Отже, передача F-16 Києву – перші пташки від Нідерландів, Норвегії, Данії.
Робочий процес – пішла ППО, пішли протикорабельні ракети, пішли крилаті ракети повітряного базування. Авіація була лише питанням часу та дипломатичних зусиль, причому не лише Києва й Альянсу, а навіть, можливо, більше всередині Альянсу.
Хто за це платитиме, якісь політичні гарантії, хто модернізуватиме, черга для переходу на нові літаки, хто закриває втрати – оці всі нудні для обивателя моменти.
Логіка зрозуміла – ці країни переходять на F-35, залишається надлишок літаків з наявності.
Норвегія, Фінляндія, Данія, Швеція на перспективу замовили або замовлять 143 F-35.
У регіоні створено паралельну структуру НАТО – об’єднані ВПС згаданих держав.
Спільні навчання, тренування пілотів і наземних служб, використання баз, запасних частин і двигунів, спільні штаби і управління.
Вступ Швеції до Альянсу й одночасна участь у програмі об’єднання скандинавських ВПС робить малоймовірним конфлікт середньої інтенсивності в регіоні.
Якщо щось трапиться, це буде участь у війні відразу кількох країн, серед яких тільки одна має сухопутний кордон з імовірним противником.
З ДРЛС, спеціальними протичовновими літаками, патрульними, що несуть протикорабельні ракети – досить зубасті сили, здатні пошарпати будь-якого супротивника, поки підійде великий брат з-за океану.
Немає потреби консервувати досить давні F-16 перших серій, немає потреби витрачати на них фінанси. Бо якщо раптом доведеться воювати на ТВД, то це буде конфлікт із наддержавами чи світова війна. Навряд чи Фінляндія нападе на Нідерланди, скоріше це буде РФ.
Натівські F-16 під тренувань Air Defender-2023.
Чи знадобляться в конфлікті такого типу F-16 перших серій – риторичне питання.
Утім F-16 не наскільки давні, щоб не бути актуальними для східного флангу НАТО – наприклад, Румунія, яка не може похвалитися сильною економікою, активно скуповує португальські та норвезькі борти F-16AM/BM.
Тому що, наприклад, усі “норвежці” і багато “данців” пройшли модернізацію середнього віку, отримали нашоломний приціл, дисплей і можливість стрілянини сучасними ракетами.
Загалом, збіглися політичні моменти, наявні надлишки в строю і те, що європейське виробництво свого часу концентрувалося в Бельгії, Данії і Нідерландах – там найкраще із запасними двигунами, з комплектами ЗІП і станом наявних літаків.
Що це за модернізація? Спроба вичавити з F-16AM/BM максимум, коли стало зрозуміло, що жодної заміни за планом у 1998-му не буде і виробництво триватиме до середини двотисячних.
Тільки змінюватимуться букви модернізації – блок 30, блок 40, блок 50.
Тоді США та ЄС об’єдналися, щоб підтягти борти до сучасних реалій.
Повністю замінили кабелі та електроніку, проклали кілометри нових кабелів.
Планер розібрали і всі мікротріщини на перегородках укріпили методом холодної обробки, що дозволило отримати гарантію ще на 5–6 тисяч годин нальоту.
Найцінніше – встановили новий бортовий комп’ютер і шини, що дозволяють взаємодіяти із сучасними технологіями (контейнерами РЕБ, керованими бомбами та ракетами, розвідувальними модулями).
Сам комп’ютер замінив одночасно дисплей управління вогнем, проєкційний дисплей та екран вибору озброєння – кольорові екрани замість монохрому, десь на 30% менші розміри і вага.
Також критично важливий оновлений радар – він почав працювати на 25% далі й отримав можливість супроводжувати до 10 цілей під час сканування.
Підбиваючи підсумки: це далеко не новий літак (у більшості кінець служби у 2030-х роках) і нині не найкращий, це очевидно.
Це концепція легкого недорогого перехоплювача, який отримав сучасну зброю, яку застосовують за межами beyond visual range у рамках декількох оновлень протягом MLU (модернізації середнього віку).
Але він піде в Україну масово, він піде швидко (як для авіаційних контрактів), і він суттєво вплине на перебіг бойових дій.
Не обов’язково в догфайтах, через які медіа люблять порівнювати характеристики російських і доступних нам ракет повітря-повітря. Більше як багатоцільова платформа, тактично гнучка і носій високоточного озброєння.
Не тільки як чистий перехоплювач чи літак здобуття переваги в повітрі.
Як борт ППО – збивати крилаті ракети і баражувальні боєприпаси. Тут реально використовувати попередні версії ракет, у яких добігає строк зберігання, і навіть гарматний вогонь, щоб зменшити навантаження на батареї ППО.
Разом з нашоломним дисплеєм, коли захоплення цілі здійснюється за напрямом погляду утриманням маркера та сумісністю з окулярами нічного бачення, це буде те, що лікар прописав у наших реаліях проти хвиль “Шахедів”, які ворог комбінує з “Калібрами”.
Як багатоцільовий літак, який не потрібно довго готувати до вузьких місій. Бо в стокових версіях, щоб отримати, наприклад, розвідувальні модулі, потрібне тривале переобладнання на базі.
Зараз борти одного крила можуть стати розвідниками, інші роздавати РЕБ з підвісних контейнерів, а треті – нести протикорабельні ракети на стандартній підвісці. Причому саме роздавати РЕБ (глушити ракети з РЛС-наведенням), а не застосовувати засоби самооборони або відстрілювати дипольні відбивачі – хоча на данських і норвезьких F-16 стоїть система “Терма”, яка попереджає про захоплення борта радаром.
.
Літаки впевнено можуть іти на гранично малих висотах через вшиту цифрову карту рельєфу TERPROM.
Це відкриває вікно можливостей для засідок нижче від радіогоризонту, наприклад, на носії бомб, що планують, і патрульні місії, з полюванням на великі дрони та вертольоти ворога.
Ну і, звичайно, місії з ударами бомбами, що планують, із системами на зразок F-16 GCAS, коли автопілот перехоплює керування і командує «зліт!», у разі ризикованих маневрів стануть безпечнішими.
Протокол зв’язку Link-16 – сумісність зв’язку з іншими літаками та більшістю систем ППО, та сама мережецентричність. Численні місії, коли F-16 доповнюватимуть ситуаційну поінформованість для землі, у разі придушення чи виходу з ладу РЛС або неможливості навестись на дрони.
Інтеграція AIM-120D, ракети, яка може захоплювати ціль поза кутом видимості і робити постріл, коли радар не обов’язково має утримувати підсвічування цілі на 180 км. Те, що потрібно для полювання на групи, що прикривають носії російських керованих бомб.
Плюс застосування ракет AGM-88 HARM проти ворожих “очей” не як зараз – методом колгоспингу та останніх координат, а в її передостанній версії прошивки, з наведенням на ціль із бортового комп’ютера. Це значно ускладнює роботу для ППО противника – а нам додає швидкості реакції і гнучкості.
Ну і якщо відверто, це справді робочий процес. Сотня наших стареньких бортів чесно відпрацювали 18 місяців – для машин, у яких наймолодша 1989 року, це на межі можливостей, особливо в плані пошуку запчастин, та й планер теж не вічний. Є втрати, є аварії – потрібна заміна.
Головне тут не характеристики і запас для подальшої модернізації – це машина для однієї війни і тільки для неї. Можливо, останньої для цього покоління літаків, а повоєнне відновлення буде базуватися на зовсім іншій архітектурі.
Можливість протистояти російським однокласникам, маючи більш гнучку платформу, здатну підтримувати різні задачі.
Уранці відігнати російські кораблі від суховантажів, несучи ПКР, по обіді промацати РЛС у Криму розвідувальними модулями, вдарити по опорних пунктах на лінії фронту бомбами, що планують, перехопити камікадзе вночі.
Робоча конячка, яка була заточена саме під ці дії, причому на голову краща від того, чим ми оперуємо зараз.
