Відповідаю:
Я багато разів проводив співбесіди з співробітниками, які долучалися до нашої команди, і завжди ставив запитання: «Що у вашому професійному житті дало вам максимальну насолоду? Від чого ви відчували максимальне задоволення, що змушувало вас прокидатись і засинати з думкою про цю справу?».
Державні справи ніколи не були фокусом уваги Зеленського. Він усе своє життя розважав людей. Залишимо за дужками якість цих його розважальних проектів, головне, що він присвятив усе своє свідоме професійне життя виготовленню розважального контенту.
Для нього й сьогодні виготовлення PR-відосиків набагато важливіше, ніж те, що насправді є головним обов’язком українського президента — міжнародні справи (оскільки він головний верховний дипломат) та військові справи (як Верховного головнокомандувача українських Збройних сил). Ці завдання абсолютно не відповідають його пріоритетам.
Тому я до нього ставлюсь не стільки з презирством, скільки з жалем. Мені шкода того, хто займається не своєю справою.
Крім того, він був розбещений легкими грошима, російськими мільйонами, які падали на нього просто з неба, коли він був продюсером телеканалу «Інтер» і отримував від росіян десятки мільйонів доларів на рік. Просто за те, щоб впроваджувати російський порядок денний. Робити концерти до 23 лютого, 8 березня чи 1 травня за участю російських зірок, знімати за мільйони російських грошей принизливі для України концерти та серіали.
І розбещений легкими російськими грошима, він був впевнений, що і далі може торувати свій шлях у політиці так само легко. А це певним чином діагноз. Йому ж неодноразово приписували відомий синдром Данінга-Крюгера, коли людина не усвідомлює своєї некомпетентності і тому не може зробити правильних висновків.
Він нагадує мені дальтоніка, який розрізняє лише два кольори і вважає, що може швидше за всіх зібрати кубик Рубіка…
Дмитрий Чекалкин
P.S. Якось один із колишніх керівників телеканалу «Інтер» підтвердив мені, що саме під час перебування Зеленського на посаді керівника цього каналу були максимальні суми, які неофіційно виділялись російським керівництвом, на підтримку цього антиукраїнського телеканалу — до 60-70 мільйонів доларів на рік.
Це не рахуючи ті суми, які виділялися, припустімо, для фінансування антиукраїнського серіалу «Свати». Наскільки пам’ятаю, там 12 25-хвилинних серій, тобто один сезон — коштували
3,5-4 мільйони доларів. Тобто до 8 мільйонів доларів на рік виділялося на фінансування цього серіалу.
Якщо ви відкриєте російську Вікіпедію, то ви можете прочитати, в чому сенс цього серіалу. Це культурний такий, світоглядний конфлікт між досвідченим інтеліґентом, професором, академіком росіянином Ковальовим і таким жлобкуватим, бидлуватим, завгаром українцем Будько.
Як можна було уявити, що в нормальній країні будуть отримувати гроші від головного потенційного ворога на зйомки антиукраїнського серіалу, який ретранслювався вже на іншому телеканалі, який опосередковано фінансується через різні російські джерела?
Нещодавно мої московські колеги надіслали мені посилання на серіал, який вийшов на телеканалі «Росія», що фінансував антиукраїнську пропаганду серіалу «Свати», — «Гостиница «Россия», присвячений подіям сорокарічної давнини.
Мені було просто цікаво передивитись швидко всі серії, оскільки я неначе повернувся у свою молодість. Як юний перекладач, я сам брав участь навіть у допитах жертв оцих аферистів, фарцовщиків і «нічних метеликів», які кружляли навколо іноземців, котрі прибували в тогочасний Радянський Союз.
У цьому серіалі мене вразив українофобський підтекст. З одного боку, там зображені підтягнуті бадьорі КДБш- ники, майбутні ефективні менеджери, а-ля Путін. На цьому тлі виглядають абсолютно дикими українські персонажі — це якісь діячі, які приїздять на партійно-господарські конференції до готелю «Росія».
І це якісь абсолютно інфернальні герої, тобто жахливий зовнішній вигляд — в одній руці пляшка самогону, в іншій шмат сала. Відвертий прояв ксенофобії. І це у праймтайм на першому російському телеканалі «Росія». Я був дійсно вражений.
Це інформаційна психологічна війна найпідступнішого ворога задля закріпачення і повернення України до імперського табору.
Для мене перемога Зеленського — це був не вирок, як він сам казав, це скоріше діагноз. Тому що голос, який віддали за людину, яка назвала тебе хо&лом, а свою країну повією, — це не про політику, це про мораль.
