Вся френд-стрічка забита одним питанням – буде чи не буде? Нападуть чи не нападуть? Чи маю я відповідь на це питання? Відповідаю категорично – не маю.
Я не знаю, нападе Москва чи не нападе. Це питання не до аналітика, не до політолога і навіть не до офіцера генштабу. Це питання до психіатра. Лише він може по якихось другорядних ознаках визначити рівень загострення в того, в чиїх руках зараз питання війни та миру. Путін логікою не керується. За логікою, і вторгнення в Крим бути не мусило, у Донбас – й поготів. Це причина, чому західні аналітики весною 2014 р. вважали, що «зелені чоловічки» у Криму – не більше ніж зухвала провокація. А вийшло…
Кремлівський карлик і його оточення послуговуються не політичною логікою, не бажанням економічної вигоди і не перспективами майбутнього. Він керується: «Мы как мученики, попадем в рай – а они просто сдохнут». Там важить імперська пиха і бажання по-пацанськи показати дулю заходу. А не все оце ваше…
Тому насправді, загроза війни нікуди не зникала з дня завершення гарячої фази боїв за Дебальцево. Загроза для нас існувала щомиті. Я це знаю – і тому в мене досі напоготові вдома бушлат, берці, рюкзак, аптечка… Москва у воріт – це вирок. Це хрест, який доведеться нести доки не станеться одне з двох – поразка або перемога. Третього не дано.
Тому станеться чи не станеться – знає тільки Господь і божевільний кремлівський карлик. А от чому воно може статися зараз – я здогадуюся.
Ні, не через санкції проти Медведчука, як переконує нас Зеленський – забудьте. Медведчуку не оголосили досі жодної підозри. Зі 100 його компаній санкції впровадити лише проти двох. Насправді зараз Медведчук не страждає – він підраховує завдані санкціями збитки і обмислює позов у міжнародний суд для стягнення тих збитків з України. Так – ми ще платити йому будемо, з коштів бюджету. Все це через непродумані дії Зеленського, які створюють саме таке становище.
Причина в іншому. Точніше – причин кілька. Перша – Москві так і не вдалося примусити Україну бодай до якихось поступок. Фактично після початку «припинення вогню» (не припинявся), Україна не поступилася нічим. Ми не провели вибори на окупованих теренах синхронно з місцевими на підконтрольних Україні територіях. Ми не почали чергове розведення сил. Ми не дали воду в Крим. Ми не почали переговори з бойовиками так званих «ДНР-ЛНР».
Зізнаємося чесно – спроби піти на поступки були. Згадайте «консультаційну раду» ім. Єрмака, згадайте дикі заяви Фокіна. Україна встояла з двох причин – через тверду позицію патріотів серед українських дипломатів і через тиск опозиції. Акції протесту лякали владу і влада мусила боятися червоних ліній. Це ми зробили і робимо досі. Путіна це бісить.
Але це не все. Я переконаний – військові приготування Росії викликали слова Байдена про те, що Путін – убивця. Путіна вони перелякали. Він не даремно бився в істериці, цитуючи дитячі приказки і вимагаючи відеопереговорів з Байденом. Слова Байдена Путін зв’язав з Литвиненком, Скрипалями та іншими претензіями Заходу. Путін всерйоз боїться, що нині йому готують масштабну нафтову кризу і економічний колапс. Для СРСР це завершилося горбачовською перебудовою і розвалом імперії. Для Путіна то була «найбільша геополітична катастрофа».
Реакція Путіна – це реакція терориста, який відчувши небезпеку, починає катувати жертву. Мовляв – йому втрачати нічого, помирати – то разом. Це шантаж – відступіться, мовляв, а то! Чому ми? Путін переконаний, що з його армією на Донбасі воюють «найманці НАТО». Що Україна «під зовнішнім керуванням». Достатньо цитат Путіна – чи ще навести?
Я не знаю нападе він чи ні. Я знаю, що буде гаряче. Я знаю, що готовим треба бути до будь чого.
