БІОГРАФІЯ МАЙОРА ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ ЛЬВА РЕЙХМАНА В ДИНАМІЦІ РЕПРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В 1920-1930-ТІ РОКИ
В органах радянської державної безпеки Одещини 20- 30 рр. ХХ сторіччя служило чимало співробітників, які досягли значних висот в чекістській ієрархії Радянського Союзу. Імена комісарів державної безпеки 1-го рангу Л. М. Заковського і С. Ф. Реденса; комісара державної безпеки 2-го рангу І. М. Леплевського, комісара державної безпеки 3-го рангу Г. С. Люшкова, комбрига М. М. Федорова вже досить добре відомі фахівцям і всім, хто цікавиться історією політичних репресій в СРСР.
А ось біографія ще одного одеського чекіста, майора державної безпеки Льва Йосиповича Рейхмана – начальника 7-го відділу 1-го Управління НКВС СРСР потребує подальшого вивчення. Тим більше, що опубліковані його біографічні довідки [1], в академічних виданнях містять низку неточностей, які підхопили автори численних матеріалів в Інтернеті. Втім не слід звинувачувати шановних авторів (серед яких був і один зі співавторів цієї статті) цих недосконалих біографічних довідок у недбалості, адже використовували вони, здавалося б, стовідсотково надійний документ – «Реєстрацій-ний бланк члена ВКП (б) № 0713017» Рейхмана Льва Йосиповича, власноручно підписаний ним 11 червня 1936 р. у Сталінському райкомі КП(б)У міста Запоріжжя.
Рейхман Лев Йосипович
Процитуємо його:
«Народився 1901 р. в Чернігові.
Національність – єврей.
Рідна мова – єврейська.
Соціальний стан – робітник.
Заняття батьків:
а) до 1917 р. – батько швець – кустар — одинак, залишив родину у 1905 році. Мати кухарка. б) після 1917 р. — те саме, на утриманні сина працівника НКВС.
Час вступу до ВКП(б): а) в кандидати – Не був. б) у члени ВКП(б) – Квітень 1920 р. Прийнятий Бузулуцьким повіткомом Оренбурзької губернії.
Перебування у ВЛКСМ: З 1918 р. по 1924 р.
Освіта: Один клас єврейського ремісничого училища у Чернігові у 1913 р.
Основна професія та спеціальність: а) за освітою – Не має
б) за досвідом роботи – Капітан державної безпеки стаж 16 років.
Рід занять з початку трудової діяльності:
02.1914 – 09.1916 — слюсар кустарної майстерні, Чернігів.
09.1916 – 08.1918 — слюсар чавунно-ливарного заводу, Київ.
08.1918 – 05.1919 – безробітний, Чернігів.
05.1919 – 11.1919 – політ-боєць 1-го Чернігівського добровольчого полку.
11.1919 – 06.1920 – співробітник політбюро – ЧК, м. Бузулук.
06.1920 – 08.1920 – співробітник Самарської губ. ЧК.
08.1920 – 09.1921 – співробітник і комендант загону ВЧК по боротьбі з бандитизмом, Новоросійськ і Анапа.
09.1921 – 07.1922 – уповноважений Чернігівської губ. ЧК – губвідділу ДПУ.
07.1922 – 12.1922 – начальник ЕКВ (Економічного відділу. – Авт.) Ніжинського повітового відділу ДПУ.
12.1922 – 05.1923 – політ-боєць військ ДПУ, Теофіполь.
05.1923 – 06.1925 — старший уповноважений ЕКВ Новгород-Сіверського окружного відділку ДПУ.
06.1925 – 09.1926 — старший уповноважений ЕКВ Полтавського окрвідділу ДПУ.
09.1926 – 03.1929 — заступник начальника Черкаського окрвідділу ДПУ.
03.1929 – 10.1930 — начальник відділку Економічного управління (ЕКУ) ДПУ УСРР.
10.1930 – 08.1931 – начальник ЕКВ Київського оперативного сектора ДПУ.
08.1931 – 09.1932 – начальник ЕКВ Вінницького оперативного сектора / обласного відділу ДПУ
09.1932 – 03.1933 — начальник відділку ЕКУ (Економічного управління. – Авт.) ДПУ УСРР.
03.1933 – 03.1934 – начальник ЕКВ Одеського облвідділу ДПУ.
03.1934 – 08.1935 – начальник ЕКВ УДБ УНКВС Донецької області.
08.1935 – 02.1936 – начальник Особливого відділу УДБ УНКВС Київської області.
02.1936 – по цей час – начальник Запорізького міськвідділу НКВС.
Якими мовами вільно володіє – російською, українською, єврейською.
В яких виборних партійних органах перебував, коли і де: Був членом пленуму окружної контрольної комісії та робітничо-селянської інспекції у Черкасах з 1927 по 1929 рр., членом пленуму міської контрольної комісії та робітничо-селянської інспекції умістіОдеса 1933–1934 р; членомпленуму міського парткому у м. Сталіно – Донбас 1934–1935 рр.; членом пленуму Запорізького міського парткому у 1936 р.
Які має нагороди союзного і республіканського значення – За нещадну боротьбу з контрреволюцією Колегією ОДПУ СРСР у 1932 році нагороджений знаком «Почесний чекіст» № 111.
Чи брав участь в опозиційних та антипартійних угрупованнях – не брав
Чи має партійні стягнення – не має» [2]. Наведена партійна анкета зайвий раз підкреслює, як важко відновити життєвий шлях людини за одним, навіть власноручно заповненим документом, адже цей бланк має низку суттєвих неточностей.
По-перше, не відповідає дійсності твердження про те, що у 1931–1932 роках Л. Й. Рейхман працював у Вінниці. У цей час він очолював економічний відділок Одеського оперативного сектору ДПУ (з березня 1932 р. – економічний відділ Одеського обласного відділу ДПУ, що підтверджує лист начальника Одеського обласного відділу Ю. М. Перцова до голови ДПУ УСРР С. Ф. Реденса від 15 травня 1932 р.:
«Особисто-таємно
Голові ДПУ УСРР
т. Реденсу м. Харків
За час масової операції по вилученню валюти (груденьлютий) Одеським облвідділом було вилучено: чистої валюти – 159615 доларів; 309633 золотих карбованців, 75% вилучення; коштовностей на суму – 188553 золотих карбованців, 25% вилучення. Всього: 810173 золотих карбованців. Вилучення, проведені безпосередньо апаратом ЕКВ Одеського облвідділу ДПУ, склали 82,3%.
На протязі березня-квітня цього року була проведена друга додаткова операція, у наслідку якої було вилучено: чистої валюти – 36198 доларів; 70156 золотих карбованців, 83% вилучення; коштовностей на суму – 30222 золотих карбованців, 17 % вилучення. Всього: 810173 золотих карбованців.
Таким чином за 5 місяців Одеським облвідділом ДПУ було вилучено: чистої валюти 762000 золотих карбованців, коштовностей 218000 золотих карбованців, всього – 980775 золотих карбованців.
У лютому місяці цього року мною особистим листом на ваше ім’я було порушено клопотання перед Вами про нагородження деяких працівників, що виявили себе найбільше. З вищенаведених цифр видно, що друга операція була також успішно проведена, як і перша, незважаючи на те, що робота проходила у більш важких і напружених умовах.
Враховуючи, що другу операцію в основному проводив той же кадр працівників, вважаю за доцільне вдруге порушити перед вами питання про нагородження наступних працівників, що найбільше відзначилися та виявили максимум енергії, більшовицької наполегливості та чекістських здібностей у справі вилучення валютних цінностей.
1. Серебряков Абрам Мойсейович – опер.уповн. валютної групи ЕКВ. В органах ДПУ з липня 1921 р. Безпосередній організатор та відповідальний керівник 3-х операцій з вилучення валюти по Одеській області. Крім того, відав окремою слідчо-оперативною підгрупою, що дала понад 200.000 карб. золотом. Нагородити бойовою зброєю системи «Маузер».
2. Шахтмейстер Йосип Ісакович – уповн. с/л (слідчої – авт.) групи ЕКВ. В органах ДПУ з 1921 р. Провів валютну операцію в листопаді 1930 р. З грудня 1931 р. був прикомандирований до валютної групи, де безперервно працював до травня місяця 1932 р. Керує 2-ю слідчо-оперативною підгрупою, що дала понад 200.000 карб. Золотом, а також був заступником опер.уповн. Нагородити бойовою зброєю системи «Маузер».
3. Ольшанецький Костянтин Семенович – уповн. валютної групи ЕКВ. В органах ДПУ з лютого 1920 р. Брав активну участь в проведенні 4-х компаній по валюті. За час останньої операції керував 3-ю оперативно-слідчою підгрупою, що дала в наслідку відповідних комбінацій понад 200.000 карб. Золотом. Разом з тим керував всією агентурною роботою валютної групи. Нагородити револьвером системи «Коровін».
4. Ричалов Ісак Наумович – особливо-обліковець. Був мобілізований для роботи по вилученню валютою та керував 4-ю оперативно-слідчою підгрупою, що дала за час операції до 150.000 карб. Золотом. Нагородити годинником.
5. Троїцький Іван Миколайович – уповн. СОЧ (секретноопративної частини. – Авт.) 26-го прикордонного загону. В органах ДПУ з 1924 р. З березня 1932 р. керував самостійною групою прикордонного загону по вилученню валюти, а також особисто приймав участь в розробці деяких валютних справ, що дали великі результати. Групою вилучено протягом березня-квітня 1932 р. понад 50.000 карб. золотом. Нагородити револьвером системи «Коровін».
6. Захаров Юхим Юхимович – пом.уповн. 26-го прикордонного загону. В органах ДПУ з 1919 р. З листопада 1931 р. був прикомандирований до валютної групи ЕКВ, де керував операціями з вилучення у заарештованих валютних коштовностей та оформлення справ, а з березня 1932 р. працював у групі прикордонного загону з самостійної слідчої роботи, що дали великі вилучення валюти. Нагородити револьвером системи «Коровін».
7. Матвєєв Дмитро Олександрович – уповн. 26-го прикордонного загону. В органах ДПУ з 1926 р. З листопаду 1931 р. був прикомандирований до валютної групи ЕКВ, а згодом працював з самостійною групою прикордонного загону. Завдяки енергійній роботі т. Матвєєва по дорученим йому справам було велике вилучення валюти. Нагородити годинником.
8. Яновський Всеволод Миколайович – пом. уповн. 26-го прикордонного загону. В органах ДПУ з 1923 р. За час роботи в групі Прикордонного загону керував агентурною розробкою по вилученню золотодержателів, що дала велике вилучення валюти. Нагородити годинником.
Начальник Одеського облвідділу ДПУ УСРР Перцов. 15.05.1932»
Наприкінці листа Ю. Перцов дописав «Вважаю за необхідне розпочати клопотання про нагородження нач. ЕКВ Одеського облвідділу т. Рейхмана Значком «Почесного чекіста» — Перцов. На цьому ж документі голова ДПУ наклав резолюцію «Т. Мазо і т. Цикліс прошу вас проробити це питання. Я згодний, що ряд тов. необхідно нагородити. 22.05. Реденс» [3].
По-друге, начальником економічного відділу Одеського облвідділу ДПУ – економічного відділу УДБ УНКВС по Одеській області з 7 березня 1933 р. по 22 листопада 1934 р. працював Д. В. Орлов-Подольський, що підтверджується матеріалами його особової справи [4]. Отже Л. Й. Рейхман не міг у 1933–1934 рр. працювати на цій посаді в Одесі.
По-третє, начальником економічного відділу УДБ УНКВС Донецької області Лев Йосипович був не до серпня 1935 р., а до 13 вересня 1934 р. Того дня наказом НКВС УСРР він був звільнений з цієї посади та зарахований до резерву призначень НКВС УРСР [5].
По-четверте, особливий відділ київського управління НКВС Л. Й. Рейхман очолив не у серпні 1935 р., а 21 листопада 1934 року [6] і звільнив цю посаду не пізніше 1 грудня 1935 р., сюди був призначений Я. Ю. Флейшман [7].
Скоріш за все помилки в партійній анкеті пояснюються недбалістю реєстратора, який переплутав рядки. Лев Йосипович, скоріш за все, змушений був підписати документ, оскільки реєстраційні бланки були документами суворої звітності. Як би там не було, але саме цей реєстраційний бланк і був причиною помилок у біографічній довідці про Л. Й. Рейхмана. Можливо, в ньому містяться ще не виявлені нами помилки. Особова справа досліджуваної нами персони знаходиться в Москві і є на сьогодні недосяжною не лише для українських, але і для російських дослідників.
Отже біографічні відомості про Л. Й. Рейхмана потребують подальшого уточнення. На нашу думку, з великим ступенем імовірності можна стверджувати, що у 1931–1932 рр. він працював начальником ЕКВ Одеського оперсектора (з лютого 1932 р. – Одеського облвідділу), у 1932–1933 рр. – начальником відділку ЕКУ ДПУ УСРР, а у 1933–1934 рр. – начальником ЕКВ Вінницького облвідділу ДПУ.
Подальша кар’єра Льва Йосиповича сумнівів не викликає. 3 січня 1937 р. він був призначений заступником начальника щойно створеного 3-го (контррозвідувального) відділу УДБ НКВС УРСР. Наказом НКВС СРСР від 28 листопада 1936 р. економічний відділ ГУДБ був розформований, на його базі був створений контррозвідувальний відділ, до якого перейшла і частина особливого відділу [8]. Необхідність цієї реорганізації членам ЦК ВКП(б) начальник 3-го відділу ГУДБ НКВC СРСР комісар державної безпеки 2-го рангу Л. Г. Миронов пояснював так: «У наших організаціях зовсім не було організовано контррозвідувального відділу. З 1930 р. контррозвідувального апарата немає, і ми його лише зараз створюємо. А що це означає відсутність контррозвідувального апарата? Це означає, що ми фактично у нашій роботі підготовкою до війни знехтували. Практично у боротьбі це значило, що всі розвідувальні організації, які діють на нашій території, не зустрічають потрібної протидії» [9].
В НКВС УРСР контррозвідувальний відділ був створений наприкінці грудня 1936 р., і до його складу, окрім співробітників колишнього ЕКВ і працівників кількох відділків Особового відділу, влилися співробітники ліквідованого іноземного відділу. Втім, всупереч твердженням деяких сучасних українських дослідників 3-й відділ УДБ НКВС УРСР ніколи не мав назви розвідувального, або відділу зовнішньої розвідки [10].
Першим начальником контррозвідувального відділу УДБ НКВС УСРР 15 грудня 1936 р. став старший майор державної безпеки М. К. Александровський, який перед цим очолював особливий відділ УДБ НКВС СРСР.
3 січня 1937 р. його заступниками були призначені два капітана державної безпеки – Л. Й. Рейхман і колишній заступник начальника УНКВС по Дніпропетровській області В. І. Окруй. Останній, правда, пропрацював на цій посаді всього 12 днів і був переведений заступником начальника УНКВС у Вінницю. 27 січня від’їхав до Москви на посаду заступника начальника Головного розвідувального управління Червоної Армії і М. К. Александровський. Не вдалося і Льву Йосиповичу затриматися у своєму кріслі — вже 13 лютого він був переведений на посаду заступника начальника УНКВС Київської області. Скоріш за все новий начальник 3-го відділу НКВС УРСР старший майор державної безпеки Д. М. Соколинський, який добре знав здібності Л. Й. Рейхмана по спільній роботі у Вінниці, не бачив останнього у ролі свого заступника.
На той час за штатним розкладом в усіх українських обласних управліннях (крім Харківського) був лише один заступник начальника. Л. Й. Рейхмана же перевели по суті другим заступником до столичного УНКВС, першим працював капітан державної безпеки Г. А. Клювгант-Гришин. Як розподілялися між ними обов’язки – невідомо, але після переводу Клювганта-Гришина 27 березня до Харкова Рейхман лишився єдиним заступником начальника УНКВС старшого майора державної безпеки М. Д. Шарова і по суті тягнув на собі всю оперативну роботу київського управління. Мав він і певний партійний авторитет — на 5-й київський міській партійній конференції, яка проходила з 9 по 16 травня 1937 р., його обрали членом бюро міському КП(б)У [11].
Керівником Л. Й. Рейхман був досить жорстким та для досягнення потрібних результатів у слідчій роботі широко застосовував залякування підлеглих. Колишній начальник промислового відділку 4-го (секретно-політичного) відділу УДБ УНКВС по Київській області молодший лейтенант О. С. Томін пізніше свідчив, що «Рейхман мені заявив, що за розвал роботи у відділку, куди я був перекинутий місяць тому, я буду притягнутий до кримінальної відповідальності. І що у зв’язку з цим вже нібито віддано розпорядження про початок слідства у моїй справі, а поки що я мав виїхати у відрядження до Умані» [12].
В Умані в той час була організована міжрайонна оперативна слідча група на чолі з начальником місцевого райвідділу НКВС капітаном державної безпеки С. І. Борисовим (Лендерманом), якого Л. Й. Рейхман вчив «новим прогресивним методам слідства»: «Будучи в кабінеті Рейхмана в УНКВС області останній мені сказав, щоби форсувати справи і, якщо є необхідність, прикластися, тобто бити арештованих, то за узгодженням з вищестоящим керівництвом це можна робити… Рейхман мені каже: «Ви так працюєте, а я вам покажу, як ми працюємо». При ньому били одного арештованого, і Рейхман каже мені: «Він мовчить», а я йому відповідаю: «По-моєму, він кричить». Цими словами Рейхман дав мені зрозуміти, що арештований «мовчить», тобто не дає свідчень» [13].
Л. Й. Рейхман кілька разів приїздив до Умані «форсувати слідство». Згадує О. С. Томін: «На нараді суть виступу Рейхмана зводилася до того, що вся група за ліберальні вороже-ягодинські методи слідства ним зараз же буде відправлена до камер, а бригада, що приїхала з ним, в першу чергу завершить слідство по справам самих працівників групи. Все це, природньо, пересипалося посиланнями на загрозу війни, на передвоєнний період, наводилися приклади ворожої роботи Ягоди, Балицького і т.п., так що все це вийшло досить переконливо. Після загроз арешту всієї групи та кожного окремо Рейхман попередив, що бригада, що приїхала з ним, піде по кабінетах і продемонструє, як потрібно по-новому працювати із заарештованими. Потрібно «горлянкою брати свідчення, а не просити». І в залежності від здатності групи перебудуватися ним будуть зроблені висновки… Так що пряму загрозу для себе арешту я добре розумів в той період. Я згадую і слова Борисова після від`їзду Рейхмана про те, що він, Борисов, вважає, що його таки Рейхман заарештує».
Побоювалися арешту рядові уманські чекісти. Ось що згадує оперуповноважений лейтенант державної безпеки А. А. Данилов: «Рейхман робив зауваження, супроводжуючи їх криком і погрозами на адресу співробітників… що втратимо не лише партійні квитки, але й голови. Я особисто в той час вів справу на 3-х арештованих, які відмовлялися давати свідчення. Після приїзду Рейхмана я йому доповідав про цю справу. Він довів мене до плачу, назвав ворогом народу» [15].
Такий жорсткий, але продуктивний стиль роботи Л. Й. Рейхмана сподобався керівництву, і на початку серпня 1937 р. він був відряджений до Харкова, де вже 7-го числа підписав свій перший наказ як «заступник начальника УНКВС», хоча наказом НКВС УРСР був затверджений на цю посаду лише 5 вересня 1937 року [16].
Майже 7 місяців керував Лев Йосипович роботою харківських чекістів, формально залишаючись лише заступником начальника УНКВС. Тому і більшість оперативних документів він підписував саме так «заступник начальника УНКВС», значно рідше зустрічаються його підписи як «т.в.о. начальника УНКВС». Чому саме не відбулася його офіційна коронація, сказати важко, але перед своїм приїздом до Харкова Рейхман був по суті «працівником обласного масштабу» без жодного досвіду самостійної керівної роботи. Тому, можливо, в Києві чи Москві сумнівалися в його здібностях і не знали, чи справиться він з керівництвом одним з найважливіших управлінь Радянського Союзу та йому дали «випробувальний термін». Можливий і інший варіант – на посаду обласного начальника планувався хтось із «солідних чекістів», який в силу певних обставин до Харкова так і не доїхав.
У Харкові Л. Й. Рейхману довелося по суті заново створювати керівне ядро управління оскільки посади майже всіх начальників відділів УДБ були вакантні. 15 серпня приступили до роботи нові начальники відділів УДБ УНКВС: 2-го – старший лейтенант державної безпеки Л. О. Чернов (колишній заступник начальника 1-го відділу (охорони) УДБ НКВС УРСР); 3-го – старший лейтенант державної безпеки Й. Б. Фішер (колишній начальник 3-го відділу УДБ УНКВС Вінницької області); 4-го – старший лейтенант державної безпеки А. М. Симхович (колишній начальник 4-го відділу УДБ УНКВС Вінницької області); 5-го (особливого) – старший лейтенант державної безпеки В. Л. Писарєв (колишній начальник 3-го відділу УДБ УНКВС Одеської області); 6-го – капітан державної безпеки Д. С. Леопольд-Ройтман (колишній помічник начальника УНКВС Донецької області). І робота закипіла.
Приїзд Л. Й. Рейхмана співпав з початком всесоюзної операції по знищенню колишніх куркулів, активних антирадянських елементів та кримінальників. Для кожної області НКВС СРСР встановило ліміти на кількість осіб, яких потрібно було засудити за першою (розстріляти) чи за другою (відправити до таборів) категоріями. Для Харківської області був встановлений ліміт: 1500 чоловік по першій категорії, та 4000 чоловік по другій.
19 серпня 1937 року Л. Ф. Рейхман підписав оперативний наказ про проведення «польської операції», де зазначив категорії, «які підлягають арешту:
1. Військовополонені, дезертири і легіонери польської армії, які лишилися в СРСР.
2. Перебіжчики із Польщі, незалежно від часу їхнього переходу в СРСР.
3. Політемігранти і політобмінні із Польщі.
4. Колишні члени ППС та інших польських націоналістичних партій і контрреволюційних формувань.
5. Колишні розвідуправлінці та агенти іноземного відділу по Польщі.
6. Галичани, військовослужбовці армії Петрушевича, які лишилися в СРСР, а також ти, хто прибув у різні роки до Радянського Союзу.
7. Реемігранти, петлюрівці і білі, які повернулися з Польщі до Союзу.
8. Поляки-старослужбовці цукрових заводів і інших підприємств.
9. Колишні контрабандисти і особи, які були засуджені у минулому як шпигуни та учасники контрреволюційних націоналістичних організацій.
10. Клерікально-націоналістичний елемент.
11. Вихідці з Польщі та прикордонної смуги, у відношенні до яких є матеріали, що компрометують.
12. Відвідувачі польських консульств.
13. Польський контрреволюційний націоналістичний елемент.
14. Особи, що мають родинні та інші зв’язки у Польщі, у відношенні до яких є матеріали, що компрометують.
15. Особи, які розробляються за підозрою у польському шпигунстві, незалежно від їх національності.
16. Агентура по полякам та іншим об’єктам (поляки або вихідці з Польщі), яка підозрюється у дезінформації та дворушництві, або такі, що не виправдали себе по роботі».
Слід відзначити, що в оперативному наказі НКВС СРСР за № 00485 від 11 серпня 1937 року, згідно до якого арешту підлягали 5 категорій радянських громадян, по Харківській області таких категорій було 16 (додані пункти 5-12,14-16).
На оперативних нарадах Л. Й. Рейхман підкреслював, що партія дала вказівку «ворога змусити всіма засобами роззброїтися», і особистим прикладом показував, як це робиться. Оперуповноважений І. С. Друшляк, пізніше свідчив: «Я допитував завідувача сільськогосподарським відділом Харківського обкому партії Сазонова. Сидів з ним майже добу. Не зізнається. Заходить Рейхман, якому я доповів, що Сазонов свідчень давати не бажає. Рейхман з ним поговорив, а потім питає: «Слухайте, Сазонов, вам коли-небудь морду до крові били?» Той відповідає, що ні. «Так я вам зараз наб’ю», – сказав Рейхман і почав його бити. Для мене це було дико, я вперше це побачив і це справило на мене незабутнє враження. Вочевидь мій дурнуватий стан помітив Рейхман, оскільки за кілька годин викликав мене до кабінету Сімховича… та почав розпитувати, хто я та звідки. Я йому розповів, після чого він повчально розпочав: «З ворогами в білих рукавичках не воюють, з ними виявляти малодушність не слід. Ось ви і зробіть звідси висновок, адже я бачив, яке враження справила на вас моя розмова з Сазоновим» [18].
Крім того, Л. Й. Рейхман категорично вимагав від співробітників «щоденного закінчення щонайбільшої кількості справ та скорішого направлення їх на позасудовий розгляд»[19].
В той час, коли з обвинуваченими за політичними мотивами не церемонилися, до кримінальників ставилися більш чемно. 4 листопада робітниками 11-го міського відділку міліції був затриманий і після отримання санкції районного прокурора поміщений під варту обвинувачуваний у пограбуванні І. Х. Рябінін. 25 листопада справу по його обвинуваченню було закінчено та направлено до Дзержинської районної прокуратури, яка через чотири дні повернула справу назад для проведення додаткового дізнання. Незважаючи на те, що термін утримання І. Х. Рябініна під вартою закінчувався 4 грудня, його допрацьовану справу відправили лише через п’ять днів. Коли про це доповіли Л. Й. Рейхману, то він миттєво видав наказ: «Відмічаючи наявність грубої халатності до своїх обов’язків з боку начальника 11 міськвідділку робітничо-селянської міліції Шафрана, у наслідку яких була порушена революційна законність (утримання обвинувачуваного під вартою без санкції прокурора), наказую: арештувати Шафрана на 5 діб без виконання службових обов’язків» [20].
Діяльність Л. Й. Рейхмана на Харківщині гідно оцінили у владних кабінетах. 17 листопада 1937 року йому було надане звання майора державної безпеки, 19 листопада політбюро ЦК КП(б)У задовольнило клопотання Харківського обкому КП(б)У про дозвіл кооптувати його до складу бюро обкому КП(б)У [21], а 19 грудня Лев Йосипович був нагороджений орденом Червоної Зірки [22].
На 10 січня 1938 р. в Харківській області було заарештовано 18368 чоловік (з них по «справі право-троцькістської організації» – 500, по «польській контрреволюції» – 3700, «по німецькій контрреволюції» – 952, «по українській націоналістичній контрреволюції» – 2034, «по куркульству» — 11148, по латиській контрреволюції – 337, агентів грецької, румунської та японської розвідки – 299, по церковникам і сектантам – 1043, по антирадянським політпартіям — 121. Станом на 3 січня 1938 р. обласною трійкою УНКВС було засуджено 9850 чоловік, з яких було розстріляно 3450 осіб (1811 куркулів, 392 кримінальника, 1247 «інших»). В області було проведено 8 відкритих процесів, на яких було засуджено до розстрілу 31 особу, до 10 років таборів – 21 [23]. Пізніше, коментуючи свою роботу в Харкові, Л. Й. Рейхман відзначить «горячку, поспішання в справах, поспішання із заарештованими, по суті показували цифри оперативного нажиму» [24].
У середині лютого 1938 р. до столиці Радянської України прибув М. І. Єжов. На оперативній нараді керівного складу НКВС УРСР він охарактеризував всю попередню роботу українських чекістів як штукарство, удар по одинакам і відзначив повну відсутність роботи по викриттю організованого антирадянського підпілля. Єжов був особливо незадоволений слабкою роботою по викриттю українського, польського та німецького антирадянського націоналістичного підпілля, наголошуючи на тому, що в Україні збереглися петлюрівські, махновські та денікінські антирадянські кадри. Він повідомив присутніх, що для очищення республіки від ворогів народу при УНКВС створюються особливі тройки та запропонував начальникам обласних управлінь скласти кількісний ліміт справ, які вони вважають необхідним пропустити через трійки УНКВС[25]. Л. Й. Рейхман доповів М. І. Єжову, що в області перебуває на обліку 12154 ворожих елементів, з яких 3748 чоловік слід негайно заарештувати, і просив виділити додаткові ліміти на арешт 8000 чоловік, з яких – 3000 чоловік підлягали страті [26].
Після наради відбувся банкет, про перебіг подій на якому розповів згодом начальник 4 відділу УДБ УНКВС Київської області капітан державної безпеки О. О. Волков: «Перед від’їздом Єжова з Києва на квартирі в Успенського відбулася велика п’янка, на якій були присутні ряд співробітників НКВС: Єжов, Успенський, Радзивіловський (заступник наркома внутрішніх справ УРСР старший майор державної безпеки – авт.), Рейхман, Листенгурт, Якушев (начальник УНКВС Житомирської області капітан державної безпеки. – Авт.), Приходько (начальник УНКВС Кам’янець-Подільської області капітан державної безпеки. – Авт.), Бабич (т.в.о. начальника УНКВС Київської області майор державної безпеки. – Авт.), Кобизєв (начальник відділу кадрів НКВС УРСР капітан державної безпеки – авт.), Єгоров (заступник начальника відділку 4 відділу ГУДБ НКВС СРСР. – Авт.) та інші… Тут же на цьому п’яному банкеті деякі співробітники отримали призначення від Єжова і на керівні посади в НКВС СРСР» [27]. Серед останніх був і Л. Й. Рейхман, але з переїздом до Москви йому довелося зачекати.
На початку березня Л. Й. Рейхман переїздить до Києва, де в якості «тимчасово виконуючим посаду начальника 3-го відділу УДБ НКВС УРСР» [28]. За прямою вказівкою наркома внутрішніх справ УРСР О. І. Успенського він та його підлеглі сфальсифікували протоколи допитів командира корпусу військово-учбових закладів Київського військового округу комдива І. Д. Капуловського, а також колишнього наркома освіти республіки В. П. Затонського, за свідченнями яких проходила велика кількість інших осіб. О. І. Успенський доручив Л. Й. Рейхману допитати ряд арештованих і написати в протоколи їхніх допитів всіх осіб, що проходили за свідченнями І. Д. Капуловського та В. П. Затoнського.
Пізніше Л. Й. Рейхман свідчив, що «після допитів ціх заарештованих я повідомив О. І. Успенського, що вписати прізвища ці неможливо, оскільки арештовані їх зовсім не знають і жодної уяви про них не мають. Втім я отримав категоричний наказ Успенського «арештованих бити в кров, щоб вийшло» [24]. Л. Й. Рейхман також встиг викрити українську філію «Російського Загальновійськового союзу» та «петлюрівське антирадянське підпілля» [30].
29 березня 1938 р. Л. Й. Рейхман відбув до Москви [31] на посаду начальника щойно створеного 7-го відділу (оборонна промисловість) 1-го Управління НКВС СРСР. На Луб’янці Лев Йосипович був причетним до багатьох сумнозвісних справ. Зокрема під його керівництвом була сфабрикована справа проти групи відповідальних працівників Наркомату оборонної промисловості СРСР (начальника 8-го Головного управління бригадного інженера В. Д. Свиридова, І. Ф. Тевосяна, Б. Д. Ваннікова, Віткуса, Цветаєва та інших), на яких у нього спочатку не було жодних оперативних даних, але після нещадного биття арештовані почали обмовляти один одного [32].
Нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов цінував Л. Й. Рейхмана і довіряв йому найвідповідальніші справи, у тому числі і підготовку заарештованих до очних ставок, на яких були присутніми члени Політбюро ЦК ВКП(б). Наприкінці вересня 1938 р. М. І. Єжов призначив Л. Й. Рейхмана начальником 1-го відділу ГЕУ НКВС СРСР [33].
Восени 1938 р. зірка М. І. Єжова почала згасати, і його новий перший заступник Л. П. Берія став кидати за грати найбільш одіозних єжовців. 28 жовтня 1938 р. прийшли і за Львом Йосиповичем. І хоча вже наступного дня він повністю визнав свою вину, слідство у його справі тривало більше року. Судову справу по звинувачуванню Л. Й. Рейхмана у злочинах, передбачених статтями 58-1-«а» та 58-11 карного кодексу Російської РФСР, 25 січня 1940 р. розглядала на закритому засіданні Військова колегія Верховного Суду СРСР у складі: голова – армвійськюрист В. В. Ульріх; члени – бригвійськюристи Л. Д. Дмитрієв і О. Г. Суслін; секретар – військюрист 2-го рангу М. В. Козлов. Враховуючи, що «Рейхман, працюючи начальником відділку ЕКУ НКВС УСРР у 1933 році, був завербований до антирадянської терористичної змовницької організації, що існувала в органах НКВС УСРР, одним із керівників цієї організації був Мазо.
У наступні роки Рейхман, працюючи на відповідальних посадах в органах НКВС УРСР, а потім начальником ГУДБ НКВС у своїй чекістській діяльності проводив ворожу роботу, яка була направлена на знищення партійно-радянських кадрів та збереження від розгрому контрреволюційних формувань Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила його «до вищої міри карного покарання – розстрілу з конфіскацією всього його особистого майна. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає» [34]. Прикметно, що на судовому засіданні Л. Й. Рейхман визнав себе винним у всіх обвинуваченнях окрім шпигунства. Вирок було виконано наступного дня у Москві.
У роки «горбачовської перебудови» дочка Л. Й. Рейхмана Ж. Л. Зайденберг звернулася з клопотанням про посмертну реабілітацію батька. Старший військовий прокурор відділу управління головної військової прокуратури з реабілітації полковник юстиції Ю. П. Панікер справу переглянув і зробив висновок, «що хоча Рейхман за статтями 58-1 «а» і 58-11 КК РРФСР засуджений безпідставно, але оскільки в його діях присутній склад злочину, передбачений статтею 193-17 «б» КК РРФСР, постановка питання винесення протесту є недоцільною» і, «керуючись частиною 2 статті 376 карного кодексу РРФСР», запропонував: «1. Підстав для винесення протесту на вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 25 січня 1940 р. у відношенні Рейхмана Льва Йосифовича не має. 2. У задоволенні заяви Зайденберг Ж.Л. відмовити». Генерал-майор юстиції В. Г. Провоторов цей висновок затвердив [35].
Біографія Л. Й. Рейхмана насичена подіями, які викликають науковий та громадський інтерес, так як проливають світло на каральну політику в СРСР, відтворюють реалії суспільно-політичного життя радянського соціуму в 1920-1930-ті роки.
Література
1. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи / Ю. Шаповал, В. Пристайко, В. Золотарьов. – К.: Абрис, 1997. – С. 539 – 540; Петров Н.В., Скоркин К.В. Кто руководил НКВД 1934-1941. Сравочник – М., 1999 — С. 359.
2. Російській центр збереження історичних документів новітньої історії (РЦЗІДНІ). – Реєстраційний бланк члена ВКП(б) № 0731850.
3. Відділок спеціальних фондів Інформаційного Центру Головного Управління МВС по Самарській області. Архівна особова справа за № 11235 на Серебрякова-Ступницького А.М. – Арк. 37-40.
4. ГДА СБУ ( м. Донецьк). — Спр. 564. — Арк. 56-60.
5. Галузевий державний архів Управління внутрішніх справ Харківської області (далі — ГДА УМВС ХО). Колекція документів. Наказ НКВС УСРР по особовому складу від 13.09.1934 р.
6. Там само. Наказ НКВС УСРР по особовому складу від 21.11.1934 р.
7. ГДА СБУ (м. Дніпропетровськ). — Спр. 4904. — Арк. 15.
8. ГДА УМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР №00383 від 28.11.1936 р.
9. Материалы февральско-мартовского пленума ЦК ВКП(б) 1937 года // Вопросы истории. — 1995. — № 2. — С.10.
10. Керівники української зовнішньої розвідки / авт.- упоряд. В. Д. Хоменко, О. В. Скрипник, І. М. Шиденко, І. В. Білоконь, В. О. Романюк. – К., 2010. – С.52,67,70,73,74.
11. Пролетарська правда (м. Київ). – 1937. – 17 травня.
12. ГДА СБУ (м. Київ). — Ф.5.- Спр.38195. -Т.5. — Арк. 115зв-116.
13. Там само. — Т.6. — Арк. 141-142.
14. Там само. — Арк. 242.
15. Там само.
16. ГДА УМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС УРСР № 345 від 5.09.1937 р.
17. Там само. Наказ по УНКВС Харківської області № 612 від 19.08.1937 р.
18. ГДА СБУ ( м. Київ). — Ф. 5. — Спр. 45704. — Т. 2. — Арк. 87.
19. ГДА СБУ (м. Харків). — Спр. 023528. – Арк. 28.
20. ГДА УВМС ХО. Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 33 від 19.01.1938 р.
21. ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 6. – Спр. 441. – Арк. 64.
22. Правда. –М., -1937. -20 грудня.
23. Золотарёв В. А. Особенности работы УНКВД по Харьковской области во время проведения массовой операции по приказу № 00447 // Сталинизм в советской провинции: 1937–1938 гг.Массовая операция на основе приказа № 00447 / сост. М. Юнге, Б. Бонвеч, Р. Биннер). – М., 2009. – С. 588–590.
24. Черушев Н. С. Удар по своим.Красная Армия 1938-1941. –М., 2003. — С. 376
25. ГДА СБУ (м. Полтава). – Спр. 19533. – Т. 1. – Арк. 65.
26. ГДА СБУ (м. Харків). – Спр. 08839. — Арк. 82 – 83.
27. ГДА СБУ (м. Полтава). – Спр. 19533. – Т. 1. – Арк.68.
28. ГДА УМВС ХО. Колекція документів. – Наказ НКВС УРСР № 61 від 07.03.1938 р.
29. Державний архів Федеральної служби безпеки Російської Федерації 9 (далі — ДА ФСБ РФ). – Спр. 14740. – Т. 3. – Арк. 127.
30. ГДА УМВС ХО. Колекція документів. – Наказ НКВС СРСР № 109 від 29.03.1938 р.
31. ДА ФСБ РФ. – Спр. 14740. – Т. 3. – Арк. 127.
32. ГДА УМВС ХО. Колекція документів. – Наказ НКВС СРСР № 00641 від 29.09.1938 р.
33. ДА ФСБ РФ. – Спр.975094. – Т. 2. – Арк. 471–472.
34. Золотарьов В.А. ЧК-ДПУ-НКВС на Харківщині: люди та долі 1919–1941.- Харків, 2003. – С. 281-282.
Олег Бажан, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ (Київ),
Вадим Золотарьов, кандидат технічних наук, доцент Харківського національного університету радіоелектроніки (Харків)
=======================
..Історики влади Юрій Шаповал і Вадим Золотарьов повідомляють, що Александр (Абрам) Борисович Розанов (Розенбардт), син прикажчика, насправді був євреєм [3]. Але навіть названі автори вважають українцем Савелія Михайловича Цикліса…
Сергій Білокінь, доктор історичних наук, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (м. Київ)
