Те, що побачили там наші військові і тероборона після звільнення, неможливо пробачити.
Могила із масовим захороненням , де скинуто 300 тіл цивільного населення.
Трупи на вулицях. Чоловіки із зав’язаними руками і пострілами в потилицю.
Трупи зґвалтованих жінок.
Ці кадри має побачити весь світ. Це має тільки одну назву- геноцид.
Геноцид росії проти українського народу. За національною ознакою.
путін, цей кремлівський м‘ясник, ця кдбшна тварюка, довершила те, що його ментальні нквдшні батьки творили з українцями в 32-33 і 38-38 .
Розстріли мирних людей, могили на сотні тіл. Зв‘язані руки убитих чоловіків, згвалтування жінок, яких після знущань і вбивства хотіли спалити.
Вогонь по житловій забудові.
Стирання з лиця Землі міст.
Беззмістовне, безпричинне, неспровоковане насильство.
Оболванювання свого населення до стану сліпої агресивності і відчуття месіанської «величі», яке втілюється у криваву помсту тим, хто сміє жити краще.
Розігнана до масової істерії пропаганда.
Це все — ознаки рашизму як тоталітарної системи. Яка вже зайняла місце на стіні ганьби людства — поруч з фашизмом, нацизмом, більшовизмом і сталінізмом.
У вже недалекому майбутньому цю систему будуть вивчати як ще один приклад збочення з дороги людства.
Застерігатимуть від повторення помилок, які породили рашизм — як колись фашизм і нацизм.
Але рашизм спершу треба перемогти — в солідарності з вільним світом, як перемогли фашизм із нацизмом.
І засудити корені цього зла — людиноненависну ментальність орди, отруйний популізм більшовизму і цинічну жорстокість сталінізму.
Rostyslav Pavlenko
Коли ми сивіємо від масакри, побаченої у звільнених містечках навколо Києва у 3-му тисячолітті й 21-му столітті в центрі континентальної Європи – це все є новітнім літописом старого перевіреного звірства орди, яка ще 800 років тому діяла з таким же ненависним захланством.
Ми маємо справу не з рос.солдатом. Ми маємо справу з рос.нутром. Бо солдат – це професія, яка теж має честь. А нутро – це базова природа, поклик душоньки, серцевина справжності. У росіян воно таке, яке задокументоване на макабричних кадрах новітнього геноциду.
Те єднання чорних душ, яке ми з жахом спостерігаємо в оркостані, має глибоку природу. 83% підтримки війни проти України – не випадкова й не штучна цифра. Приріст +12% за президента з початку «спецоперації» — це не наслідок нагонки зомбоящика і пропаганди. Ця цифра не роздута й не висмоктана. Вона органічна.
У росії відбувся токсичний «суспільний договір». Знизу, на рівні простонароддя – мародерне єство, базова підоснова насильства, агресивна аморальна утроба. Зверху – їхній легітимний покровитель і натхненник.
Путін поставив на найгірші риси у своєму народові – і не прогадав. У такому неможливо дати маху. Його історична місія вже звершена – він вивільнив, відфонтанував, відкоркував назовні і всьому світові показав нутро цілого народу, його тельбухи, його сіль, його квінтесенцію. Свій верховний план винищити Україну він довірив, властиво, не професійним солдатам, а злегка підкутому простому люду, який поколіннями мешкав не лише без централізованої каналізації, асфальту та вуличного освітлення в дєревнях, але й без етичної системи координат. Для простолюддя прийти поруйнувати, помародерити, погвалтувати, пограбувати, постріляти в потилицю – це просто-напросто бути собою. І лідеру треба було лишень заохотити це. Ця вся незчисленна рать ішла сюди з задоволенням красти все підряд і окупити своє «відрядження», бо їхні дуньки з нетерпінням чекають на килими, ноути, м’ясорубки, шуби й ношені ліфчики.
У росії інтереси соціального дна і цинічних верхів співпали на 83%. Нутро в них таке. Нутро на всі 100
Я довіряю тільки ЗСУ.
Після побачених фото звільненої Бучі, Ірпеня, Гостомеля, Мотижина- я довіряю виключно ЗСУ і теробороні.
Я усвідомлюю безумовну важливість переговорів, дипломатичного врегулювання і політико — дипломатичних шляхів закінчення війни.
Припинення вогню, вирішенні гуманітарних питань- це першочергові питання.
Разом з тим, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, ми як нація просто не маємо права пробачити спробу нашого знищення.
Росіяни влаштували геноцид. І вже зараз потрібно скликати Радбез ООН і демонструвати там ці кадри. Поки увага світу прикута до України і репортажі про війну тут не стали моторошною буденністю.
Ми не коментуємо перемовини, які ведуть сьогодні украінські перемовники , усвідомлюючи, що це процес, що це важка і виснажлива робота , висока відповідальність за яку лежить на владі. Ми бажаємо нашій переговорній команді дипломатичних успіхів.
Але … один із ключових запитів суспільства , кожного українця сьогодні: путін не повинен уникнути відповідальності. він і вони , ці істоти, що прийшли за його наказом вбивати, мають відповісти.
Дегуманізація ворога завжди була однією з найголовніших задач пропаганди у країні, що веде війну. Аби змусити людей убивати, навіть у справедливій війні, зазвичай треба упевнити їх, що йдеться не просто про ворога — йдеться про особу, що не заслуговує на життя. А реальність дуже часто буває не чорно-білою, а з багатьма «але».
Втім масштаб і ницість злочинів Россії, які ми зараз спостерігаємо, настільки безмежні, що ніяка навіть найекзотичніша воєнна пропаганда не здатна наздогнати їх.
Там просто нема кого дегуманізовувати. Росіяни впоралися із цим самостійно.
Сталося найстрашніше з того що могло статися з путіноїдами. Вони замаралися — і залишили сліди. Вони тікали з захоплених містечок Київської області так швидко, що взагалі не встигли за собою прибрати.
Цивільні зі зв’язаними руками застрелені в потилицю. Погвалтовані жінки, тіла яких намагалися спалити. Пограбовані приватні садиби. Масові захоронення мирних мешканців. Все це — жахливі речові докази нелюдської сутності рашизму.
Дмитро «Калинчук» Вовнянко
Буча. Київщина. Десятки тіл цивільних чоловіків 16-65 років із зав’язаними руками.
Розстріляні пострілом в потилицю рашистами.
Місяць тому ці мирні українці були вчителями, фермерами, програмістами, інженерами, водіями , ФОПами, студентами, пенсіонерами, активістами, волонтерами.
Рашисти їх розстріляли за те, що вони українці.
Так виглядає геноцид.
В 20 км від Києва рашисти влаштували територію насильства і смерті.
Під ковдрою на дорозі тіла 5 жінок. Зґвалтованих, голих жінок. Яких вбили і намагалися спалити.
путін — такий самий як вся ця країна деградованих покидьків. Вони всі однакові
Сьогодні наші колеги, «Брати по зброї» , разом з нацполіцією і теробороною , беруть участь в зачистці звільнених Ірпеня, Бучі, Гостомеля від залишків рашистськоі мразі.
Вулиці міст устелені тілами загиблих цивільних. Чоловіки зі зв’язаними руками, від 17 до 70- розстріляні пострілом в голову. І це- конкретні воєнні злочини і катування.
Все навколо- заміноване, всипане розтяжками і мінами.
Dmytro Khrystyuk багато бачив на війні з 2014. Але такого, як в Бучі і Ірпені- не бачив навіть на Донбасі.
Рашисти=нацисти !
Третий день не могу придти в себя от увиденного в Ирпене, Буче и Гостомеле. Я прост некоторые фото видела раньше, чем они попали в сеть. А некоторые фото в сеть не попадут, слишком подробны.
Это хтонический ужас.
Чего-то вспомнилось, как мы посмеялись с закона про братские могилы на 1000 человек. Думали, что они у себя и для себя их будут копать. А они для нас готовили.
Парадом пройти, нас похоронить. В братских могилах. Ничего нового. Всё как всегда.
Елена Подгорная
Когда Голодомор стали называть геноцидом украинского народа, мало кто мог осознать весь смысл этого утверждения. Нынешние поколения голода не застали, для них все эти события были во многом абстрактными тенями прошлого.
Теперь же и у нынешних поколений перед глазами есть свой, осязаемый, конкретный пример геноцида украинцев — массовые убийства гражданского населения российскими военными в Буче и Ирпене. И это уже не просто раздел в школьном учебнике, не просто какие-то цифры с нулями. Это прямо здесь, перед глазами, на твоих улицах.
И этого уже не замолчать. Фотографий и видео не удалить. На случайное стечение обстоятельств не списать.
Теперь в Украине появилась своя Сребреница.
Денис Казанский
Я думаю, вы сейчас со мной согласитесь. Каждый день я думаю, что ненавидеть врага больше, чем сегодня – невозможно. И потом каждый день я ненавижу их всё больше и больше.
Сегодня я опять так думаю, когда вижу чтоб устроила россия на трассе Киев-Житомир, с людьми, которые бежали от войны.
И мне страшно осознавать, что может случиться что-то такое, что затмит и сегодняшний день. Враг жесток, ему чуждо всё человеческое. Но мы отомстим. Сейчас это цель всего моего поколения. Отомстить тем, кто напал на наших детей.
Гончаренко
