Мережа обурюється, як же так, хароший рускій Шендерович назвав окупантів «нашими мальчиками», а українців — укронацистами.
Так а всі ці ліберали і не приховують зневаги до України і прагнуть одного- нашими жертвами позбутися Путіна.
Не про кінець Росії марять ці брехоголови. А про себе у владі в імперській Росії.
Бо не барська це справа — виходити на Майдани , відстоюючи демократію в своїй країні. А от Україна , ціною сотень тисяч жертв може призвести до путінського кінця.
З Шенгеровичем і ко мені давно було все зрозуміло. Але я не можу второпати- що ця потвора щотижня робить на українських державних телеканалах?
Чому за гроші українських платників податків, в тому числі воїнів, цього чорта щотижня включають в ефір рускоязичних каналів ДОМ/Freedom?
Скільки це ще триватиме і хто відповість за цією інформаційну диверсію?
Важко навіть порахувати, скільки раз протягом повномасштабного вторгнення людина, яка називає терористів ласкавим «мальчики» ( як і чортівня Латиніна) були гостями державних каналів, де цензура на проукраїнську опозицію.
Канал ДОМ/ Freedom мають бути закриті, це злочинне профукування коштів бюджету і промивання мізків українцям .
Міністерство культури , ВР, яка голосувала за виділення коштів на це, має нести відповідальність.
А СБУ, яке ганяється за видуманими ботофермами, мало б звернути увагу на реальну диверсію.
В мене вже колекція порожніх відповідей на запити в РНБО, СБУ, Мінкульт, Нацраду з питань ТБ, всі ці структурки боротьби з дезинформацією щодо каналів ДОМ/ Freedom.
Але я напишу чергові запити. Бо не помічати цих інформаційних диверсій- злочин. Як і покривати їх.
Iryna Gerashchenko
Це було неочікувано. Мені не сказали, що вони тут, пліч-о-пліч, як в січні-лютому-березні в Бахмуті.
Ми ж вас відправляли по одному, як же ви тут всі разом зібралися?
Немо, не можу стерти твої якісь зовсім робочі СМСки.
Лебідь, ти так привітно посміхався, хлопче, при зустрічі. Який же ти красень на цій фоті. А он Гриць. І ще. І он. І позаду ще один.
Таке велике кладовище, а ви наче на шикуванні, строєм. Хоч став поряд «Наш, Печерський»
Я розмовляла, я кричала, я плакала.
Сіла просто на пісок, поки чоловік, ряд за рядом, шукав Фокуса. Того, який за день до виходу з міста… Його тоді знайшли з пустим магазином.
Люди, проходячи, прятали очі.
А я згадувала, як починався кожен день ТАМ — господи, хай сьогодні ніхто не загине. Ну хоча б з наших.
Не можу більше писати «Він був справжнім. Загинув в бою. Як герой. Орки залишили без батька одного-двох-п’ятьох дітей. Помстимося, брате!»
Не можу більше відповідати рідним «Без вісти. Ні, на обміні не було, вибачте. Ні, витягнути неможливо, їх завалило».
А рації ще якийсь час говорили їх голосами.
А дрони передавали в прямому ефірі загибель побратимів. І підрозділ бився до останнього…
Сиділа і шепотіла губами історію цієї війни.
Сльози, які не приносять полегшення.
Відчай, який не поверне хлопців.
Правда, яку неможливо сказати.
Завтра у багатьох будуть шашлики.
Як і обіцяв лідор своїй нації.
Вибачайте, якщо комусь зранку трохи спаплюжу настрій.
Просто була у мами. А потім у своїх.
