З усіх можливих сценаріїв розвитку внутрішніх подій України в війні — обрано найгірший
Volodymyr Omelyan
«Мені часто закидають, що я скрізь влажу. Але я – менеджер президента, і тому я буду влазити всюди, де є його інтереси».
Приблизно так на одній із зустрічей з журналістами пояснював «сірий кардинал» нової української політики Андрій Єрмак причини своєї всюдисущості.
І був, треба визнати, максимально відвертим. У країні й справді не залишилось таких сфер, де б з-за спини замисленого Зеленського не бовваніла висока постать глави Офісу. Завжди готового включитись і вирішити будь-яку проблему: чи то переговори з росіянами, чи то зачистка силового блоку.
Останнє, до речі – історія фактично вирішена й остаточно втілена у життя. Після указів Зеленського про «усунення» глави СБУ та «відсторонення» генеральної прокурорки лишилось кілька формальностей: здійснити «розслідування» та провести звільнення через ручний парламент.
Головне для Зеленського було зважитись на таку публічну порку свого шкільного друга Івана Баканова та своєї колись близької соратниці Ірини Венедіктової.
Президент вагався довго. Ще у середині червня у владних кабінетах «УП» переконували, що відставка глав СБУ та ОГП – це питання вирішене. В Офісі кивали на постійні протистояння з силовиками, які відмовлялися «вести командну гру». В таборі потенційних «відсторонених» навпаки говорили про спробу «зачистки».
«Іде повна зачистка силовиків під Офіс. Хто має якусь свою думку і не вписується у бачення Єрмака – на вихід. Лишилось забрати трьох людей: Баканова, Венедіктову і Данілова. І тоді все буде в руках ОП», – скаржився ще на початку червня в розмові з «УП» один із топових силовиків команди Зеленського.
В умовах війни і, здавалось, близьких стосунків президента зі згаданими чиновниками ці слова скидалися на відверте перебільшення. А виявились правдою.
Пізно ввечері 17 липня у своєму традиційному вечірньому зверненні Володимир Зеленський ніби між іншим повідомив, що усунув з посади генпрокурора та відсторонив керівника Служби безпеки.
Чому це сталося насправді, хто відповідав за «усунення» та «відсторонення», чи варто боятись концентрації влади в руках скандального заступника Єрмака та кому з чиновників варто задуматися про майбутнє, з’ясувала «Українська правда».
У Баканова не було шансів втриматися на посаді. Це стало очевидним одразу після інциденту з керівником харківського СБУ.
29 травня Зеленський навідався в Харків і влаштував там, як у часи виборчої кампанії 2019-го, розгон для місцевого керівника СБУ Романа Дудіна, звільнивши його та пообіцявши йому проблеми з правоохоронцями.
Правда, як колись, дзвонити Баканову «по етому черту» не став. Навпаки, вся ця сцена була дзвіночком, який тепер лунав для глави СБУ.
Стало очевидно, що кулуарна роздратованість президента діями Служби безпеки отримала публічний вихід. Керівник СБУ міг протиставити їй тільки багаторічну близьку особисту дружбу із Зеленським і відданість президенту.
Баканову варто було уважніше придивитись до того епізоду. Коли маєш таких противників як глава ОП і його заступник Олег Татаров, такі публічні випади президента не варто недооцінювати.
Про те, що у Баканова та Єрмака дуже давно натягнуті стосунки, «УП» писала не раз, починаючи з минулого року.
В оточенні Баканова причину напруги пояснюють просто: бажанням глави ОПУ контролювати Службу.
«Єрмак якось так і сказав Баканову, що про всю комунікацію з президентом спершу треба ставити до відома його. Іван каже: «А на якій підставі? Я звітую обраному президенту». А потім було кілька разів, коли йшли справи Медведчука, то Єрмак постійно обурювався, що Баканов зриває йому переговори з росіянами», – розповідає джерело в близькому оточенні Баканова.
Стосунки з профільним заступником в ОП Олегом Татаровим у глави СБУ теж не заладились. Остаточно вони зіпсувалися, коли в СБУ з НАБУ передали корупційну справу, де фігурував Татаров.
«Олег (Татаров – УП) дзвонив до Баканова і питав, що там і як, чому справу ніяк не закриють? А Іван тягнув, бо в СБУ справу передали, а матеріали справи – ні. І поки вони там розбирались, справу закрили через суд. Але осад залишився», – переконує джерело в СБУ.
Татаров знайшовся, як відповісти. Демонстративно на п’ятий день війни протиснув призначення першим заступником Баканова свого протеже Василя Малюка. Хоча глава СБУ менш як за рік до того витратив багато сил, щоб цього зама позбутись.
Саме Василь Малюк після «усунення» Баканова виконує обов’язки глави СБУ.
Симптоматично, та щойно бойові дії відсунулись подалі від столиці, медійне поле навколо глави СБУ поступово почало заповнюватись негативом і «чорнухою».
Окрім згаданого харківського епізоду, з березня почалась активізація у справі колишнього скандального заступника Баканова Андрія Наумова, якого вважали близьким до глави СБУ.
Потім у команді президента активно просували інформацію, що нібито Баканов у перші дні виїхав із Києва і саме за це впав у немилість Зеленського. Після перевірки вдалося підтвердити, що принаймні у перші два дні глава СБУ точно був у столиці і навіть брав участь у засіданні РНБО.
Але навіть якщо історія зі «втечею Баканова» з Києва – правдива, то точно така ж дія, наприклад, ручного керівника ДБР Сухачова, не викликала у президента взагалі ніякої реакції.
Ніхто про це навіть не писав, хоча, за даними журналістів, за вказівкою Сухачова в перші дні російського наступу були знищені томи кримінальних справ проти російської агентури у владі, типу підписантів «Харківських угод» чи Медведчука. Хоч у Бюро це заперечують.
Після того, як у Телеграм-мережах почали системно просувати наратив, що СБУ винне у втраті Херсона та Криму, стало остаточно складатись враження, що хтось намацує емоційну «больову точку» президента.
Врешті, остаточною лінією нападу на керівника СБУ було обрано не менш емоційну тему колаборантів і зрадників у погонах.
Як пояснив в ефірі телемарафону заступник Єрмака Андрій Смирнов, претензія до Баканова та Венедіктової у тому, що вони проявили недостатній порив «з очищення цих органів від колаборантів і державних зрадників».
Оскільки сам Баканов вирішив до останнього бути вірним своїй мовчазній манері й на прохання «УП» про коментар відмовив, зрозуміти його позицію поки взагалі неможливо.
Наскільки відомо, керівник СБУ має давній особистий сентимент і чимось зобов’язаний особисто Зеленському, тому, імовірно, в публічну площину він виходити не планує.
Як показала історія з відстороненням Ірини Венедіктової, активний самозахист так само мало допоміг би встояти проти ОП.
Так само, як і у Баканова, проблеми з ОП у генпрокурорки почалися досить давно.
Але на відміну від глави СБУ, коли на початку війни повисло питання відставки, Ірина Валентинівна обрала зовсім іншу тактику – максимальної публічності.
За три останні місяці генеральна прокурорка, здається, дня не прожила без візиту-поїздки-зустрічі з міжнародними делегаціями-послами…
Розслідування воєнних злочинів були на контролі особисто генпрокурора, лише вона коментувала цю тему для всіх світових ЗМІ. Словом, Венедіктова намагалася стати незамінною в питаннях розслідування воєнних злочинів і покаранні винних росіян.
Ця активність була найкращим індикатором насування великих проблем.
«А що Венедіктова? Бачили, пішла по посольствах – це знак, що скоро відставка», – іронічно відповідав на питання про долю генпрокурорки один із найближчих соратників президента десь із місяць тому.
І справді, міжнародна підтримка, яка безвідмовно працювала, скажімо, в часи Петра Порошенка, за президентства Зеленського стала маркером безвиході перед близьким звільненням.
Перша фаза підготовки для заміни генпрокурора пройшла ще у травні. Тоді Офіс провів через Верховну Раду закон, який дозволяв президенту «відстороняти» усіх чиновників, до призначення яких він причетний.
Сама генпрокурорка, як розповідають джерела УП, які мали з нею розмову на цю тему, вважала, що вона не потрапить під дію цього закону, адже її призначено Верховною Радою, а не президентом. Більше того, за Конституцією, зняти її з посади може тільки Рада.
Ті ж співрозмовники додають, що одразу після ухвалення закону деякі політики отримали СМС від уже згаданого Андрія Смирнова про те, що в дуже скорому часі Ірина Валентинівна піде на покій.
Про те, що саме Смирнов модерував усунення Венедіктової, свідчить ще один факт. За даними «УП», спікер Ради Руслан Стефанчук кілька разів намагався їх помирити. Але, як видно, безрезультатно.
Та і не схоже було, щоб сторони конфлікту шукали примирення. Якби це було метою, то Венедіктова могла б просто почати слухати всі побажання з Банкової, як це робить, скажімо, глава МВС Монастирський, чи принаймні перестати завалювати перевірками головного київського прокурора Олега Кіпера. Саме цього товариша Єрмака торік розглядали як імовірну заміну для генпрокурорки.
Врешті, вона могла б і не куражитись із президентом, натякаючи йому у своєму дописі на Facebook, що «процедура звільнення генпрокурора всім добре відома, іншої нема, інша не передбачена законом».
Проте в Офісі мали й серйозніші претензії до Венедіктової. Мабуть, головна з них – це те, що ОГП почала проводити блискавичні судові процеси над російськими військовими в Україні.
«Президент поставив задачу максимально багато і швидко витягнути наших із полону. А Іра починає російських полонених тут пропускати через суди. Нам росіяни кажуть: «Раз так, зараз ми весь «Азов» пустимо по кримінальному процесу – отримаєте їх років через десять», – пояснює обурення Банкової один із учасників переговорів із РФ.
Публічно ж Зеленський заявив, що «відсторонення» Венедіктової – наслідок того, що в прокуратурі не розібрались із колаборантами та зрадниками.
Підтвердив Зеленський свій закид тим, що проти зрадників у силових органах відкрито 651 кримінальне провадження, з яких 60 – проти СБУшників і прокурорів. Але це менше 10%. Решта 600, як слід припускати, стосується структур МВС та інших силових органів, чиїх керівників однак ніхто відстороняти не поспішає.
Паралельно з «відстороненням» Венедіктової Зеленський пожурив і невідомих – «тих, хто блокує конкурс на призначення керівника САП». Хоча варто було б сказати чиновникам своєї ж адміністрації просто перестати це робити.
Запуск оновлення керівництва антикорупційних органів – одна з важливих вимог на шляху до підтвердження статусу кандидата на членство в ЄС. Але Банкова довгі місяці не квапилася доводити оновлення САП до логічного завершення, прагнучи отримати хоча б контрольованого генпрокурора, який в крайньому разі зможе наглядати за своїм антикорупційним заступником.
Картина з перестановками в силовому блоці стане повною, якщо додати, що виконувати обов’язки генпрокурора Зеленський доручив другу усе того ж Олега Татарова Олексієві Симоненку.
Коротко підсумок спецоперації «Усунення і відсторонення» виглядає так: увесь силовий блок країни опинився під прямим контролем Офісу президента.
Хтось схильний демонізувати постать Татарова, чиї люди тепер керують ДБР, СБУ, ГПУ, БЕБ і частково МВС. Хтось навпаки приписує весь вплив безпосередньому керівнику Татарова, главі Офісу президента Андрію Єрмаку, який руками двох своїх заступників «усунув» Баканова та Венедіктову.
Однак це все вирвані сегменти картини. У своїй повноті вона зображує створення повністю контрольованої каральної вертикалі в руках президента.
Адже, у широкому державному сенсі, і Татаров, і Єрмак – просто функції системи, обслуговуючий персонал, який покликаний забезпечити діяльність глави держави. Ніхто ніколи на жодних виборах не голосував за Єрмака і вже тим паче за Татарова.
Образно кажучи, обидва вони – просто дуже зручні «єжові рукавиці» на руках президента. Він їх створив. І він особисто й одноосібно несе всю повноту відповідальності за те, що вони чинять чи будуть чинити.
