Прочитав колонку Казаріна «Партія ухилянтів». і от що можу сказати з цього приводу.
З багатьма доводами в колонці я згоден. Казарін доволі точно визначає коло майбутніх виборців-ухилянтів. Так, це люди які категорично не хочуть ставати на захист України, ба-більше — вони в агресивній формі шукають собі виправдання і намагаються саме себе виставити носіями правильних цінностей. У першу чергу — шляхом знецінення та приниження «нафронтників», як вони лагідно називають нас.
Так, ухилянти готові голосувати за будь-якого політика який подарує їм індульгенцію. І так, таких людей багато і це електорат, на якому обов’язково будуть грати політики.
А от де Казарін лукавить і бреше. Казарін називає трьох осіб які мовляв уже заграють з ухилянтами — це Арестович, Гнап та Гончаренко. Фокус у тому, що лише двох з трьох можна назвати політиками і лише один з них реально міг на хід мобілізації вплинути — це Арестович який тривалий час був радником Єрмака. При цьому Казарін не називає політичну силу яка реально створила «партію ухилянтів» і яка має шанси найбільше скористатися її голосами.
Казарін пише: «бусифікація стала реакцією на неготовність людей реагувати на повістки». Ні, хлопчики, ці слони так не літають. Ніяка бусифікація в правовій державі не може стати реакцією, банально тому що що реальною реакцією мають стати дії держави. А правляча команда Зеленського-Єрмака від бусифікації активно дистанцюється і взагалі її практично заперечує. Мовляв: «Це не ми».
Є очевидна проблема, добровольці до ЗСУ пішли у 2022 році (останні у 2023 р.) далі людей доводиться мобілізувати, читай — примушувати захищати свою країну. Україна тут категорично не унікальна, з цією проблемою стикаються всі країни світу. Більшість людей воювати не хочуть, бо на війні, вибачте за банальність, убивають і калічать.
Держава може діяти кількома шляхами — фінансовим заохоченням, агітацією і силовим примушенням. Щодо фінансового заохочення проти 2022 р. воно реально зменшене.
Щодо агітації, то я певно я десь не там її шукаю. Наразі я служу далеко від Києва в умовах коли я взаглі не дивлюся телевізор і агітацію можу бачити лише на бордах край дороги, та в інтернеті — на новосних сайтах та на Ютубі. І от там я її практично не бачу.
Нарешті щодо примушення. Отут влада діє найбільш підло. За законом мобілізацію мусить проводити місцева влада, задіюючи комплексно поліцію, медиків та свої власні важелі впливу. До обов’язків ТЦК входить лише облік мобілізованих та розсилка повісток. По-факту ж, саме на ТЦК нагрузили всю роботу з проведення мобілізації, бо всі інші гілки влади самоусунулися.
ТЦК опинилася в розвеселій ситуації. З одного боку вони фізично не можуть вплинути на поліцію, медиків або місцеву владу. З протилежного боку фронт вимагає людей і на ТЦК регулярно спускають плани, мовляв «Роби що хочеш, але виконай». Додайте сюди, що в ТЦК ще й вельми обмежені штати, які не дозволяють їм нормально організувати роботу з людьми. От де корінь проблеми.
Логічним було б розширити повноваження ТЦК, зробити саме їх відповідальними за мобілізацію і зобов’язати місцеву владу, поліцію, медиків та інші служби виконувати їхні накази. Ще — законодавчо врегулювати можливість ТЦК вдаватися до силових дій та застосовувати зброю. Законодавчо!
Але цього не відбувається. Чому? Відповідь очевидна — тому що влада так само планує пастися на партії ухилянтів.
З усіх можливих варіантів дій чинна влада обрала найбільш подлючий — вона з одного боку від проведення мобілізації самоусунулася, зваливши все на місцеву владу (яка так само самоусунулася) та на ТЦК. А з іншого центральна влада залишила для себе можливість завжди сказати: «То не ми мобілізацію проводили, то… самі військові».
Думаю, саме це і є метою всього. Звинуватити у перегинах в мобілізації ЗСУ, рейтинг довіри до яких владу сильно нервує. А себе подати як рятівників ухилянтів від «озвірілих ЗСУ». Саме тому владу бісить коли про проблеми мобілізації починає говорити ще хтось.
