Генерал Анатолій КРИВОНОЖКО: що потрібно зараз для остаточної перемоги над ворогом

Минув рік від звільнення Києва та Київщини від російських окупантів. Головну роль у захисті неба столиці і зриві планів ворога відіграли частини та підрозділи повітряного командування «Центр» Повітряних Сил. Вперше за рік широкомасштабної війни, його командувач, генерал-лейтенант Анатолій КРИВОНОЖКО розповів, як вдалося вистояти тоді і що потрібно зараз для остаточної перемоги над ворогом.

Початок широкомасштабної агресії здійснювався за класичним сценарієм, який передбачав проведення повітряно-наступальної операції зі знищенням всіх засобів ППО. 24 лютого, зранку, під час першого удару ворог спрямував на мирну Україну більше 155 ракет. Ми розглядали різні варіанти вогневого ураження окупантами військових об’єктів, але не очікували такого потужного обстрілу по цивільній інфраструктурі та мирних мешканцях. Це був в тому числі і психологічний вплив, впершу чергу, на цивільне населення. Далі – спроба налякати військовослужбовців, аби вони залишили позиції. Але наші воїни довели свою мужність в бою, і приналежність до козацького роду!

Першочергово удари ворог завдав практично по всіх радіолокаційних підрозділах радіотехнічних військ. Це наші «очі». Агресор здійснив удари по дивізіонах зенітних ракетних військ, аеродромах, пунктах управління — декількома хвилями, розраховуючи на завоювання панування в повітрі та повний контроль над ситуацією в районі бойових дій. Зокрема, блокування можливостей відновлення наших військ, перекриття логістичних поставок.

Основні зусилля російські війська спрямували на знищення всієї системи ППО, живучість якій деякі іноземні експерти прогнозували від 2-3 годин до доби. Але попри обстановку яка склалася, маючи загиблих, поранених, розбиту техніку нам неймовірними зусиллями вдалось зберегти особовий склад та боєздатність підрозділів, швидко відновити систему зв’язку та роботу радіолокаційних станцій радіотехнічних військ, чинити опір і дати гідну відсіч ворогові.

Втім, окупанти не очікували такого спротиву, такої швидкості відновлення уражених об’єктів, самохідних вогневих установок, літаків. Бо українські воїни знали, за кого та за що воюють, що за ними родини, домівки та наша столиця. За це боролись на смерть. Об’єднані в єдиний монолітний кулак з іншими повітряними командуваннями, ми ефективно нищили ворога. Були впевнені, що вистоїмо, адже відпрацьовували за попередні роки низку двосторонніх та стратегічних навчань, що дозволило нам підвищити живучість та ефективність системи захисту нашого неба.

На той час, завдяки завчасній підготовці, ми провели комплекс превентивних заходів. Вже був певний досвід застосування зенітних ракетних комплексів в ООС та АТО, були певні результати, але на початку війни було складно справлятися з цією армадою повітряних засобів нападу та наземної компоненти противника. Вона перевищувала і по кількості, і по якості, наше озброєння, техніку, засоби ураження, але програвала по силі духу, стійкості і героїзму наших захисників та українського народу.

Завдяки професіоналізму та вмілим тактичним діям ми із задачею впорались на належному рівні. Головним завданням на початку війни противник вважав завоювати панування у повітрі, забезпечити безперешкодне просування своїх сухопутних військ, які хотіли оточити Київ. Далі вже діяти за своїм сценарієм: встановити свою владу, провести парад в Києві тощо. Якби столиця не встояла, противник міг би реалізувати всі свої політичні питання та стратегічні цілі. І не спинявся би в Україні — далі була б Європа.

Складність була в тому, що війна почалась на всіх позиціях одночасно, ще й величезною кількістю ударів з різних видів озброєння. Зенітні ракетні війська та авіація здійснювали постійне маневрування завдяки чому і вижила система протиповітряної оборони. Доводилося керувати одночасно багатьма підрозділами. Хоча вже тоді, я дозволив командирам підпорядкованих військових колективів самостійно приймати окремі рішення в залежності від обстановки. Це посилило ефективність їх роботи, за великої інтенсивності бою і дало нам управлінську перевагу. Для розуміння: за добу було по 5-6 авіаційних ударів, між ударами 2-3 години перерв, активізація атак о 3-4 години ночі, — і так цілодобово. Тому наші захисники цілодобово вели бойові дії і всіма можливими силами відбивали ворога. Часу для відпочинку не було зовсім. Деколи в особового складу навіть часу на їжу не було, перекус на ходу і далі робота. Працювали на випередження, проводили розвідку подальшого переміщення і бойового застосування, щоб зберегти якомога більше життів людей і військової техніки.

Між боями, попри всі складності, я намагався за першої можливості бути у військових колективах частин та підрозділів, які вели бойові дії. Для мене було важливим побачити воїнів зенітних ракетних та радіотехнічних військ, безпосередньо поспілкуватися з нашими пілотами, техніками, фахівцями наземних служб, підрозділами охорони. Щоб почути про їх потреби і проблеми, вручити нагороди та подякувати за зразкову і самовіддану службу, а також мотивувати їх перед наступними битвами, підтримати і надихнути. У всіх військовослужбовців була стійка надмотивація: вистояти, захисти український народ і перемогти.

Сьогодні наша система ППО демонструє результативні показники, якими захоплюються у провідних арміях світу. ППО вселяє довіру людей до війська.

Коли кількість ракетних та авіаційних ударів по Україні значно збільшилась, прийшов час радикальних змін. На початку війни, звичайно, ми не мали західного озброєння і воювали тим, що у нас було. Ситуація на певних напрямках суттєво змінилась на нашу користь із початком отримання нових зенітних ракетних комплексів, на які перенавчились українські воїни, завдячуючи допомозі наших іноземних партнерів.

Після отримання сучасних комплексів ППО

ефективність захисту нашого неба значно підвищилась з урахуванням інтегрування цих ЗРК в нашу систему, покращилась якість розвідки та оповіщення.

Ми почали володіти інформацією про дії ворога на тих висотах, які наші станції раніше не досягали. Сьогодні 70-80% успіху ми здобуваємо завдяки новітній техніці, більш досконалій тактиці, професіоналізму, майстерності і набутому бойовому досвіду. У командуванні Повітряних Сил триває велика аналітична і прогностична робота, щодо викриття задумів агресора, тому ми максимально намагаємося діяти на випередження.

Авіація стала нашим своєрідним козирем — перша здійснила потужний та неочікуваний удар по противнику. За кремлівськими донесеннями, її кілька разів поспіль було знищено. Реально, час на підготовку до бойового вильоту після першого удару ворога по нашим аеродромам

тривав близько години. В цей час в небі вже жадали «господарювати» російські літаки та вертольоти. Групами від 6 до 25 літаків окупанти намагалися здійснити контроль повітряного простору та надати авіаційну підтримку своїм сухопутним військам, для швидкого просування та захоплення наших територій. Але не гаючи часу, наша авіація вдарила по ворогу із запасних аеродромів. Неочікувано і раптово атакувала і збивала у великій кількості ворожі повітряні цілі, недаючи жодного шансу окупанту захопити наш повітряний простір.

Оборонці українського неба — продемонстрували не лише надзвичайну майстерність, а й виключний героїзм. В середньому, протистояння було 2,5 російських літака до 1 українського. Хоча були й бої, коли один наш пілот діяв проти 12 ворогів. Наші хлопці працювали постійно. На межі надлюдських і технічних можливостей. Спали по 2-3 годин на добу.

Подальшого успіху авіація досягла у взаємодії із зенітними ракетними комплексами Повітряних Сил та ППО інших сил оборони, яку забезпечували, у значній мірі, наші зенітні ракетні війська.

Окупанти швидко зрозуміли це і почали буквально полювати на системи ППО. Мова йде про мобільні комплекси БУК та установки С-300. Були випадки, коли вони організовували цілі спецоперації з виявлення наших БУКів. Полювання тривали по 2-3 дні. Спочатку в місце роботи зенітного ракетного комплексу прилітало кілька ракет. Потім в цей район направлялися бомбардувальники. Кожен — 8 тон бойового навантаження. Щоб там все зрівняти із землею. Але навіть під цим тиском, попри втрати, зенітники здійснювали грамотні маневри та продовжували бойові дії — ніхто не здригнувся, не відступив. Сила українського духу рухає нашими військами і нині. Цей приклад самопожертви, самовіддачі і героїзму має стати взірцем для всього цивілізованого світу. Наші партнери мають не сумніватися в нашій перемозі.

Сьогодні ми чіткі у своїх рішеннях, діях і прагненнях, бо точно знаємо, що переможемо. Нам не потрібно чужої землі, ми бажаємо повернути своє. Тому боремося за свою землю і свою країну. Але нам дуже потрібне новітнє озброєння, аби максимально закрити небо і підходи противника до наших теренів. Нам потрібно активувати буферну зону біля повітряних кордонів, бо звідти ворог щодня здійснює підступні повітряні удари по нашій території, цивільній інфраструктурі та мирним мешканцям.

Саме для цього, ми просимо надати літаки F-16. Винищувачі сучасного 4++ або 5-го покоління – це важлива складова оновленої системи ППО. Дані винищувачі допоможуть наростити її можливості, а саме – збільшити ефективність застосування авіації по всіх типах повітряних цілей, щоб недопустити підхід противника на критичну відстань. Для прикладу, дальність виявлення F-16 складає 200-250 км, а зараз можливості РЛС МіГ-29 – лише 70-80 км. Нині наші льотчики працюють на старій техніці, на межі надможливостей, ризикуючи щохвилини своїм життям, але незламно чатують кожен сантиметр рідної землі. Вони мають потужний досвід ведення сучасного бою, тому готові якнайшвидше перенавчитися на новий тип озброєння. В подальшому це слугуватиме захисту не лише України, а й Європи, сприятиме становленню миру і безпеки у всьому цивілізованому світі.

Небо має бути мирним та захищеним!