Karl Volokh:
Ох і люблю я ці байки про поліграф. Це в пристойних країнах він ефективно працює, а не там, де керівником головної спецслужби призначають юриста своєї фірми, Адміністрацію президента очолює люстрований адвокат із вкрай сумнівною репутацією, основним спонсором владної політсили є олігарх під слідством у США, а судами негласно керує організатор найганебніших схем банди біглого президента.
До речі, останнім політиком, котрий активно використовував поліграф для відбілювання своєї репутації, був Черновецький — символ найбільшого розграбування Києва за багато десятиріч.
Yuriy Lukanov:
Заява представника України в мінській переговорній групі Леоніда Кучми про те, що формула Штайнмаєра це «здати нас з потрохами», є виразним сигналом: миротворчий процес, який ініціював Зеленський накрився мідним тазом.
Нагадаю, що раніше Кучма підписував листа, в якому твердив, що Україна прийняла формулу Штайнмаєра, яка передбачала згоду України на проведення виборів у лугандонії без виведення російських військ і під наглядом ОБСЄ. Нині він робить категорично протилежну заяву.
Наголошу, що ця заява це не просто черговий інформаційний вихлюп. Вона означає кінець судомним спробам Зеленського відновити мир на Донбасі. Звісно, якісь смикання ще будуть, але це вже відбуватиметься імітація процесу.
Зараз численні прихильники Зеленського з політологічних кіл пояснять, що інакше і бути не могло, що Зеленський не збирався поступатися «і пядью радной землі», що він, хоч і клоун, але є супер-пупер патріот. Насправді він щиро вірив, що йому вдасться зупинити війну. Про це свідчать інтерв’ю його найближчого оточення в особі братів Шефірів, які казали, що Путін не маніяк і з ним можна домовитися. Тобто в них існувало уявлення, що з Путіним можна щось «порєшать», піти на поступки і зупинити війну. Тому вони і рвонули в цьому напрямку.
Але масові виступи противників компромісів з Росією шляхом поступок з боку України дали Зеленському зрозуміти, що активна частина суспільства просто змете його, якщо він хоч трохи зливатиме інтереси України.
З іншого боку, Путін, висуваючи нові і нові вимоги, показав, що його не цікавлять часткові компроміси. Його цікавить повна капітуляція України і повернення її під контроль Москви.
Тож, потанцювавши на граблях, переколотивши ціле суспільство, Зеленський мусить ставати Порошенком. Але при цьому він великою мірою втратив ту західну підтримку, яка існувала за часів Порошенка. Крім того, він постійним смиканням з відведеннями війська деморалізував армію і втратив в ній всякий авторитет. Першим кроком до цього послужило скасування воєнного параду на День незалежності — дурниця неймовірна. Тому сьогодні позиції його значно гірші , ніж у Порошенка.
Очевидно, Зеленський і компанія дуже розраховували на просування у своїй миротворчості. Саме тому вони у своєму замозакоханому дилетантизмі стрімоглов ініціювали процес. І врешті уткнулися в стіну.
Оскільки ніякого іншого плану у Зеленського нема, то це початок його кінця.
Досягти миру йому не вдалося. Знизити тарифи, на що сподівалася чи не половина його електорату, не вийде. Реформи не відбуватимуться. Тож, президент Голобородько перетвориться у того, ким він був на початку: фігуру кумедну і жалюгідну. Чим це завершиться для нього — сьогодні складно сказати. Для нас це закінчиться зупиненням євроінтеграції, ні до якого НАТО ми подавати заявку вже не будемо — сьогодні це чітко прозвучало від його людей. Ми знову станемо в шпагат між Європою і Заходом. Ну а суспільство, певне, продовжить наступати на граблі — шукати ідеального полтика, який би жив у хрущобі, їздив на велосипеді, не крав, але порозганяв би всіх оліархів і провів рішучі реформи, так, щоб нікого не зачепити, нічого не змінити, але при тому щоб вареники з сиром посипалися з неба.
