Єкатєріна ІІ знищила Гетьманщину і Запорізьку Січ, ввела в Україні кріпацтво, окупувала османське місто Хаджибей і жодного разу не була в Одесі
А не менш кривавий русскій полководєц Алєксандр Суворов втопив у крові не лише кримських татар, але й поляків з білорусами.
Ці фігури, точніше — їхні пам’ятники — довгий час були справжнім тавром русского міра на українській Одесі. І довкола них існує чимало міфів. Тож не дивно, що демонтаж спричинив виття на болотах. І це — іще одне свідчення того, що наша деколонізація — на правильному шляху.
фото: gettyimages
Знаменитий історик Норман Дейвіс у своєму бестселері «Історія Європи» пише, що «Катерину ІІ винагородили епітетом “велика”… але слід поцікавитись, чи можна тільки розміри тіла та брутальну силу вважати за ознаки величі. Неважко знайти риси, що породжують радше сором, аніж повагу». Крім того, він називав «імператриці сексуальну розбещеність… огидною». Тому Єкатєріна II для українців має бути «Катерина Огидна», це визначення їй личить значно більше. І дуже правильно про неї в українському контексті писав іще Тарас Шевченко. У його поемі «Великий льох» їй дано вичерпну характеристику:
фото: gettyimages
«Тая цариця —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця!»
Почну з найпоширенішого міфу, який розповсюджує вже сотні років роспропаганда — нібито Катерина Огидна заснувала Одесу. Насправді ж, як свідчить історик Олександр Бабіч, якщо почитати повний текст рестрикту Катерини II Хосе де Рібасу, то можна побачити, що слово Одеса там не звучить взагалі. Тому що йдеться у цьому рестрикті про ремонт двох гаваней — торгової та військової.
Історик Сергій Гуцалюк, своєю чергою, стверджує: «Міф про заснування Одеси був вигаданий істориком Аполлоном Скальковським у XIX ст., щоб улестити династію Романових. Він “тримався” до початку XX ст. Потім за цей міф забули. Повернулись до нього знову у 80-тих роках, напередодні розпадку СРСР».
По суті йдеться про перейменування османського поселення Хаджибей поряд із фортецею Єні-Дунья, або Новий світ. І от що навіть цікавіше — на місці Хаджибею ще з останньої третини XIV століття існувало українське, ну тобто руське, рутенське поселення Коцюбіїв. Це був порт Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського, заснований знатним подільським шляхтичем Коцюбою-Якушинським.
Першу писемну згадку про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 19 травня 1415 роком, а за кілька років це місце відвідав князь Вітовт, оскільки тут була заснована фортеця. Згодом поселення захоплюють османи й тут виникають татарські селища, а з часом — і нова фортеця Єні-Дунья. Однак містечко залишається впливовим, тож неодноразово потрапляє на мапи, зокрема й на найпершу — Бопланівську «Tabula Geographica Ukrainska».
фото: gettyimages
Тобто ніякої заслуги Єкатєріни II у виникненні Одеси немає. Як, до речі, немає нічого оригінального чи цінного у пам’ятнику, який щойно успішно утилізували в Одесі. Це — іще один міф, який активно розповсюджувала пропаганда. Річ у тому, що цей скульптурний ансамбль, як і багато чого іншого, сплагіачений росіянцями. А оригіналом тут є пам’ятник імператриці Марії-Терезії у Відні. Погляньте, на цю шестиметрову імператрицю, що велично сидить на постаменті, оточена своїми фаворитами — полководцями, митцями та державними діячами. У випадку з одеською Катериною задум точно такий же, а от масштаби — значно дрібніші.
Та й масштаби Єкатєріни так само значно дрібніші, ніж заведено вважати… точніше, ніж нав’язано росіянськими істориками. Не дивно, що вони відчували до імператриці такий пієтет. Адже найкраще, що їй вдавалося — це фальсифікація історії.
Саме за наказом Катерини Огидної 1783 року було створено Комісію для написання російської історії. Саме вона придумала міфологему «єдіного народу», мовляв, рутени-українці та московити насправді брати, і взялася пропагувати вигадку, буцімто княжа Русь – перша російська держава.
За вказівкою Єкатєріни виправляли або ж переписували стародавні літописи, а деякі — взагалі знищували. Опублікована 1792 року відкоригована історія стала взірцем для «Істории государства Российского» Карамзіна та інших подальших фальсифікацій.
До речі, демонтований пам’ятник іще й увіковічнює розбещеність Катерини, адже крім цариці на ньому присутні одразу двоє її коханців, і це як мінімум. Мова йде про Платона Зубова, який через ліжко Катерини Огидної дослужився до посади керівника чорноморського флоту. І, звісно ж, про Григорія Потьомкіна, іще одного фальсифікатора кшталту самої Катерині, винахідника тих самих потьомкінських сіл.
Як і Катерина Огидна, в Одесі ніколи не бував і Алєксандр Суворов. Доктор історичних наук і дослідник історії Одеси та півдня України Тарас Гончарук розповідає: міф про те, що Суворов має відношення до Одеси чи штурмував фортецю Хаджибей виник після того, як у місті встановили йому пам’ятник. За словами історика, навіть радянська влада не була спроможна «приплести» Суворова до Одеси. Це вдалося хіба що Геннадію Труханову і лише 10 років тому.
фото: gettyimages
Сам Суворов є, знову ж таки, продуктом міфотворчості та фальсифікацій. А от сучасники цінували генералісимуса, наприклад, так: «Дуже багато хто не тільки з чужинців, а й зі своїх не визнають у ньому великих рис полководця. З усіх його кампаній не можна витягти жодного правила для тактики й стратегії, і все його мистецтво обмежувалося: “Ура, вперед, на багнети!”, — так сказав у 1809 році про Суворова генерал Іван фон Клуген, який воював під його керівництвом.
Заслугою Суворова вважають його нібито вдале керівництво армією під час війни з Туреччиною у 1787−1791 роках, яка остаточно закріпила за Російською імперією північне Причорномор’я від гирла Дністра до Кубані. Зокрема, Суворов взяв міста Очаків та Ізмаїл. Але — якою ціною. Так, за три дні під час штурму Ізмаїла винищили переважну більшість мирного населення. При цьому у свої криваві учти Суворов замішах і козаків, адже основу його війська становило близько 10 тисяч колишніх запорожців, та Бузького козацького війська.
Вже пізніше, у 1794 році очолюваний Суворовим російський каральний корпус придушує польське визвольне повстання на чолі з Тадеушем Костюшком, якого, до речі, білоруси вважають своїм національним героєм. У результаті каральної акції загинуло, зокрема, 20 тисяч мирних мешканців Варшавського передмістя — Праги. Що ж — традиції бити по цивільних російська армія тримається й досі…
Не дивно, що свого часу саме Суворов став кумиром росіянських погромщиків-чорносотенців. А вже під час Другої світової війни пам’ять про нього вирішує відродити сам Сталін, запровадивши орден на честь Суворова. Що ж, згадаймо тут фон Клюгенівську характеристику суворівської стратегії — «Ура, вперед, на багнети!» Вона була дуже близькою для радянських генералів, які не рахувалися зі смертями своїх солдатів.
Тобто що Катерина Огидна, що Суворов — це справжні, плоть від плоті представники русского міра, його методів ведення війни та пропаганди. Тож не дивно, що демонтаж їхніх пам’ятників сколихнув цілий хор виття на болотах. До цього хору московитських посіпак кремля долучився й голос Анатолія Шарія, який назвав знесення пам’ятників «гєноцидом корєнних одєссітов». Думаю, цинізм цього твердження ви можете оцінити вже зараз, зважаючи на все, що я допіру розповів.
фото: gettyimages
Соловйов своєю чергою побивається щодо однозначної підтримки демонтажу пам’ятника — тут у хід пішла маніпуляція, нібито одеситів до цього змусив бандерівець-єврей Зеленський.
Істерику пропагандистів підтримала й Скабєєва, яка назвала демонтаж пам’ятника «перемогою над власною історією». Стовідсоткове перекручення ситуації — цілком у дусі руссо пропагандо. Нічому тут дивуватися.
Ну, а я сподіваюся, що ці запалені росіянські гузна щодо демонтажу пам’ятника Катерині Огидній — далеко не останні в нашій історії. Адже є ще пам’ятники кривавій цариці в Севастополі, та у Сімферополі також, і ми їх неодмінно демонтуємо. Як, до речі, і в Краснодарі. І, зрештою, в Петербурзі. Ці демонтовуватимуть уже в рамках денацифікації Росії.
