Де Ленін підхопив сифіліс – і як більшовики вбили геніального лікаря, щоб приховати діагноз «вождя»
Привіт! Сьогодні справжня детективна історія з елементами кіно для дорослих. Ви дізнаєтеся, у чому насправді крилася суперсила головного радянського супергероя та очільника пантеону СРСР. 100 років Кремль намагався цю правду приховати. Але «Історія для дорослих» зібрала неспростовні докази, і зараз ви про них дізнаєтеся
Як і будь-який класичний детектив, ця історія починається з однієї смерті. Надзвичайно загадкової смерті Володимира Ілліча Леніна. За останні три роки життя хвороба перетворила його з усесильного червоного імператора на живого мерця.
Офіційний діагноз – атеросклероз судин через передчасне їх зношування. Але такого немає у жодному медичному довіднику. І 100 років тому теж не було!
Офіційні документи про хворобу Леніна і досі лишаються засекреченими. Але сьогодні уже можна з упевненістю сказати, що саме загадкова хвороба Леніна фактично спричинила і революцію, і червоний терор, і появу СРСР.
Про хворобу Леніна стало відомо 1921 р. Під час нападів його раптово паралізувало і відбирало мову. З травня 1922-го до смерті при ньому постійно перебували три лікарі, і детально занотовували – що Ленін їсть, з ким зустрічається, як почувається. Щоправда, в цій історії хвороби на 400 сторінок ніде немає ані діагнозів, ані навіть припущень щодо них.
На диво, лікарі пацієнта № 1 у Радянському Союзі не були надто відомими чи авторитетними. Єдиний видатний лікар, що спостерігав Ілліча – Володимир Бєхтєрєв. Він був чоловіком упертим і непоступливим. І планував розповісти про свого найвідомішого пацієнта на міжнародній конференції по неврології.
Уявіть, його іменем названі 47 станів, хвороб та симптомів – цей рекорд досі нікому не вдалося побити. Проте світило на конференцію так і не доїхав. Його отруїли миш’яком напередодні від’їзду. Радянські правоохоронці обставинами смерті світової знаменитості чомусь не зацікавились.
Прямо вдома з тіла Бєхтєрєва вилучили мозок, а рештки спалили у той самий день.
Говорити про деталі хвороби Леніна було заборонено. Проте для спільноти медиків вона не була аж такою таємницею. Які ж тут таємниці, коли троє експертів у лікуванні сифілісу лікують пацієнта препаратами від сифілісу?
Видатні тогочасні лікарі, які мали доступ до владних кабінетів, взагалі не ставили сифіліс Леніна під сумнів, наприклад нобелівський лауреат Іван Павлов. Той самий, відомий за експериментами над собаками.
Британська історикиня Хелен Раппапорт розкопала в архіві Колумбійського університету Нью-Йорка запис приватної розмови Павлова у Парижі. Він прохопився колезі: «Революцію зробив божевільний із сифілісом у мозку».
Сифіліс фактично був єдиним, що об’єднувало Леніна з народом. Це була народна хвороба. У деяких регіонах тоді ще російської імперії ним хворіли до 40% населення. І проблемою більшовиків було не тільки те, що великий вождь пролетарів, вірний сім’янин, що нібито цікавився виключно революцією, підчепив соромну хворобу. Гірше було те, що саме сифіліс і викликав ті риси, а скоріше симптоми, які вважалися головною відмінністю Леніна від простих смертних.
Сьогодні історики з великою ймовірністю можуть сказати, коли саме Ленін підчепив сифіліс. Надія Крупська вела надзвичайно детальні мемуари. У квітні 1903 р. вона написала про специфічну червону висипку в чоловіка. Саме така з’являється на другій стадії хвороби – від 6 тижнів до 6 місяців після зараження. Якраз за кілька місяців до того Ілліч без дружини з’їздив до Парижу – читати лекції майбутнім революціонерам. Від мандрівки Ілліч отримав неймовірне задоволення. Настільки, що почав шукати способи, як туди перебратися. Що і зробив за кілька років – разом із Крупською, Зіновьєвим та Камєнєвим.
Леніну припало до душі богемне паризьке життя. Дні він просиджував у кафе «КлозерІ де ЛілА» на бульварі Монпарнас, грав у шахи з відомими поетами, зокрема з Гійомом Аполлінером. Єдиний учень видатного художника Поля Сезанна – Еміль Бернар – намалював портрет Ілліча прямо в тому кафе.
Ленін не цурався і нічного життя. Уже після приходу Ілліча до влади французькі журналісти знайшли повій, до яких, бувало, навідувався майбутній вождь пролетарів. У нього був навіть улюблений бордель – з видом на Національну бібліотеку.
«У Леніна була темна сексуальна сторона. Він розважався з повіями не тільки у Парижі. В одному французькому джерелі йшла мова про те, що він звертався до повій ще в студентські роки. Питання сифілісу Леніна обговорюється давно, але я не думаю, що хтось займався ним так ґрунтовно, як я», – розповідає Хелен Раппапорт.
Добряче розходиться з офіційною біографією Ілліча, еге ж? Але, найімовірніше, вірити цьому можна. Адже про сексуальні походеньки Леніна у Парижі мовиться в багатьох джерелах.
Американський письменник французького походження Жульєн Грін, що жив у районі «КлозерІ де ЛілА» у воєнні часи, зібрав цілу колекцію спогадів про Леніна зі слів його знайомих. Від російського художника-емігранта Івічева він дізнався, що Ілліч нібито був ненаситний у коханні. Художник навіть показав листа нібито від Леніна, де мова йшла про його роман з однією юною парижанкою.
Письменник-сходознавець Франц Туссен пригадував, як гуляв із Леніним та П’єром Вабром у Люксембурзькому саду. Вони ніколи не обговорювали політику – говорили тільки про жінок. Там само, у Парижі, згодом вийшла друком книга авторства такої собі Єлизавети де К. Вона стверджувала, що у 1905-6 рр. мала роман із майбутнім вождем пролетарів.
Закохана Крупська крізь пальці дивилась на походеньки чоловіка. Стримано сприйняла навіть його 100% реальний, і навіть неприхований роман із Інесою Арманд. Що її насправді непокоїло – так це стан здоров’я Ілліча. Вона писала: Ленін стає дедалі нервовішим, страждає від різких перепадів настрою та раптових спалахів гніву.
До речі, такі симптоми надзвичайно розповсюджені саме у хворих на сифіліс. Але більшовики це сприймали за революційний запал. Ленін у листах на Батьківщину закликає до активних терористичних дій. Він вимагає озброїти народні маси бомбами, а молодих революціонерів підбурює нападати на городових та обливати поліціянтів кислотою.
Після революції, коли Ленін приходить до влади, його спалахи гніву приймають маніакальний характер. На засіданнях політбюро він може почати кричати «цю сволоту треба розстріляти», а за пів години уже гучно захоплюватися талантами цієї самої людини. Його напади люті тепер мають катастрофічні наслідки.
Він придумує концентраційні табори для неблагонадійних. Пропонує брати в заручники членів родин військових спеціалістів Червоної армії. За його наказом створюють «заградотряди» кулеметників, які стріляючи у спину мають змусити людей іти в атаку. Змовників та «колеблющихся» він наказує розстрілювати без суду і слідства. У депешах він пише прямим текстом: необхідне жорстоке винищення. Сифіліс помалу перетворює імператора-самодержця на садиста-психопата.
І влада у його руках фактично абсолютна. Навіть засідання Совнаркому – радянського уряду – відбуваються для годиться. Після довгих дебатів народних комісарів Ленін просто виголошує рішення, які всі мають підтримати – без жодної уваги до аргументів.
Наприкінці 1921 р. навіть товаришам по партії стає зрозуміло, що Ленін втрачає зв’язок із реальністю. Коли 40 млн людей по всьому Союзу помирають від голоду, він захоплений ідеєю пахати землю електрикою. Ілліч наказує терміново перевести оборонні заводи на виробництво електроплугів, прототипи яких за шалені гроші купили в Німеччині. Ніхто не сміє йому вказати, що у жодному селі СРСР немає електрики, аби підключити електроплуг, а звичайний трактор використовувати у сотні разів дешевше.
Навесні 1922-го у Леніна починаються напади. Він раптом втрачає свідомість, а коли приходить до тями – не може сказати ані слова. За 20 років після інфікування сифіліс серйозно пошкодив мозок. Лікарі зроблять тест на нього тільки у травні, уже після першого інсульту. З офіційної історії хвороби результати вилучають. Проте на цій, термінальній стадії хвороби, пацієнту уже нічим не можна допомогти.
З усім тим у 1922 р. Ленін із серйозними порушеннями мозку усе ще керує країною – виступає на черговому з’їзді партії, активно пише статті, де оголошує усе більше людей ворогами народу, видає укази. Напередодні інсульту він наказує розпочати репресії проти священників та вилучити з церков усі коштовні речі. Влітку вимагає без пояснення причин арештувати та вислати з СРСР сотні представників інтелігенції.
Напівбожевільний сифілітик заледве може адекватно оцінювати свої дії, але з усіх сил намагається утримати владу в руках.
Відсторонюють від керування країною його тільки восени, коли він уже не здатний розуміти суть документів. На черговому засіданні Совнаркому він по кілька разів читає одну і ту саму сторінку, плутаючи слова.
І навіть після цього Ленін не хоче відпускати владу. Він надиктовує відомий «лист до з’їзду», де в пух та прах розносить усіх кандидатів у його наступники. Він підкреслює – ні в кого не вийде замінити його, справжнього вождя партії.
Навіть після другого інсульту, майже паралізований, онімілий, власне, уже нікому не потрібний, він намагається виїхати з Горок на засідання політбюро в Кремлі. Після цього випадку навколо Леніна збільшують штат охоронців, аби він більше не турбував колишніх товаришів. Та і аби радянський народ, бува, про його стан не дізнався. Офіційно він і досі очолює СРСР. Хоча насправді – усіма покинутий помирає на дачі
Саме тоді і стартує кампанія зі створення з Леніна нового радянського супергероя. Про нього пишуть дитячі оповідання, пісні та вірші, видають офіційну біографію, що нагадує житія святих, його оголошують головою Комінтерна, присвоюють йому десятки почесних звань у професіях, до яких він ніколи не мав стосунку. Наприклад почесний насікальник, почесний чоботар, почесний червоноармієць. Окремий жанр прославлення – оголошення Ілліча почесним головою якого-небудь з’їзду – хоч працівників паперової промисловості, хоч любителів шашок.
Аби зацементувати культ Леніна, його хворобу треба будь-що втримати в таємниці. Тож коли 21 січня 1924 р. Ілліч помирає, його тіло не везуть у Москву – там важко дотриматись конспірації. Розтин проводять прямо на кухні на дачі у Горках. Туди привозять навіть медичний консиліум – 11 людей. Лікарі пишуть висновок про причини смерті, поки навколо маєтку стоять 30 озброєних охоронців з латиських стрільців. Дві години іде на розтин, ще дві – на перемовини між членами політбюро. Офіційну причину смерті оголошують лікарям із Кремля телефоном.
Так з’являється унікальний діагноз, якого більше ніколи і ні у кого не спостерігалось.
На бальзамування Ленін потрапляє вже з душком за 56 днів після смерті. Проте цілком придатним, аби завершити створення радянської ікони. Підгнилий труп божевільного сифілітика перетворився на мощі святого, який приніс на землю нове комуністичне царство. А приказка «живіше всіх живих» піднесла на рівень Ісуса Христа.
5 ua
Ленін (його прадід по материнській лінії був Мойше Іцкович Бланк, дід — вихрещений Олександр Дмитрович Бланк)
wikipedia.org
….
Відомий державний діяч Великої Британії Вінстон Черчилль у своїй статті[5] «Сіонізм проти Більшовизму» від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв у більшовицькому терорі наступним чином:
За винятком Леніна, більшість керівних фігур більшовиків — це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чичеріна затьмив його номінальний підлеглий Літвінов (Меїр Генох Мойсейович Ва́ллах (-Фінкельштейн), а вплив таких росіян як Бухарін або Луначарський не можна порівняти з владою Троцького(прізвище при народженні Бронштейн), або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) — Зінов’єва, або Красіна — всі вони євреї. Переважання євреїв у Радянських установах ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль у системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями з Боротьби з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки.
