Цілу добу я спостерігав як палали ЗМІ, «позитивні блогери» ім. Подоляка, а також цілком адекватні люди, яких явно поплавило від довгої війни. Уявляєте? Керівник генштабу НАТО Стіан Єссен сказав що можливе таке рішення у війні, що Україна відмовиться від територій вже захоплених Росією, а за це її приймуть в НАТО. І додав: «Я не кажу, що це має бути саме так. Але це може бути можливим рішенням».
Будь-кому, хто знайомий з реаліями існування НАТО було очевидно, що слова Єссена, це щось типу «є такий варіант рішення, що прилетять прибульці з Альфа-Центавра». Або що «є такий варіант рішення, що Україна розгадає таємницю магії характерників і реалізує «буде тобі враже так як відьма скаже»». Єссен озвучив абсолютно фантастичний план, вірогідність реалізації якого десь між нулем і нічим. Проте.
На заяву Єссена жорстко відреагувало Міністерство закордонних справ і низка політиків України. До МЗС питань нема, у МЗС робота така – реагувати на будь-які болісні для нас висловлювання. А далі – понеслося. Протягом доби в українських ЗМІ кипіла зрада зрадна. Єссена назвали запроданцем Путіна і практично «знайшли канал фінансування» (приблизно так само, як докази по злочинах «свинарчуків»). Почулися гнівні заяви штибу «НАТО готове нас продати». Посипалися прокльони на адресу клятого Заходу, який зараза готовий нашими територіями поступитися.
У цьому хорі божевільних, як завжди, ніхто не почув голоси тверезомислячих осіб, які казали – шановні, який нафіг вступ до НАТО? Статут НАТО напряму забороняє приймати до Альянсу країни з незавершеними військовими конфліктами і нерозв’язаними територіальними суперечками. Включення України до НАТО автоматично означатиме вступ армій НАТО у війну проти Росії, а це вже реальна причина для застосування ядерної зброї – Захід цього боїться панічно. Крім того, існує певна процедура вступу до НАТО, яку Україна наразі не пройшла. До української влади у Заходу і до вторгнення було чимало серйозних претензій – руйнування корпоративного керування держкорпораціями, брутальні порушення Зеленським Конституції, намагання взяти під контроль антикорупційні органи – про ДБР розповідати незручно. Тощо.
Додайте історії із крадіжками в Міноборони, які викривають українські журналісти. Додайте історії з крадіжками гуманітарки. І пригадайте, що в НАТО рішення приймаються колегіально – за прийом України мають проголосувати всі члени НАТО. А вони проголосують? Про що ви взагалі?
Очевидно, Стіан Єссен навів варіант обміну територій України в обмін на членство в НАТО, як приклад повністю фантастичного рішення. Чому про це не згадали українські ЗМІ?
А тому, що не даремно Зеленський керівників УНІАН, «Української правди», «Інтерфаксу», «1+1» та багатьох інших видань годував шашличком з рук. Уже давно помічено, що українська журналістика нинішню владу і близько не критикує так, як шматувала свого часту Петра Порошенка. Коли треба – українські ЗМІ із задоволенням співають в унісон з ОПУ. Прямо як в часи Януковича.
А у ОПУ – проблеми. У них наступ ЗСУ не дав тих результатів, якими вони годували свій електорат всю весну. У ОПУ війна переходить у затяжну, з усіма похідними. Що робити ОПУ? Розповідати, що у всьому винне НАТО, яке зараза, не дає вчасно ту зброю, яку просить Україна. ОПУ, щоправда якось забуває, як воно саме у березні 2022 р. (коли Арахамія і Подоляк домовлялися з Мєдінскім у Стамбулі) просторікувало про відмову від НАТО в обмін на мир з Москвою. Але ж то «не по справжньому – ми в доміку», хіба ні?
Влада хапається за будь-яку нагоду, аби в своїх провалах звинуватити Захід – і країни НАТО в першу чергу. Я б на місці ОПУ грався б у такі матерії ду-у-уже обережно. Бо може статися так, що матеріальної допомоги, якої в кожній гривні зараз 65 копійок, стане не 65 коп., а 40. І проблеми тобі будуть не у НАТО. Проблеми будуть саме у української влади.
Зеленському на Саміті НАТО як про це доволі відверто натякнули.
