М і К сиділи на трубі, крали державне майно і підривали національну безпеку — тепер за них беруться професіонали. М і К — це Віктор Медведчук і Тарас Козак, а рятівники країни очільник СБУ Іван Баканов та генеральна прокурорка Ірина Венедіктова
Піймати кума Путіна Медведчука треба було давно. Найкраще закрити в тюрму ще у 2004 році, коли демократичні сили після першого Майдану тріумфально здобули владу. Однак уже за рік лідери помаранчевих сил перегризлись між собою як собаки, що дозволило проросійським посіпакам взяти владу і добряче пограбувати країну за часів Януковича.
Якщо уважно почитати підозру, то Медведчук у 2012 році урвав свій шматок пирога. Кум Путіна отримав дозвіл для ТОВ «Нові проєкти» на розробку родовища «Глибока» в Чорному морі за 75 км від Феодосії (там видобувають нафту і газ, загальні запаси яких розцінені в 38,85 мільярда грн). У 2015 році Медведчук домовлявся з державою-агресором для перереєстрації цього підприємства і видобутку корисних копалин, які є національним ресурсом України. До цього процесу він долучив і Тараса Козака. Уявіть собі два народні депутати, які на словах за економічне процвітання України та проти війни — діяли як два мародери на крові. Ще і дарували РФ нафту і газ, аби потім наші ресурси продати втридорога нам самим.
Віктор і Тарас фігурують в іще одному провадженні. Користуючись доступом до державної таємниці у 2020 два товариші злили Кремлю секретні дані про розташування прихованого військового підрозділу ЗСУ, його особовий склад та бойову підготовку. Що це, якщо не підрив нашої обороноздатності в часи війни?
Ще один епізод стосується такого собі проєкту «Промінь» — інструменту для вербування і збір персональних даних українців для ФСБ.
Підозри та провадження — удари набагато серйозніші за санкції РНБО, які вимкнули канали Медведчука, забрали у нього нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок», прищемили у фінансах Оксану Марченко з котом Кокосіком. Але як сказав у березні сам Медведчук — «все можна купити за готівку». А лише офіційних коштів у Медведчука на 620 мільйонів доларів. Тобто вистачило б на десяток років уперед.
Чому ж за три місяці санкцій Володимир Зеленський нарешті наважився зателефонувати Баканову щодо цього чорта? Як на мій смак, було б добре вручити повістку Медведчуку прямо на виході з бобика 9 Травня, коли в ОПЗЖ був бал-маскарад у Парку Слави. Але за неофіційною інфою — у суддів був вихідній і ефектного виходу карального меча не сталось. Тому чимало, хто упевнений, що влада влаштувала розіграш для своїх рейтингів і для людей, котрим нахабність Медведчука і Ко вже в печінках сидить.
Попри неоковирність підозр Медведчуку і всіх цих обшуків будинків, у яких кум Путіна насправді не живе — схиляюсь до причин, чому це сталось саме зараз.
Перше, президента надихнули на рішучі дії нещодавні рейтинги Центру Разумкова та КМІС, де підтримка Зеленського відчутно виросла до 31%. Але трапилося це не тому, що Володимир Олександрович в одну ніч перетворився на мудрого царя Соломона. А саме як подяка авансом за три закриті канали Медведчука, санкції на Оксану Марченко і відібраний трубопровід, який дозволив Медведчуку за кілька років опинитися у Forbes.
Я розглядаю ці цифри як те, що проросійський вектор поступово йде в утиль. І народ уже хоче не просто сильної руки. А сильної руки проти «русских сил в Украине». І потягати зайвий раз Медведчука за шкірку — це ефектно та однозначно безпечно. Його не люблять навіть адепти «какой разницы» и «Оливье без границ».
Друге, це візит державного секретаря США Ентоні Блінкена до Києва. Подейкують, на зустрічі тет-а-тет високий гість із Вашингтону запитував не лише про «трампівські справи» Андрія Єрмака, а й цікавився самопочуттям Віктора Медведчука — близької людини Володимира Путіна, яка уже зовсім розпоясалась за постмайданної влади. Шостому дуже чітко пояснили, що США ставитиме на місце РФ, допоможе есмінцями у Чорному морі, дасть грошей на безпеку, але коли родич очільника держави-агресора зливає оборонні секрети, сидить на трубі й краде майно в часи війни на користь Москви — це якась нездорова тенденція…
За останні пару місяців у ЗМІ з’явились записи, де Медведчук торгує українськими полоненими в обмін на ексклюзивні контракти на постачання електроенергії — і хизується цим перед Владиславом Сурковим. Де кум Путіна радісно і люб’язно вітає з днем народження головоріза-самозванця так званої ЛНР Дениса Пушиліна. І головне, як вкрадений нафтопродуктопровід юзають в інтересах компаній «Роснефть» та «Транснефть». У лютому з’явився шматок бізнес-розмови Медведчука з вихідцем радянських спецслужб Миколою Токарєвим, який служив разом із Путіним у представництві КДБ у Дрездені. Стало дуже чітко ясно, що заплющувати очі вже не можна. І Медведчука треба бодай ляснути дубцем по пальцях.
Підписана підозра генпрокурорки Венедіктової щодо Медведчука свідчить про важливе. Що кум Путіна геть не небожитель, не всесильний і навіть не «протеже Меркель», як нас намагалися переконати із 2015 року. Зробити родину Медведчука та Оксани Марченко бомжами — достоту як із фільму «Паломниця» може і не вийти, але фінал кар’єри політика Медведчука однозначно близько. Він багатів за абсолютно всіх влад — від кучмівської до сивочолого гетьмана. Але нинішні повістки йому і сигнал від Блінкена до Зеленського — це й крах й публічного кремлівського лобі — тепер воно не лише маргінальне, а й офіційно злочинне.
Виявляється, наші СБУ і ГПУ вміють працювати. Можуть прослухати, вміють збирати докази й абсолютно в курсі того, чому насправді Медведчук з ОПЗЖ катались до Москви у 2018-2020 роках. Не для того, щоб покрасуватися в ефірі кишенькових каналів, а для того аби здати секрети оборонки, пограбувати наше державне майно і домовитись про агентурні сітки на території України, щоб ФСБ навіть не напружувало булки. Виходить для того, щоб мати результат — потрібна політична воля і прохання до правоохоронних органів просто робити свою роботу. Якби це сталося ще у 2004 чи 2014 ми б уже забули про те, що в Україні був колись такий політик, син поліцая, який у прагненні видати себе за чистокровного росіянина — перевершив Юду.
То чи сяде таки Медведчук за ґрати? До хепі-енду, тобто до вироків ще треба дожити. Бо ж усі ми розуміємо, що являє собою нинішня судова система — з усіма цими «вовками», «кицюками», «царевичами» та іншими легендарними «чаусами». У Медведчука не бракувало ані грошей, ані адвокатів, ані політичних покровителів, які нині теж побоюються за своє політичне майбутнє. Тому на Зеленського чекає довгий шлях боротьби й тут йому вирішувати, що він хоче у підсумку — вписати своє ім‘я в історію як особа, яка позбавила Україну кума Путіна. Чи класичного політика-популіста, який влаштовує нам спектаклі з затриманням — останніх було вже дуже багато. Тому народ не вірить у кару для грошовитих зрадників та корупціонерів від політики.
Не забуваймо іще про один момент. Повернення Медведчука в активну політику стало можливим після перших мінських домовленостей, коли Україна була дуже слабка у військовому плані. І була готова на все після шоку Іловайського котла. Десь там, очевидно в обмін на припинення активних наступальних дій були домовленості про ренесанс Медведчука, питання постачання енергоресурсів та статус окупованих територій.
На восьмому році війни — наша військова вправність виросла в рази, США і Великобританія не раз виручали нас в критичні моменти — вимагають лиш реформ і виконання обіцяних домовленостей. Все більше громадян знає, що РФ наш ворог і нічого доброго від північного сусіда не чекай. Лишається дбати про своє військо і позбавлятись від російських наративів всередині держави — і потреба у нових «Медведчуках» відпаде сама собою…
Віктор Медведчук колись засудив до смерті Василя Стуса. Лишається побажати йому з щирого серця такого адвоката на суді про державну зраду, яким він був для нашого поета.
