпусу (й навіть більш сучасного) без особливих проблем впоралися б на миколаївському ДПЦК. Принаймні, судячи з фінансової звітності, з проектуванням подібних кораблів для інших країн в них проблем немає.
А з будівництвом – працівники суднобудівно-судноремонтного заводу «Нібулон» (який, власн,е й розглядається як майданчик для цього, оскільки має досить сучасні потужності та техніку навіть для європейського рівня).
Також не треба забувати, що BAE Systems Surface Ships хоч і запроектувала Vita (Barzan), однак значна кількість власне потрібних технологій та обладнання (на які припадає більша частина вартості катеру) їй не належить, вона є їх інтегратором.
Так, двигуни MTU виготовляють в Німеччині (а сама компанія належить холдингу Rolls-Royce).
Система управління вогнем, радари, засоби електронної підтримки та ще кілька важливих систем виробництва французької Thales Group.
Гармата — Oto Melara (належить італійській компанії Leonardo SpA).
Зенітний та протикорабельний комплекси озброєння від MBDA (BAE Systems володіє 37, 5% компанії, стільки ж в Airbus і 25% належить Leonardo).
Як можна припустити, великі європейськи компанії ділитися технологіями з Україною за британським контрактом для BAE Systems не стануть.
Проблема «Нептуна»
Ще один «камінь спотикання» — основне озброєння катеру Vita. Як відомо, всі РК від Vosper Thornycroft оснащувалися французьким комплексом Exocet. Останні ПКР цього популярного комплексу — MM.40 blok 3 (розроблені у 2007 році) мають дальність ураження до 180 км (власне катери Barzan ВМС Катару озброєні більш старими версіями з дальність до 70 км).
Однак ТПК ракет Exocet значно менші по ширині, ніж ТПК ракети Р-360 «Нептун» (принаймні, в тій версії, яка є на наземному варіанті комплексу РК-360МЦ), що робить їх ймовірне розміщення на катерах проекту Vita (розміри якого досить невеликі) непростим завданням.
Своєю чергою, взяття на озброєння ВМСУ прямого конкурента «Нептуна» ставить під велике питання доцільність розробки корабельної версії українського комплексу.
За французькі ракети прийдеться заплатити дуже великі гроші (приблизна вартість однієї сучасної ПКР складає близько $1 млн, тобто лише на спорядження «одноразовим» залпом 64 пускових восьми британських катерів може знадобитися близько $60 млн).
Також не слід забувати, що один раз поставивши комплекс Exocet, його вже навряд чи хтось буде міняти. Отже, французькі ракети й надалі будуть докуповуватись за рахунок українського бюджету й власної ракетної програми.
За підрахунками генерального директор-генерального конструктора ДККБ «Луч» Олега Коростельова версія комплексу «Нептун» для надводної платформи, за умов достатнього фінансування, буде готова приблизно через півтора року.
Чи зможе потягнути фінансування проекту не такий вже й великий оборонний бюджет України, якщо п’яту частину грошей на озброєння прийдеться платити за британський кредит? Чи йдеться про фінансування цього корабельного проєкту за межами загальнних витрат ЗСУ на переозброєння?
Ці деталі потребують подальшого аналізу і оцінок. Сподіваємось, що вони будуть доведені до громадськості.
Нагадаємо, що британський кредит передбачатиме щорічні виплати близько $160 млн впродовж 10 років, тоді як «рекордний» бюджет ЗСУ у 2020 році передбачав витрати на придбання нового та модернізацію ОВТ складає приблизно на рівні $700 млн і навіть із ним, впродовж всього року, постійно ходили чутки щодо проблем з фінансування українських ракетних програм.
Треба думати…
Безумовно, багато технічних, фінансових та політичних нюансів цього контракту не виходить в публічний простір й дуже важко побачити всі плюси та мінуси британсько-української програми.
Ще однією невідомою зостається справжній стан українського кораблебудування – чи є в нас аналогічні проекти, на якій вони стадії, їх можливості та вартість…
Однак, з огляду на те, що вже відомо, до таких масштабних й фінансово обтяжливих для українських можливостей проєктів треба відноситись дуже обережно й уникати надмірного популізму.
На останок варто додати, що наші східні «друзі» не дуже переймаються можливим посиленням Військово-морських сил України ракетними катерами від західного виробника.
«З точки зору інтересів Росії в цілому даний проект не можна не вітати, оскільки він означатиме відволікання значних ресурсів української держави (адже навіть кредит доведеться виплачувати) на флотське будівництво за рахунок інших видів Збройних сил України, в першу чергу сухопутних військ — при повній марності українського флоту з точки зору можливого «захисту від російської агресії», — відзначив один з відомих російських військових ресурсів.
