Після повернення з Німеччини капітан Роман Багаєв із 14 омбр розповів “Новинарні“, як на Strong Europe Tank Challenge у їхніх Т-84 клинили механізми заряджання, горіла проводка та що з цим буде далі
Другий рік поспіль українські танкісти з 14-ї волинської механізованої бригади ЗСУ брали участь у міжнародних змаганнях Strong Europe Tank Challenge на полігоні 7-ї армії США в Баварії. І тоді, й тепер нашу команду очолював капітан Роман Багаєв, чий взвод регулярно визнається найкращим танковим взводом України. Але в Німеччині у змаганнях із натовцями волиняни другий рік поспіль посіли останнє місце. У 2017-му – серед шести учасників, тепер – серед восьми.
Головною причиною минулорічної поразки Багаєв називав незнання натовської специфіки, проблеми з мовою та відставання в тактиці. Казав, врятувало лише те, що старий Т-64 хлопці знали вздовж і впоперек.
Цього року причиною невдачі стали новоотримані танки Т-84 – значно сучасніші, ніж “шістдесят четвірки”. Та якраз механіка цих “оплотів” підвела українських військових у перший же день змагань, спричинивши кпини російських і “сепарських” ЗМІ.
Військові вже повернулися в Україну. Комроти Роман Багаєв розповів, хто винен і що саме зламалося в танках; чим ці Т-84У кращі, ніж Т-64; як узагалі проходили змагання в Графенвері та коли “допиляні” “вісімдесят четвірки” можуть поїхати на Донбас.
Також Роман надав ексклюзивні відеозаписи зі змагань – ті самі, де зафіксовано, як клинить механізм заряджання Т-84, іскрить проводка (танк ледь не згорів) та ходить ходором гармата.
Багаєв вибачається за нецензурну лексику в кадрі, але, мабуть, на таку ситуацію в армії інакше й не відреагуєш.
Адже ситуація дуже відповідальна, а через брак, допущений харківським заводом ім. Малишева, рік підготовки – нанівець.
“А якби в бою?” – резонне питання між матюками.
Це не “розгін зради” – це сигнал для роботи над помилками, яку слід обов’язково провести.
І, звісно, відповідь тим, хто вже встиг звинуватити у всіх гріхах Багаєва та його підлеглих, які пройшли АТО.
Капітан Роман Багаєв
Досьє :
Роман Багаєв,
позивний “Тюльпан”
27 років.
Кадровий військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ (м. Володимир Волинський).
Капітан, командир 1-ї танкової роти.
У вересні 2016-го та 2017 року вигравав змагання на кращий танковий взвод Збройних сил України.
Народився у Криму, мешкав на Полтавщині, потім – у Харкові.
За рік до початку АТО за перерозподілом із Харкова потрапив до 51-ї волинської бригади, замість якої у грудні 2014-го сформували нову 14 омбр.
Воював в АТО також у складі батальйону спецпризначення “Колос”.
За участь у бойових діях нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Несправності – з першого ж дня,
хоча техніки із заводу Малишева не вірили
- Романе, у скількох членів нашої команди був досвід минулорічних змаганнях?
– Із дванадцяти людей лише п’ять брали участь у Strong Europe Tank Challenge 2017. Більшість їхала вперше.
- Які найважливіші етапи були на змаганнях? Що вдалося і не вдалося на цих етапах?
– Ключові – це “танковий взвод у наступі” і “танковий взвод в обороні”. За них можна було набрати по 500 балів.
Підсумкова таблиця SETC 2018
А нічого не вдалося зробити. Ми поїхали на чотирьох Т-84. Під час “операції в наступі” вистрілив лише один танк. На решті трьох снаряд або не до кінця загрузився в гармату, або не спрацювали датчики.
Система показала, що танк не до кінця зарядився, тому гармата з гідростопора не знялася. Хоча насправді він зарядився, але пустий лоток не до кінця опустився – на одному танку вручну опускали.
На інших довелося вручну розштопорювати прицілом-дублером, тобто знімали гармату з гідроштопора через дубль.
УВАГА! Нецензурна лексика!
- Поясніть…
– Коли завантажується снаряд, гармата автоматично стає на кут заряджання, вона стає на гідростопор. Там є датчики, які відображають кінець кожної операції і передають сигнал далі. Гармата стоїть на куті заряджання, клин відчинений, гармата стоїть на гідростопорі, снаряд досилається. Якщо закривається клин – спрацьовує датчик, який відображає, що опустився важіль із пустим лотком, клин зачинений. Тоді спрацьовує датчик, з гідростопора знімається гармата – можна керувати.
У нас у трьох танках гармати були на куті заряджання, тому що не до кінця спрацювали датчики.
Також у двох танках підвела система керування вогнем – не було стабілізації гармати. Після кожного пострілу вона була рухома: пульт керування не чіпаєш, а вона трясеться.
Як із цим влучати на 1,5 км?…
УВАГА! Нецензурна лексика!
- Несправності почалися відразу?
– Так, це сталося в перший же день. Ми набрали 208 балів із 500.
На кожен танк давали по десять снарядів, всього на чотири танки – сорок. Ми змогли вистрілити лише 16 снарядів із 40.
На інших етапах змагання ми набрали багато балів, але стрільба нас підвела, а це було найголовніше.
- Виходить, провина за невдачу лежить насамперед на харківському заводі імені Малишева, де готували ваші Т-84. Представники заводу були з вами на змаганні? Намагалися ремонтувати?
– Були. Робили те, що могли.
Але спочатку вони нам не вірили, казали, що не може такого бути. Та під час наступної стрільби я зняв усе на відео, і вони намагалися ремонтувати. Але механізм заряджання так і не вдалося відремонтувати. Датчики постійно “вилітали” через кожні п’ять пострілів.
Іскрить ізоляція. УВАГА! Нецензурна лексика!
П’ять пострілів – це ще добре, бо може зробити і два. Так було на етапі “операція в обороні”. Там було 28 мішені. Ми вибили 21, а один танк залишили на прикриття – надіялися, що він вистрілить наприкінці. І от всі танки відстрілялися, підіймають три останні мішені – а в танка, на який ми сподівалися, “вилітає” МЗ (механізм заряджання) і він не може стріляти. Мішені ми обстріляли з кулеметів, але це не рахується…
В результаті дві країни вибили по 24 мішені, одна – 22, ми – 21, решта – по 20.
“На заводі сказали – навчання не проплачене”
- Коли ви почали готуватися до змагань? На яких танках?
– У січні ми вже були в Харкові на полігоні. Дізналися, що виступатимемо на Т-84.
Техніку прийняли нескоро. Один танк дали в березні. Ми з нього вистрілили п’ять разів, МЗ вийшов з ладу, його забрали на завод.
На заводі навчати нас не хотіли – сказали, що навчання не проплачене. Раз допустили на тренажери.
- У чому тоді полягали тренування?
– Якщо минулого року ми не знали програму змагань і тренували стрільбу, то тепер зосереджувалися на інших вправах.
У листопаді місяць вчили англійську у Львівській академії Сухопутних військ. Звісно, це мало для англійської, але проблем з іноземною вже не було. Ми мали лише одного перекладача, і це було більш ніж достатньо.
За весь час тренувань ми один раз стріляли усім взводом. Решту часу – не було чотири готових танки, щоб взводом могли поїхали тренуватися.
Можливо, тому злагодженість екіпажу була, але злагодженості взводу не було.
Є один танк, і всі на ньому стріляють. Але кожен має звикнути до свого танка.
- Тобто танки не встигли обкатати?
– Останній танк ми прийняли, вже коли грузилися на трали і їхали в Німеччину. З двох танків ми встигли постріляти.
Настріл машин станом на квітень: перший танк – 40 снарядів, другий – 99, третій 26, четвертий – 36, п’ятий – 13 снарядів.
Із другого танка 50 снарядів стріляли не ми, а комісія, що випробовувала тепловізор. Решту стріляли ми.
Датчик не працює. Відео:
“Запасні деталі доводилося брати
з шостого танка”
- Ви зарано виїхали до Німеччини, тому що там перед конкурсом ще відбувалися міжнародні навчання НАТО Combined Resolve X. Із цих маневрів надходили дуже позитивні звіти про дії наших танкістів – “рейд після дводенної оборони“, “вражаючий бій у місті“, “підбили кільки “Абрамсів“… Там була можливість постріляти з Т-84 не віртуально, а реально, щоб звикнути до них?
– Постріляти ні, але змогли покататися. І вже тоді щодня в одного-двох танків відмовляли системи управління вогнем, хоча ми насправді ще не стріляли. На одному блоки погоріли – довозили з України.
Перед самими змаганнями [Strong Europe Tank Challenge] була пристрілка, всі танки стріляли. Але в перший же день все пішло шкереберть.
- У вашій бригаді на озброєнні стоять випробувані Т-64БВ. Чому на змагання потрібно було їхати на Т-84У – попередній, не надто надійній версії “Оплоту”?
– Можливо, “згори” була задача показати нові танки “Оплот”.
Таких танків, як у нас (Т-84У “Оплот” – попередня версія Т-84 БМ “Оплот”) у 2001 році виготовили десять штук. Зараз залишилося шість, де ще чотири – не знаю. Вони зберігалися на заводі, на базі зберігання, декілька в 92-й бригаді.
Насправді, коли ми були на заводі, нам казали: “У нас “Оплоти” [виготовляються на експорт] на Таїланд, зачекайте”. За цей час БРЕМ “Атлет” з нуля зібрали, а до наших танків ніхто не мав діла. Ми ходили на завод і просили, щоб їх подивилися.
Зрештою їх подивилися “загально”. Систему керування вогнем ніхто не дивився – запускається, і добре. А те, що відбувається після пострілу, нікого не цікавило. У нас навіть не було запасних деталей – брали їх із шостого танка, який перебуває на заводі.
Варто було б передивитися всі блоки, систему керування, паливну систему. Бо на навчаннях паливо у нас текло рікою. Танки 17 років стояли сухі – баки полущилися, полопалися гумові патрубки, що з’єднують паливну систему. Довелося по ходу замінювати.
Правда, зробили модернізацію – встановили тепловізор, встановили ЕОП (електронно-оптичний перетворювач) третього покоління на приціл командира.
Це агрегат, який повністю входить в систему керування вогнем. Він може дублювати навідника, якщо з ним щось сталося, він може стріляти зі свого місця. Їх встигли встановити лише на два танки. Також камеру заднього виду і драбинки, щоб заходити на танк.
Але все, що вони модернізували, можна було б зробити після змагань і відправити танки на Донбас.
- Ця модернізація стане в нагоді в бою?
– Тепловізор в бою знадобиться. Драбинки – це дрібниця.
Камера заднього виду – це понт, який не потрібен нікому. Вона стоїть збоку, вихлопні гази йдуть якраз на неї – коли машина рухається назад, нічого не видно.
ЕОП на приціл командира з нічним баченням – корисно, але потрібно бодай якесь освітлення, хоча б від місяця. Ми були в лісі – і там нічого не було видно.
GPS встановили.
Не все так погано у нашому танку
- Чим ці танки кращі в бойових умовах, ніж Т-64?
– Набагато кращий двигун. Він настільки потужний, що ми “Абрамсів” і “Леклерків” доганяли.
І рух заднім ходом швидкий.
Також на Т-84 є енергоагрегат. Він тихо працює, можна вести вогонь, не запускаючи двигун.
Є модернізації для нічного бою. Водночас, коли я дивився в нічний приціл “Абрамсів”, то наш крок вперед здається невеличким.
Насправді, якщо систему керування вогнем налагодити, то вона буде хороша.
Наш танк найнижчий. І в нас на танку є лопата для риття окопу.
У них (натовців) танки не можуть стріляти, коли їдуть вперед, а гармата дивиться назад. Наш може. І для бойової готовності їм треба більше часу.
- Як прокоментували іноземні команди провал наших танків?
– Казали, що механізм заряджання – це і добре, і погано. У “Леопардах”, “Абрамсах” немає механізму заряджання. У них є заряджаючий – додаткова людина в екіпажі.
- Представники від заводу зробили якісь висновки після змагань?
– Вони робили доповіді на завод. Немає запасних запчастин на ці танки, тому не знають, як їх ремонтувати. А якщо в бойових умовах зламається, то лишати один і розбирати на деталі для інших?..
“Якби добрали свої бали за стрільбу,
у трійку переможців точно увійшли б”
- Які результати ви показали на етапах, де танки не використовували?
– На них максимально можна було набрати 100 балів.
Ідентифікацію техніки ми здали 24 з 30. На момент завершення були другі з чотирьох.
У розвідці набрали 42 бали з 45 і на фініші мали перше місце.
За медичну допомогу і відновлення пошкодженої техніки були на третьому місці: правильно сказали координати, зробили дев’ять рівнів доповіді за стандартами НАТО, викликали вертоліт.
Якби ми набрали свої бали за стрільбу, як у минулому році з Т-64, то в трійку переможців точно увійшли б.
У минулому році ми в обороні набили більше, ніж теперішній переможець (німці).
З іншого боку, на Т-64 ми б втратили 50 балів на водінні. Одна з вимог вправи – це їхати на повній швидкості заднім ходом. Т-84 заднім ходом може їхати 35 км/год, а Т-64 – до 4 км/год.
У водінні зараз ми зайняли четверте місце, але з першим різниця була незначна – 20 секунд.
“Челленджери” та “Леклерки” – це швидкі танки, але чомусь відстали від нас.
У радіаційному та хімічному зараженні у нас був другий результат.
“Т-84 тепер наші. Але в підрозділі
всі танки мають бути однотипні”
- Ці Т-84 тепер ваші? Стануть на озброєння 14 омбр?
– Їх ще не привезли з Німеччини. Але так, п’ять танків вважаються в нас на озброєнні. Дадуть ще один.
- Це буде шість нових танків. А яка потреба?
– У підрозділі мають бути всі однотипні танки. Потрібно ще чотири.
Але якщо попередні так довго робили, то навіть не знаю, коли з нуля решту зроблять.
У мене два взводи на Т-84, а один – на Т-64. Вони не зможуть виконувати разом бойові завдання через різні швидкості танків.
- Якщо ці шість танків відремонтують і вони будуть у бригаді, коли поїдуть на Донбас?
– Думаю, що після параду на День Незалежності вони будуть на Донбасі. Спершу їх на заводі мають налагодити, а потім випробуємо боєм.
Якраз там і виникне проблема, що у взводах різні танки. Єдиний варіант – одному взводу на Т-64 ставити окремі завдання.
Фотогалерея зі змагань SETC 2018 (прес-служба ГШ ЗСУ):
