НЕдорогий Володимире Олександровичу.
Рік тому я доклав максимум зусиль аби ви не стали президентом України – і досі пишаюся цим. Ваша інавгурація рік тому, для мене виглядала як фарс і як гіркий жарт. Це не вкладалося у голові! 5 років вкалувати на свою країну, освоїти бойову техніку, виконувати задачі на фронті, працювати з волонтерами, писати книжки, вести україномовний блог, відбивати навали Ольгіно та нашої власної вати… І в підсумку – президент-комік.
Пройшов рік за вашого президентства. І що я можу вам сказати сьогодні? Знаєте, я не розчарований. Я ніколи у вас не зачаровувався, і певно тому протягом року не відчував подиву, коли ви та ваша ЗЕкоманда влітали у черговий провал і потрапляли в новий скандал.
Але знаєте – я все ж таки мушу вам подякувати. Подякувати за те, за що вам не подякує ніхто. Подякувати за те що ви умієте боятися. Я все ще намагаюся вірити, що ви НЕ мрієте простелитися під Москву і продати все за що уже загинули тисячі українців – але вірити в це мені стає все важче. Ви просто самі переконуєте мене в своїх проросійських симпатіях. Спроба відмінити парад на День Незалежності. Блокування роботи Центру розвитку ЗСУ. Волонтер Кузьменко і співак Рифмастер, які сидять. Пацани на фронті, яких гине більше ніж роком раніше за президента Порошенка. Консультаційна рада з терористами ДиРи. Посіпака окупантів Поклонська і терорист Гіркін на українських медіа. Я перелічувати можу до скону віку.
Проте, ви маєте дивовижну властивість – ви не фанатик. Ви умієте боятися. Тому ви змушені діяти дуже обережно і час від часу таки приймати рішення потрібні для країни. Наприклад – не йти на поступки Москві бездумно. Наприклад – не повертати банк «Приват». Я не вірю, що це сталося з вашої доброї волі – ви самі не раз говорили що готові замиритися з ким завгодно, аби лише не війна. Я переконаний, ви готові піти на такі шалені поступки, після яких слово «українець» в Європі стане синонімом слова «терпіла». Я можу навести десятки прикладів з історії, як укладали мирні угоди Польща, Швеція, Німеччина та інші країни, до яких нам ще рости й рости — вони власне й стали сильними тому, що на угоди йшли лише тоді коли вже не могли битися. І можу нагадати, де поділися народи, які погоджувалися діяти так як хочете ви. Переважно – їх не існує.
Але існуємо ми – ті хто не хоче гнути спину, і тим більше – перед ворогом. Весь рік ми збиралися. Ми виходили. Ми нагадували про себе. Ми зупиняли вас. І зупинятимемо далі – це вже не сумнівайтеся.
А ще в річницю вашої інавгурації я дякую вам за те, що повернули мене з небес на землю. Розумієте, після 2014 р., після Майдану, після рухів добровольців та волонтерів, після реальних перемін в країні які я бачив на власні очі, мушу визнати – я перебував у ейфорії. Мені реально здавалося, що країна захотіла перемін, що розумних людей багато і вони все збагнуть, а ті убогі протести які відбувалися протягом президентства Порошенка – не більш ніж перфоманси Москви та наших політиків, яким муляє, що при владі – не вони. Смішна чисельність тих протестів – переконувала.
Це була помилка. Виявилося, що можна розбудувати армію, запустити децентралізацію, підняти Україну в рейтингу корупції зі 144 місця на 120, завести інвесторів та створити помісну церкву – і тобі плюнуть у спину під регіт і глузи. І навпаки. Можна обвалити промисловість, створити діру в бюджеті, довести енергетику до загрози віяльних відключень, кинути лікарів на доплату у 300%, саботувати прийняття закону про компенсації лікарям, розсадити скрізь своїх друзяк з «Кварталу», а коли твій голова Офісу влітає в корупційний скандал – заявити: «Ми таким не займаємося». І всі будуть задоволені. Головне – покричати на камеру на чиновників та запиляти якісний відосик. Піпл – схаває, лох – зачепеніє. Дякую що повернули у реальність. Певно – не забуду цього ніколи.
Насправді все – от так. Насправді – в такій країні я живу. Так, я бачу, успішною та багатою моя країна стане ще дуже не скоро. Під вашим керівництвом – так точно.
Прес-конференція ще навіть не починалася, а провал вже очевидний: Зеленський панічно боїться.
5 канал, Букви, Радіо Свобода, Український тиждень, Главком, The Бабель та ще цілу низку проукраїнських ЗМІ просто не акредитували. Зате в перших рядах буде промосковське видання «Шарій нет».
Пріоритети визначені. Все що проукраїнське, опозиційне, патріотичне — не має місця в офісі Зеленського. Прикриття — карантин.
Так що чекаємо «теплих ванн», зручних питань, ніжних реверансів. Чимось нагадує прес-конференції Путіна чи Лукашенка. Зрештою, Україна й рухається тим сценарієм вже 365 днів.
