А ось чому 
1622 — наказ царя Михайла з подачі Московського патріарха Філарета спалити в державі всі екземпляри надрукованого в Україні «Учительського Євангелія» К. Ставровецького
1690 — засудження та анафема Собору РПЦ на «київські нові книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, О. Радзівіловського та інших
1720 — указ Петра I про заборону друкарства українською мовою та про вилучення українських текстів із церковних книг
1729 — наказ Петра II переписати з української мови на російську всі укази та розпорядження
1763 – указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії
1769 — заборона Синоду на друк та використання українського букваря
1775 – руйнація Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах з перекладом на російську мову навчання
1847 — розгром Кирило-Мефодіївського братства та посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона кращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших
1862 — закриття безкоштовних недільних українських шкіл для дорослих у підросійській Україні
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної та популярної освітньої літератури: «жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може»
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання мало проводитися тільки російською мовою
1870 — роз’яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою утворення всіх інородців незаперечно має бути обрусіння»
1876 - Емський указ Олександра про заборону друкування та ввезення з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних уявлень та друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень
1881 — заборона викладання в народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою
1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях
1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах та хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книги з російської мови на українську.
1895 – заборона Головного управління у справах друку видавати українські книжки для дітей.
1911 — постанова VII-го дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту та неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 — заборона відзначати 100-річний ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи II про заборону української преси
1914, 1916 – кампанії русифікації Західної України; заборону українського слова, освіти, церкви.
1925 – остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові.
1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У із санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».
1938 — постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік та областей», відповідну постанову РНК УРСР та ЦК КП(б)У.
1947 — операція «Вісла»; розселення частини українців із етнічних українських земель «врозтіч» між поляками в Західній Польщі для прискорення їхнього ополячування.
1960-1980 – масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 — наказ про захист дисертацій лише російською мовою.
1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського у Полтаві.
1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплати вчителям російської мови
порівняно з учителями української мови.
1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 — ухвалення Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
А ще були червоний терор, Голодомор та масові репресії.
Koзак Михайлик
Колись французький філософ, історик Ґюстав Ле Бон сказав, що велич будь-якого народу визначається його духовністю, його моральним станом. На жаль, століттями тривав страшний експеримент над духовністю українського народу. Це і кріпацтво, і більшовицький терор, Голодомор, війни, дикий олігархічний капіталізм.
Тепер це війна найпідступнішого ворога задля закріпачення і повернення України до імперського табору. Для мене перемога Зеленського — це був не вирок, як він сам казав, це скоріше діагноз. Тому що голос, який віддали за людину, яка назвала тебе хо&лом, а твою країну повією, — це не про політику, це про мораль.
Тому, як писав мій добрий знайомий Ігор Губерман:
Мы более или менее калеками,
Из полной темноты вошли в потёмки.
Но в полном смысле слова человеками
Станут все таки далекие потомки.
Наше завдання — наблизити цей час. Як писав той самий Ґюстав Ле Бон: «Прогрес будь-якого народу визначається не стільки урядами та революціями, скільки зусиллями всіх громадян. Тому що вектор розвитку всієї країни визначається саме сукупними зусиллями всіх співвітчизників».
Є такий відомий історичний анекдот, як давньогрецький філософ Сократ вів колись своїх учнів по дорозі на вершину Акрополя (там досить крутий підйом). І по дорозі їм зустрілася відома афінська гетера, яка з посмішкою сказала Сократу: «Даремні всі твої зусилля, вчителю. Мені достатньо підняти поділ свого плаття, і всі твої учні підуть за мною». «Так, — сказав Сократ, — вони підуть за тобою, але ти ведеш їх вниз, а я веду їх вгору».
Перефразовуючи відомий вислів, «сон розуму породжує «зеленських» і «дайте мені «95 квартал» і я будь-яку націю перетворю на стадо свиней».
Але ми не маємо права на таку розкіш, як сон розуму. Поки що все в наших руках, їх не можна опускати. Тим більше, що є позитивні тенденції.
Як свідчать опитування, олігархічні провідні телеканали втрачають свій вплив на аудиторію, дедалі більшого впливу на суспільство набувають соціальні мережі, об’єктивні інформаційні канали. Тому давайте докладати максимум зусиль для того, щоб створювати правильну інформаційну та моральну атмосферу у нашому суспільстві.
