Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що Україна зможе вийти на кордони 23 лютого, якщо матиме 300 танків, близько 700 бойових машин піхоти та 500 гаубиць.
Про це він розповів в інтерв’ю The Economist.
«Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого», — наголосив він.
За словами Залужного, наразі він отримує «те, що отримує, але це менше, ніж те, що потрібно».
«З такими ресурсами я не можу проводити нові великі операції, хоча ми зараз працюємо над нею. Вона уже на підході, але ви її ще не бачите», — додав головнокомандувач ЗСУ.
Залужного також запитали, чи союзники стримують якимось чином Україну від наступу на окупований Крим.
«Я не можу відповісти на питання, стримують чи ні. Я просто констатую факти. Для того, щоб дістатися до кордонів Криму, на сьогодні нам потрібно подолати відстань у 84 км до Мелітополя. Нам, до речі, цього достатньо, тому що Мелітополь дав би нам повний вогневий контроль над наземним коридором, тому що з Мелітополя ми вже можемо обстрілювати Кримський перешийок, тими ж HIMARS тощо», — відповів він.
Основні моменти розмови
Це відредаговані моменти нашого інтерв’ю з генералом Валерієм Залужним , 3 грудня 2022 року. Він почав зі свого особистого бачення війни.
Валерій Залужний: Для нас, для військових, війна почалася в 2014 році. Для мене особисто в липні 2014 року. І я навіть не уявляв, що таке насправді війна в 2014 році.
Я прочитав багато книжок, закінчив усі академії із золотою медаллю, все теоретично розумів, але не розумів, що таке війна насправді. Але за вісім років війни, до 2022 року, і я, і такі, як я, все це чудово розуміли.
Усе, що ми робили, коли почалася масштабна агресія, — це реалізовували не лише знання, які ми вже мали у 2014 році, а й навички та досвід, які здобули з того часу. І найважливіший досвід, який ми мали і який ми практикуємо майже як релігію, це те, що росіян і будь-яких інших ворогів треба вбивати, просто вбивати, і головне, ми не повинні боятися цього робити. І це те, що ми робимо.
Все, що відбулося 24 лютого, – це збільшення масштабів. До того у нас був фронт 403 км і 232 опорні пункти. А до 24 лютого цей фронт виріс до 2500 км. І ми були відносно невеликими силами, але ми брали участь. Звичайно, ми розуміли, що не вистачає сил. Нашим завданням було розподілити менші сили таким чином, щоб нетрадиційною тактикою зупинити натиск.
The Economist: Що відрізняє вас як командира?
В.З .: Радянська армія вітала і нав’язувала одне поняття: командир. Але бути командиром і лідером – це не одне і те ж. При всій повазі до пана Суровікіна [командувач російськими військами в Україні], якщо подивитися на нього, то це звичайний петровський полководець часів Петра Першого, скажімо так, держиморда [жорстокий мартинет у гоголівському “Уряді”. інспектор”].
Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконаєш завдання, або ти хрен. І ми давно зрозуміли, що це не працює. І особливо ми це усвідомили у 2014 році, коли командувати 21-річними лейтенантами прийшли люди за 50-60 років. Звичайно, у нас була своя держморда , яка кулаками і біцепсами намагалася наводити порядок, але в українській армії це не виходить на 100%… Бути нормальним завжди можна. Бути нормальним означає залишатися людиною в будь-якій ситуації – це найголовніше. Залишитися людиною, стати лідером. Бути розумнішим, бути сильнішим, бути більш талановитим і в такому випадку намагатися керувати людьми. Це релігія, яку я сповідував.
TE : Чи означає це, що ви прислухаєтеся до своїх офіцерів і заохочуєте їх ініціативу?
ВЗ : Я довіряю своїм генералам. З початку війни я десятьох звільнив, бо вони були не до цього. Ще один застрелився. Я вірю Сирському [ генерал Олександр Сирський , командувач Сухопутними військами України]. Якщо він мені каже, що йому потрібна інша бригада, значить, йому дійсно потрібна інша бригада. Звичайно, я не вважаю себе найрозумнішим тут. Я повинен і слухаю тих, хто в полі. Тому що ініціатива є.
TE : Хто є вашим військовим прикладом для наслідування?
ВЗ : Поверніть голову вліво. Є портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова [командувач Сухопутними військами України з 2009 по 2014 роки]. Це була людина, яку дуже поважали в армії. Чому він у мене тут? Коли мені спокійно, коли все йде добре, ця картинка зазвичай лежить обличчям вниз, мені не потрібно на неї дивитися. Коли у мене виникають сумніви щодо чогось, я висловлюю це прямо. Я обертаюся і дивлюся на це, намагаючись зрозуміти, як би вчинив у цій ситуації Геннадій Воробйов. Це людина, яка досягла успіху. Це людина, якій було важко, бо він усім допомагав. Він знав усіх у Збройних Силах, їхніх дружин, їхніх дітей, їхніх племінників тощо. Йому було важко, але він взяв той важкий тягар і поніс його. Ось така модель.
TE : На даний момент фотографія доступна.
В.З .: Так. Є багато сумнівів.
ТЕ : Яких?
В.З .: Ми вже через низку операцій зрозуміли, що головне – не боятися цього ворога. З цим можна боротися, з цим треба боротися сьогодні, тут і зараз. І ні в якому разі не можна відкладати це на завтра, бо будуть проблеми. Щоб цього досягти, потрібні ресурси. Як і росіяни, коли ми щось плануємо, ми повинні мати для цього ресурси. Тоді, якщо ваша позиція правильна і ви приймаєте правильні рішення, ви можете очікувати правильного результату.
Росіяни давно збирають свої ресурси. За моїми підрахунками, напевно, три з половиною-чотири роки їх інтенсивно нарощували: люди, техніка, боєприпаси. Я думаю, що вони мали ресурсів на три місяці для досягнення своїх цілей. Той факт, що вони вичерпали ці ресурси і змарнували свій потенціал, не досягнувши практично жодного результату, свідчить про те, що їхня позиція була обрана неправильно. Їм тепер знову доводиться думати, як вийти з цієї ситуації.
Вони хотіли взяти Київ. З військової точки зору це було правильне рішення — найпростіший спосіб досягти мети. Я б зробив так само. Я добре знаю Герасимова (голова ЗС Росії) (не особисто, звичайно). Для нього не було виходу. Він зосередився на Донбасі, щоб зберегти ресурси, які залишилися. Станом на сьогодні ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безпрограшна ситуація для російської армії.
Тож, швидше за все, вони шукають способи зупинити [бої] і отримати паузу будь-якими способами: обстрілюючи мирних жителів, залишаючи наших дружин і дітей замерзати на смерть. Їм це потрібно для однієї простої мети: їм потрібен час, щоб зібрати ресурси та створити новий потенціал, щоб вони могли продовжувати досягати своїх цілей.
Але вони паралельно працюють над іншим завданням, роблять все можливе, щоб ми не перегрупувалися і не завдали їм удару. Ось чому ви бачите бої на лінії фронту протяжністю 1500 км. Десь більш інтенсивно, десь менш інтенсивно, але вони стримують наші війська, щоб не дати нам перегрупуватися. Те, що вони зараз сильно воюють, це, звичайно, дуже погано. Але це не вирішення стратегічної проблеми. Це просто виснажує збройні сили України.
Тому, як і під час Другої світової війни, я не сумніваюся, швидше за все, десь за Уралом готують нові ресурси. Вони готуються на 100%.
Боєприпаси готуються, не дуже, але все ж. Це вже не будуть ті ресурси, які могли бути за два роки припинення вогню. Так не буде. Це буде паршиво, і бойовий потенціал буде дуже-дуже низьким, навіть якщо він залучить ще мільйон людей в армію, щоб кидати тіла, як це зробив Жуков [старший радянський командир часів Другої світової], це не принесе все одно бажаний результат.
Тому наступна проблема, яка у нас є, це, перш за все, утримати цю лінію і не втратити позиції. Це важливо. Тому що я знаю, що звільнити його в десять-п’ятнадцять разів важче, ніж не здати. Тож наше завдання зараз — втриматися. Наше завдання – за допомогою наших партнерів дуже чітко відстежувати, що там відбувається, де вони готуються. Це наше стратегічне завдання.
Друге, дуже важливе для нас стратегічне завдання — створити резерви і підготуватися до війни, яка може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому — наприкінці січня. Може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, в напрямку Білорусі, не виключаю і південного напрямку.
Ми зробили всі розрахунки — скільки нам потрібно танків, артилерії і так далі, і так далі. Це те, на чому кожен повинен зараз зосередитися. Нехай вибачать мене солдати в окопах, але зараз важливіше зосередитися на накопиченні ресурсів для більш тривалих і важких боїв, які можуть початися наступного року. Я поговорю про це з Міллі [верховим солдатом Америки] [пізніше сьогодні].
Я йому скажу, скільки це коштує. Якщо не отримаємо, звичайно, будемо боротися до кінця. Але, як сказав герой фільму, «Я не ручаюся за наслідки». Наслідки неважко передбачити. Це те, що ми повинні зробити.
Є й третє, дуже важливе для нас завдання, третє стратегічне завдання, яке, на жаль, пов’язане і з першим (утримання рубежів і позицій), і з другим (накопичення ресурсів). Це протиракетна оборона і протиповітряна оборона. На мою особисту думку, я не енергетичний експерт, але мені здається, що ми на межі. Ми балансуємо на тонкій межі. А якщо [електромережу] зруйнують…тоді починають мерзнути дружини та діти солдатів. І такий сценарій можливий. Який настрій буде у бійців, уявляєте? Без води, світла, тепла чи можна говорити про підготовку резервів для продовження бойових дій?
Т.Е .: Вам потрібно провести ще одну хвилю мобілізації?
В.З .: Ми її вже проводимо, як є. У нас достатньо людей, і я чітко бачу, що маю. Мені достатньо. Мені не потрібні ще сотні тисяч.
Нам потрібні танки, потрібні бтри , БМП. Боєприпаси нам потрібні. Зауважте, я зараз не говорю про f -16.
TE : Чи адаптувалися російські війська до himars [реактивних систем залпового вогню американського виробництва]?
В.З .: Так. Вони відійшли на відстань, яку himars не може досягти. А дальшого у нас нічого немає.
TE : Чи можна говорити про протиповітряну оборону?
ВЗ : Зараз маємо коефіцієнт 0,76. Росіяни використовують цей коефіцієнт ефективності 0,76, коли планують свої атаки. Це означає, що замість 76 ракет вони запускають 100. А 24 проходять і досягають цілі. А що дві ракети роблять із електростанцією? Два роки не працюватиме. Тож її треба розбудовувати.
Спеціалісти нато знають все, абсолютно все, до дрібниць. Розрахунки зроблені і, слава Богу, все зрушило з місця. Ми вже маємо деякі nasams [норвезько-американські системи протиповітряної оборони]. Недостатньо, але трохи. iris — t [німецька система протиповітряної оборони] вже використовується. Недостатньо, але трохи. Їх просто потрібно нарощувати. Нам потрібні десятки таких.
Т.Е .: Ваші союзники якимось чином стримують вас від наступу на Крим?
ВЗ : Я не можу відповісти на питання, стримуються чи ні. Я просто констатую факти. Для того, щоб дістатися до кордонів Криму, на сьогодні нам потрібно подолати відстань у 84 км до Мелітополя. Нам, до речі, цього достатньо, тому що Мелітополь дав би нам повний вогневий контроль над наземним коридором, тому що з Мелітополя ми вже можемо обстрілювати Кримський перешийок, тими ж хімарс і так далі. Чому я це тобі кажу? Тому що це повертається до моєї попередньої думки про ресурси. Я можу розрахувати, виходячи з поставленого завдання, який ресурс потрібен для формування боєздатності.
Ми говоримо про масштаби Першої світової війни… це мені сказав Ентоні Радакін [британський головний солдат]. Коли я сказав йому, що британська армія випустила мільйон снарядів під час Першої світової війни, мені сказали: «Ми втратимо Європу. Нам не буде на що жити, якщо ви випустите стільки снарядів». Коли кажуть: «Ви отримуєте 50 000 снарядів», люди, які рахують гроші, падають у непритомність. Найбільша проблема в тому, що у них цього насправді немає.
З такими ресурсами я не можу проводити нові великі операції, хоча ми зараз працюємо над нею. Він уже в дорозі, але ви його ще не бачите. Ми використовуємо набагато менше снарядів.
Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 бмп , 500 гаубиць. Тоді, думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого . Але двома бригадами я не зможу. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж те, що мені потрібно. Ще не час звертатися до українських солдатів так, як звертався Маннергейм до фінських солдатів. Ми можемо і повинні захопити набагато більше території.
ВЗ : Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки серйозні, що ці люди не будуть боротися. Вони будуть. Велить їм цар воювати, і вони воюють. Я вивчав історію двох чеченських воєн – це було те саме. Можливо, вони не настільки добре оснащені, але вони все одно становлять для нас проблему. За нашими оцінками, у них є резерв 1,2-1,5 млн осіб… Росіяни готують близько 200 тис. нових військових. Я не сумніваюся, що вони ще раз візьмуться за Київ.
economist.com
