Відмінність економіки воєнного часу від мирного можна продемонструвати одним показником – частка оборонних витрат у ВВП. В звичайні часи в звичайній країні – це пара відсотків. Під час війни – значно більше. І тут виникає питання – на скільки більше потрібно витрат, щоб перемогти?
В 2022 році ВВП України становив 5,2 трильйони гривень, а витрати на оборону майже 1 трильйон, тобто 19% від ВВП. В цьому році можна очікувати, мобілізація економіки перевищить 20% ВВП. Це на порядок більше звичайних витрат мирного часу, але чи достатньо?
Як виглядала воєнна економіка у великій війні в інших країнах? Не будемо брати за приклад СРСР, бо ми вже не живемо в умовах радянського концтабору, треба розглядати приклади вільних демократичних країн.
Економіка Британії у період Другої світової війни
Британія на початку Другої світової війни була в ситуації схожій на нашу. В 1940 році і в першій половині 1941 року вона єдина протистояла німецьким фашистам, як зараз Україна протистоїть їх російським нащадкам. Країни Європи або воювали на боці Німеччини (Угорщина, Румунія тощо), або були вже захоплені нацистами (Польща, Франція тощо), або ж допомагали їй економічно поставками ресурсів (Швеція або СРСР до середини 1941 року). Перемога в «Битві за Київ» в 2022 році подібна до перемоги в 1940 в «Битві за Британію» — в обох випадках ніхто в світі не вірив в можливість перемоги українців і британців.
Британія залишилася останньою твердинею демократії в Європі, тому мала здійснити максимальну мобілізацію економіки для протистоянні значно більшим силам ворогів. Напередодні війни в 1938 році Британія витрачала на оборону 7% ВВП, а в 1940 році – вже 44%, в 1941-1944 роках витрати на війну становили більше половини ВВП (53-55%). Порівняйте з нашими витратами.
Як британцям вдалося досягти такого фантастичного рівня мобілізації?
Перше за все – витрати на війну відбувалися за рахунок обмеження споживання і інвестицій, які не мали оборонного спрямування. Нормування споживання і карткова система охопили половину обсягу споживчих товарів. Якщо для України головна економічна слабкість полягає в деіндустріалізації та енергетичної залежності, то для Британії 1930-х років головною слабкістю була неспроможність забезпечити себе продовольством.
Британія напередодні війни імпортувала 70% продовольства. Тому нацисти вдарили по морським поставкам продовольства в Британію і по британському експорту (в 1940 році експорт впав більш, ніж на третину порівняно з довоєнним обсягом), подібно до того, як рашисти вдарили по енергосистемі і портам України.
Британія, з одного боку, ввела контроль імпорту, а з іншого – стимулювала різке збільшення власного агросектору. В 1939 році Британія виростила біля 4 мільйонів тон зерна і приблизно стільки ж картоплі, а в 1943 вже майже 8 мільйонів тон зерна і 8,5 мільйонів тон картоплі. В той же час виробництво м’яса впало з 1,2 мільйона тон до 0,8 мільйонів тон в 1944 році, бо Британія імпортувала більше 90% кормів для тварин.
Друге – структурна перебудова економіки, збільшення виробництва всього, що потрібно для війни за рахунок того, без чого можна потерпіти. В 1930-х роках Британія була серед світових лідерів літакобудування, в 1939 році вона виготовила 8 тисяч літаків, в 1943-1944 роках річне виробництво літаків перевищило 26 тисяч одиниць, при чому в загальному випуску значно зросла частка важких бомбардувальників. В той же час майже вдвічі впало виробництво текстилю.
Третє – перерозподіл людських ресурсів, який потребувала структурна перебудова економіки. Населення Британії в 1939 році становило біля 50 мільйонів, економічно активне населення – 20 мільйонів, з них 6% не мали роботи, 2% служили в армії. На піку війни (1943-1944) в армію було мобілізовано більше 20% економічно активного населення, а його чисельність не впала, а зросла до 22 мільйонів, безробітних не залишилося.
Як це відбулося? На 2 мільйони збільшилась чисельність працюючих жінок, британські жінки не виїхали до Канади чи Австралії, вони зайняли робочі місця чоловіків. Вдвічі зменшилась чисельність зайнятих в легкій промисловості, торгівлі і послугах. Конкретні цифри такі: чисельність збройних сил зросла з 480 тисяч в 1939 році до 5 мільйонів в 1944, чисельність зайнятих в військовій і важкій промисловості зросла з 3 то 5 мільйонів, в інших секторах промисловості чисельність впала з 4,8 до 3,4 мільйонів, чисельність будівельників впала вдвічі з 1,3 до 0,6 мільйонів.
Четверте – зовнішні фактори. Навіть така високо розвинута країна як Британія не могла за рахунок внутрішніх ресурсів витрачати на війну більше половини ВВП. За роки війни (1939-1945) дефіцит торгового балансу становив 10 мільярдів фунтів стерлінгів. Головним джерелом були США: 54% дефіциту було покрито грантами США, ще 35% — за рахунок зростання зовнішнього боргу (головним чином країнам стерлінгової зони – Індії, Австралії, Бірмі тощо, фактично це була безпроцентна позика на невизначений термін). Решта 11% платіжного дефіциту були покриті поверненням капіталу, інвестованого за кордоном.
Економічна мобілізація України
Мобілізацію економіки України у цій війні ще не можливо описати, це справа майбутніх істориків, але деякі специфічні риси вже очевидні, а деякі з них вражають своєю недолугістю, якщо не сказати ще більш відверто.
Безперечною нашою перевагою є самозабезпечення продовольством, ми навіть можемо велику його кількість експортувати, тому нам не загрожує карткова система розподілу харчів, без чого не могли обійтися британці.
З іншого боку, за 30 років незалежності в Україні відбулася нечувана в історії деіндустріалізація, країна втратила більше половини своєї промисловості. В результаті не спроможна забезпечити себе не тільки літаками, кораблями і ракетами, а навіть набоями для автоматів. Ми не можемо зробити не тільки 26 тисяч літаків на рік, як Британія в 1943, а навіть пару штук. Тому вистояти ми можемо тільки завдяки іноземній військовій допомозі та імпорту озброєння. Допомога не може бути гарантованою в примхливій політичній ситуації, для імпорту зброї критичним питанням є валютні резерви.
Не можна не бачити, що наша економічна мобілізація в 2,5 рази менша, ніж британська, і покривається вона, головним чином, за рахунок зовнішніх факторів. З одного боку це добре, бо населення не дуже відчуває тягар війни, а з іншого – викликає явища, не припустимі під час війни. Наведу тільки пару прикладів.
Витрати на споживання під час воєнного стану
Глянемо на статистику зовнішньої торгівлі за 9 місяців 2023 року на офіційному сайті Держстату України. Ми витратили на імпорт віскі, шампанського і інших напоїв 511 мільйонів доларів, що становить 165% до рівня минулого року. Ми другий рік кричимо на весь світ, що нам потрібні літаки F-16, в той же час кожного місяця пропиваємо (не на горілку і одеське шампансько, а на імпортний алкоголь) суму, що дорівнює ціні одного літаку, тобто з початку великого російського вторгнення ми пропили вже дві ескадрильї.
Дивимося статистику далі: витрати на імпорт діамантів, перлин та іншого дорогоцінного каміння – 85 мільйонів доларів, 198% порівняно до минулого року. Скільки мін та снарядів ми могли б закупити за ці кошти, витрачені на діаманти? Невже під час війни нам конче потрібно імпортувати ці коштовності? Це виглядає просто безглуздо.
Незаконний виток капіталу
Експорт українського зерна в 2022 році привернув увагу всього світу через його блокаду Росією. Але, крім відомих всім політичних проблем, загальна увага до зернового експорту виявила мільярдні обсяги тіньового бізнесу у цій сфері.
Загальна кількість «чорних експортерів», тобто фірм, які вивозили зерно без повернення валюти за його оплату, в Україні перевищує 600, хоча реальна їх кількість не відома. За інформацією БЕБ тільки через Одеську митницю зерно експортували 370 фіктивних фірм. За два місяці (серпень і вересень 2022 року) ці фіктивні фірми через Одеську митницю вивезли 1 мільйон тон зерна. Голова Одеської ОВА Олег Кіпер повідомив, що до 40% експорту зерна через Одеську митницю йде від фіктивних експортерів.
Загальний обсяг неповернутої валютної виручки приблизно становить 8 мільярдів доларів (оцінка різних джерел, в тому числі Голови НБУ Андрія Пишного). Тобто, якщо Британія під час війни повертала капітал з-за кордону для фінансування війни, Україна навпаки – виводить його за кордон. Більшого ідіотизму не можна уявити.
Проблема відома всім: СБУ, БЕБ, прокуратурі, уряду, Верховній Раді. Корінь її в тому, що експортом може займатися хто завгодно, навіть під час війни, а відловити багато сотень шахраїв фізично не можливо, особливо, якщо «ловці за шахраями» самі з ними в долі. Що ж робить держава?
- НБУ: Скорочення строку повернення валютної виручки для експортерів зерна з 180 до 90 днів з 11.11.23. Ефективність цього заходу очевидно буде мізерною.
- Кабмін: Від 1.11.23 дозволено експортувати зерно тільки фірмам, зареєстрованим в Державному аграрному реєстрі (ДАР), для тих фірм, які не зареєстровані в ДАР, на експорт зерна потрібно з 10.11.23 отримати ліцензію. Не відомо, як це буде діяти, але видача експортних ліцензій – це очевидне джерело корупції.
Ці дії подібні до призначення відвару шипшини хворому на рак, якому потрібно терміново хірургічне втручання.
Що запропонувати
- На період дії воєнного стану потрібно було б ввести державну монополію на експорт аграрної продукції (або хоча б зерна). Всі виробники, які хочуть продати товар за кордон, мають продати його за гривні державній експортній компанії. Контролювати валютні операції одного експортера замість сотень значно простіше і надійніше. Ми гарантовано отримали б втрачені 8 мільярдів доларів.
- Контроль імпорту – очевидний і не складний захід. Банкам потрібно було заборонити оплачувати контракти на імпорт Бентлі, віскі, діамантів і інших розкошів. Такий контроль імпорту багато років застосовувався в Південній Кореї після Корейської війни, що дало країні валютні ресурси для закупівлі обладнання для нових підприємств.
Я назвав тільки дві проблеми економічної мобілізації під час воєнного стану і заходи для їх вирішення. Подібних проблем багато, способи вирішення їх відомі з економічної історії попередніх війн. Рівень економічної мобілізації має бути значно вищим, ніж він зараз у нас є, бо це вирішальний фактор у довготривалій війні.
Вадим Новіков
